У фі­на­лі Куб­ка Ук­раї­ни зу­стрі­ли­ся до­нець­кий «Шах­тар» та лу­ган­ська «Зо­ря». Для лу­ган­чан ви­хід до фі­на­лу на­ціо­наль­но­го Куб­ка став пер­шим в іс­то­рії. На­віть біль­ше, до цьо­го лу­ган­ська коман­да ні­ко­ли не діс­та­ва­ла­ся на­віть до пів­фі­наль­ної ста­дії.

У зустрічі з донеччанами змогли взяти участь усі футболісти — ніяких перепон для цього не створили ані травми, ані дискваліфікації, ані умови орендних домовленостей із суперником. Зупинившись у кроці від чемпіонства у регулярному сезоні та за два кроки до перемоги у Лізі Європи УЄФА, «Шахтар» прагнув перемогти, щоб сезон 2015/16 став більш пам’ятним.
Цей поєдинок мав ще один підтекст. Термін угоди між Мірчею Луческу і клубом закінчився і цей поєдинок став останнім для уславленого румунського фахівця в Україні.

У Ро­сії за­вер­шив­ся чем­піо­нат сві­ту з хо­кею, на який гос­по­да­рі піс­ля про­ва­лу на по­пе­ред­ній сві­то­вій пер­шо­сті по­кла­да­ли осо­бли­ві на­дії. То­рік у Че­хії ро­сі­яни за­пам’­ята­ли­ся на­віть не про­гра­шем у фі­на­лі ка­над­цям (1:6) — для будь-якої ін­шої коман­ди сріб­ні на­го­ро­ди на та­ко­му тур­ні­рі вва­жа­ли­ся б успі­хом.

Запам’яталася, як у кінематографічного Штірліца, «остання фраза» — скандальний вихід із льоду під час церемонії нагородження, небажання спостерігати за тріумфом суперника, який того разу виявився сильнішим.
У Санкт-Петербурзі й Москві такого не сталося, та й принципової зустрічі з родоначальниками хокею не відбулося. Першість світу в його нинішньому форматі з участю 16 збірних розділяється на дві нерівнозначні частини. Перша — це груповий турнір, в якому в одне коло беруть участь по вісім команд.

2 ЧЕРВ­НЯ — 80 РО­КІВ ВІД ДНЯ НА­РО­ДЖЕН­НЯ ВО­ЛО­ДИ­МИ­РА ГО­ЛУБ­НИ­ЧО­ГО

Що­дня з ним теп­ло ві­таю­ть­ся сум­ча­ни, бо важ­ко знай­ти та­ко­го жи­те­ля над Пслом, який би не знав лю­ди­ни, що ус­ла­ви­ла се­бе спор­тив­ни­ми до­сяг­нен­ня­ми на весь світ. Мо­ва про Во­ло­ди­ми­ра Го­луб­ни­чо­го — ско­ро­хо­да, ім’я яко­го ви­сі­че­но на ме­мо­рі­аль­них дош­ках у чо­ти­рьох олім­пій­ських сто­ли­цях сві­ту — Ри­мі, То­кіо, Ме­хі­ко і Мюн­хе­ні.
Жо­ден із лег­ко­ат­ле­тів пла­не­ти не міг зрів­ня­ти­ся з ним за ста­біль­ніс­тю ре­зуль­та­тів, які він де­мон­стру­вав по­над 25 ро­ків. Са­ме стіль­ки ча­су він був ви­зна­ним лі­де­ром сві­то­вої спор­тив­ної ходь­би.

Що­ро­ку 31 трав­ня ВО­ОЗ і парт­не­ри від­зна­ча­ють Все­світ­ній день без тю­тю­ну, при­вер­та­ючи ува­гу до ри­зи­ків для здо­ров’я, по­в’яза­них із вжи­ван­ням тю­тю­ну, і за­кли­ка­ючи до про­ве­ден­ня ефек­тив­ної по­лі­ти­ки для змен­шен­ня мас­шта­бів вжи­ван­ня тю­тю­ну.
З на­го­ди Все­світ­ньо­го дня без тю­тю­ну 2016 ро­ку ВО­ОЗ і Сек­ре­та­рі­ат Рам­ко­вої кон­вен­ції ВО­ОЗ з бо­роть­би про­ти тю­тю­ну за­кли­ка­ють усі кра­їни під­го­ту­ва­ти­ся до прос­тої (стан­дар­ти­зо­ва­ної) упа­ков­ки тю­тю­но­вих ви­ро­бів.
Прос­та упа­ков­ка є важ­ли­вим за­хо­дом для зни­жен­ня по­пи­ту, ос­кіль­ки во­на ро­бить тю­тю­но­ві ви­ро­би менш при­ваб­ли­ви­ми, об­ме­жує ви­ко­рис­тан­ня тю­тю­но­вої упа­ков­ки в ці­лях рек­ла­ми і сти­му­лю­ван­ня про­да­жу тю­тю­ну.

Не­що­дав­но в пре­сі з’яви­лась ін­фор­ма­ція про те, що у Ве­ли­ко­бри­та­нії ство­ри­ли ро­зум­ні пре­зер­ва­ти­ви. Во­ни змі­ню­ють ко­лір за­леж­но від то­го, чи є у ста­те­во­го парт­не­ра ве­не­рич­ні за­хво­рю­ван­ня.
Своє­рід­ний при­стрій, що на­зи­ває­ть­ся S. T. EYE, ство­ри­ла гру­па сту­ден­тів, які на­вчаю­ть­ся у шко­лі Іса­ака Нью­то­на. За їх за­ду­мом, пре­зер­ва­ти­ви в ра­зі їх ма­со­во­го по­ши­рен­ня ма­ють зни­зи­ти кіль­кість за­хво­рю­вань.
Так, як­що у чо­ло­ві­ка є хла­мі­ді­оз, то пре­зер­ва­тив сві­ти­ти­меть­ся зе­ле­ним, ін­фор­му­ють твор­ці. Як­що гер­пес, то жов­тим, а як­що у ко­хан­ця си­фі­ліс — си­нім. Крім то­го, S. T. EYE бу­де фіо­ле­то­вим, як­що у чо­ло­ві­ка ві­рус па­пі­ло­ми.
На­скіль­ки ак­ту­аль­на ця но­ви­на для на­ших спів­гро­ма­дян? Про це ми ви­рі­ши­ли роз­пи­та­ти фа­хів­ця — док­то­ра ме­дич­них на­ук, про­фе­со­ра Ген­на­дія Мав­ро­ва.

Наш спів­роз­мов­ник Ми­хай­ло Лу­кі­нюк — це, об­раз­но ка­жу­чи, лю­ди­на-міст — на­уко­вець і пись­мен­ник. При­чо­му як на­уко­вець він є ще ви­на­хід­ни­ком у га­лу­зі наф­то­хі­мії і ви­кла­да­чем, ав­то­ром по­сіб­ни­ків, а от як пись­мен­ник — уні­вер­саль­ний: по­ет, пуб­лі­цист, ро­ма­ніст, іс­то­рик, зок­ре­ма ав­тор кіль­кох сен­са­цій­них фо­лі­ан­тів «Обе­реж­но: мі­фи!», в яких вио­рює ни­ву мі­фо­ло­гі­за­ції іс­то­рії Ук­раї­ни, Кри­му та Ро­сії, ряс­но за­сі­яну ан­ти­іс­то­рич­ни­ми ви­гад­ка­ми, що ство­рю­ють ви­ди­мість іс­тин­но­сті, а на­справ­ді май­стер­но фаль­си­фі­ку­ють дій­сність.

Академік Іван Дзюба у передмові до цієї праці, яку він оцінив як унікальну, назвав Михайла Лукінюка піонером у справі вичленування системи антиукраїнських міфів на тему України, хронологічно поділених на три покоління: міфи царської доби, радянської й пострадянської.

На­пев­не, чи­ма­ло лю­би­те­лів те­ат­ру звер­ну­ли ува­гу на но­вий те­ат­раль­ний про­ект мо­ло­до­го дра­ма­тур­га та акт­ри­си Юлії Мак­си­мен­ко «Ба­ле­ри­на, яка куль­гає» (ори­гі­наль­на на­зва «Хро­мая ба­ле­ри­на»), що від­не­дав­на по­пов­нив ре­пер­ту­ар Бу­дин­ку ак­то­ра На­ціо­наль­ної спіл­ки те­ат­раль­них ді­ячів Ук­раї­ни.

Кілька слів про автора та виконавицю головної ролі. Пані Юлія закінчила Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого. Працювала у Національному академічному театрі російської драми імені Лесі Українки, «Свободному театрі».
Уже третій сезон поспіль у Київській академічній майстерні театрального мистецтва «Сузір’я» з успіхом іде вистава «Бог з’явився мені в образі Жовтого Зайця», створена за першою п’єсою Ю. Максименко.

Прагнення краси, відтворення за її законами ідеального і гармонійного простору як середовища існування було однією з важливих світоглядних настанов епохи символізму, що охоплює період 1880–1920 років. У мистецтві Срібного століття лейтмотив саду (парку) виступав прообразом Едема — розкішного, квітучого, духмяного райського саду. Саме у цей проміжок часу, насичений катаклізмами і руйнуваннями, особливо гостро відчувалась імовірність його втрати.
Виставку «Сади Срібного століття», яка розгорнута у Київському національному музеї російського мистецтва, присвячено образу саду у творчості художників кінця XIX — початку ХХ ст. і приурочено до 160-річчя від дня народження Михайла Врубеля, який володів особливо загостреним відчуттям природи і баченням її краси.

У ці дні від­зна­чає 75-річ­ний юві­лей зна­на ки­їв­ська ви­ши­валь­ни­ця і не­втом­на до­слід­ни­ця ук­ра­їн­сько­го на­род­но­го мис­тец­тва Єв­ге­нія Сте­фа­нів­на Шуд­ря. У жит­тє­вій до­лі цієї не­ор­ди­нар­ної жін­ки бу­ло чи­ма­ло кар­ко­лом­них по­во­ро­тів.

Дитинство народженої в місті Мончегорську, що на Кольському півострові, Жені Смолякової минуло на Тамбовщині, а все свідоме життя пов’язане з Києвом, куди 21-річна дівчина полинула за своїм першим коханням — інженером Володимиром Допіро.
В українській столиці вона не лише створила родину та виростила двох дітей, здобула диплом інженера-електрика в Київському політехнічному інституті, плідно працювала на підприємствах, але й реалізувала давню мрію — стала вишивальницею, здобувши численних шанувальників і звання майстра традиційного народного мистецтва.

В Ук­раї­ні на­дії на від­ро­джен­ня ма­те­рі­аль­но­го бла­го­по­луч­чя все час­ті­ше по­в’язу­ють з аг­рар­ним сек­то­ром, кот­рий, як вва­жа­ють екс­пер­ти, змо­же ви­тяг­ти кра­їну з еко­но­міч­ної прір­ви. Про­те й аг­рар­ний сек­тор за­ли­шає­ть­ся в зо­ні ри­зи­ку че­рез не­ви­зна­че­ність зі сво­їм го­лов­ним за­со­бом ви­роб­ниц­тва — зем­лею. Нав­ко­ло зе­мель­но­го пи­тан­ня де­да­лі гос­трі­ше то­чать­ся вже не тіль­ки пал­кі дис­ку­сії, але й справж­ні кри­ва­ві вій­ни, бо на кар­ту по­став­ле­но за­над­то ба­га­то...

Го­ре від ба­гат­ства
Земельні відносини в Україні за всі роки незалежності завжди ставали безпрограшним козирем у політичній грі вітчизняних політиків, котрі не гребували раніше й нині не гребують у слушний момент висмикнути його з рукава, щоб видряпатися на владний Олімп.