На Херсонщині у місті Берислав відкрили пам’ятник протитанковим «їжакам» — з нагоди 70-річчя визволення міста від німецько-фашистських загарбників та увіковічнення пам’яті земляка Михайла Горіккера, який винайшов легендарне інженерне загородження, повідомляє Укрінформ. 

Генерал-майор технічних військ Михайло Горіккер — винахідник невибухового інженерного загородження — протитанкового «їжака», відомого також як «рогатки», або «зірочки Горіккера». Це загородження було прийнято на озброєння 3 липня 1941 року і відіграло помітну роль в обороні Києва, Москви, Ленінграда, Одеси, Севастополя, в інших боях Великої Вітчизняної війни.
Активісти пошукової групи Бериславської загальноосвітньої школи № 3 торік внесли пропозицію до міської ради увічнити пам’ять легендарного земляка. Це звернення не залишило байдужим нікого, і ось у західній частині міста монумент урочисто відкрито.

Нарешті відбулося довгоочікуване відновлення чемпіонату України з футболу у прем’єр-лізі. І 21-й тур подарував уболівальникам багато цікавих протистоянь. 
До Дніпропетровська приїхав непростий з огляду на ситуацію в країні суперник — ФК «Севастополь». Проте якогось політичного протистояння на трибунах не відбулося: та двадцятка вболівальників гостей, що приїхала на гру, була налаштована цілком проукраїнськи, вивісила на своєму секторі Державний прапор України, прапор ВМС України та червоно-чорний стяг, а також активно підтримувала переклички з господарями «Слава Україні! — Героям слава!»
З початку зустрічі господарі почали проводити швидкі атаки на ворота суперника, і захист гостей почав помилятися. На 18-й хвилині Причиненко надто довго не міг визначитися, як розпорядитися м’ячем біля своїх воріт, і одразу ж його атакували Матеус та Селезньов. Перший м’яч з-під ніг оборонця вибив, а другий, вийшовши сам на сам із воротарем, відправив у сітку воріт.
На 35-й хвилині Джуліано пробив поруч із хрестовиною. А вже через хвилину він же вивів на відмінну позицію Матеуса. З ударом бразильця Чуваєв впорався, але на добиванні чатував Селезньов — 2:0. І тут же ледь не став рахунок розгромним, коли Причиненко, знімаючи м’яча з ноги Джуліано, зрізав його у стійку власних воріт.

Завдяки інноваційній технології хірурги змогли відновити обличчя 29-річного англійця з Кардіффа, який отримав значні травми обличчя, переломи рук і правої ноги в мотоциклетній аварії. 
Як повідомляють іноземні ЗМІ, процедура реконструкції тривала 8 годин.
«Операція відбувалася в лікарні Morriston у Суонсі. В ній брали участь травматологи, ортопеди і пластичні хірурги. Пацієнт потребував трансплантату кістки правої ноги. Крім того, під час операції, що проводилася відразу після аварії, повністю відновити ліву щоку і очну ямку хірургам не вдалося, тому фахівці використовували відскановані 3D-зображення обличчя пацієнта, щоб наочно відтворити розташування лицьових кісток. Усі модельні частини, включаючи титанові імплантати, були зроблені з використанням методу 3D-друку», — говориться у повідомленні.
Лікарі використовували два типи планування моделі — віртуальний (комп’ютерне моделювання) і фізичний (за допомогою зліпків).
Наразі і хірурги, і пацієнт задоволені результатом операції. Спеціалісти впевнені, що цей метод у майбутньому можна використовувати для допомоги людям з аналогічними проблемами.

1 січня 2013 року набрав чинності Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Він передбачає запровадження в Україні земельно-реєстраційної реформи. Та чи запрацювала вона на повну міру? Про це — інтерв’ю з головним юридичним радником проекту USAID «АгроІнвест» Павлом Кулиничем. 
— Наскільки результативною виявилася земельно-реєстраційна реформа?
— Загалом ця реформа мала всі підстави розраховувати на позитивні результати. Невідкладного вдосконалення потребувала система реєстрації прав на земельну та неземельну нерухомість. До запровадження законодавчих змін власники земельних ділянок та розташованих на них будинків для реєстрації прав власності на них «розривалися» між різними установами — вистоювали в кожній із них у черзі, кожній платили окрему плату, прилаштовувалися до їхніх вимог та особливостей роботи. На практиці навіть траплялися випадки, коли, наприклад, після проведення реєстрації однієї і тієї самої садиби земельна ділянка мала одну адресу, а розташований на ній будинок — зовсім іншу.

До нашої «Вітальні» завітав гість із Харкова — заслужений діяч мистецтв, народний майстер декоративно-ужиткового мистецтва, член Національної спілки письменників України В’ячеслав Олександрович Рисцов. 
Народився 25 грудня 1946 року. На Сумщині в козацькій Охтирці минуло дитинство. Родове дерево заглиблюється корінням у козацький старшинський рід Коробків, які воювали за Україну разом з Богданом Хмельницьким.
Від діда по матері — Василя Панасовича Коробки, охтирського гончара, успадкував його вогняне ремесло.
Певний час мешкав у США (Нью-Йорк), де працював літредактором видання української діаспори.
Автор майже двадцяти поетичних книжок і фундаментального альбому «При гончарному крузі».

Поява нового драматурга в театральному просторі України — подія сама по собі неординарна. Як відомо, письменниками ставали вчителі, вчені, лікарі, священики. Але щоб почала писати п’єси людина, яка пропрацювала більше тридцяти років на Придніпровській залізниці, — явище взагалі унікальне. 
Володимир Шарик, який 23 березня відзначить свій 60-літній ювілей, народився в Апостоловському районі Дніпропетровської області. Отож не дивно, що взяв літературний псевдонім на честь малої батьківщини — Влад Апостоловський. Ще змалку захоплювався літературою, багато читав як на шкільних уроках, так і у вільний час. Звичайно, тоді про професійну літературну творчість навіть не думав. Все — як у людей: після восьмирічки закінчив електромеханічний технікум, а після служби в армії почав працювати за спеціальністю.
У 90-х роках жага творчості почала перемагати. І не залишаючи своєї основної роботи, Володимир став творити. Спочатку писав невеликі гумористичні оповідання, що друкували місцева газета «Червоний гірник» та галузеві — «Магістраль» і «Приднепровская магистраль».

Звістка про результати невизнаного центральною владою референдуму в Криму та фактичної втрати Україною майже 2,5 млн населення та чималої стратегічно важливої для держави території нині ятрить душу багатьом нашим співвітчизникам. І не тільки в Україні, але й за її межами. 
Мимоволі постає запитання, на яке сьогодні шукають відповідь як у нас, так і в інших державах: чому армія 45-мільйонної європейської країни за умов вторгнення чужинців на свою територію виявилася неготовою боронити не лише цілісність й суверенітет своєї країни, але й навіть захистити своїх військовослужбовців та їхні родини?

А чи був у нас хлопчик?
Питання боєздатності української армії, яка виявилася скоріш химерною, ніж такою, що не дозволила б чужому чоботу ступити на українську землю, зараз дуже непокоїть суспільство, котре стало свідком безпорадності вітчизняного війська та принижень, які випали на долю його солдатів і офіцерів, котрі несуть службу в Криму.

Те, через що зібрався Майдан, певно, станеться під час наступного засідання Ради Європи. Угода про асоціацію з ЄС буде підписана найімовірніше 21 березня, у крайньому разі — до виборів нового Президента України. Утім, цей документ європейські чиновники вирішили розділити на дві частини — політичну та економічну. 
Наразі йдеться про підписання політичної частини. Це цивілізаційний документ, який визначає ставлення України до європейських цінностей. У ньому зафіксовані критерії входження до європейської цивілізаційної сім’ї й велика частина ухвалених в ЄС політичних гарантій, підтримка з широкого спектра напрямів. Політична частина — це 100% декларація того, що Україна в європейській спільноті, яка її захищатиме.
А зона вільної торгівлі з ЄС, після проведення додаткових консультацій, створюватиметься уже з новим президентом країни. Навіть дипломати здивовані такою рішучістю Брюсселя, адже раніше європейці говорили, що угода не може бути розділена. Але, враховуючи брутальну агресію Росії проти України, політики в Європі вирішили, що краще підписати важливий документ частинами, ніж наражатися на небезпеку.

Особи, які перебувають у місцях позбавлення волі, мають такі самі права на медичну допомогу, як і інші — це загальновідомий принцип. Всі, хто туди потрапив, повинні вийти звідти не в гіршому стані, ніж прибули. Як це відбувається в наших реаліях, демонструють результати комплексного дослідження, проведеного у слідчих ізоляторах Державної пенітенціарної служби України (ДПтСУ).
Моніторинг проводили експерти Департаменту з питань реалізації національного превентивного механізму (він діє в структурі Уповноваженого Верховної Ради з прав людини) і Харківського інституту соціальних досліджень. Їх ініціативу підтримав Міжнародний фонд «Відродження». В ході цієї перевірки, яка тривала протягом 2012–2013 років, відвідали десять СІЗО. 
Нездоланні перешкоди
Головні проблеми — незадовільний стан протиепідемічної і лікувально-діагностичної роботи та профілактичних заходів, неукомплектованість посад медичних працівників та їхній недостатній кваліфікаційний рівень, проблеми при переведенні ув’язнених для лікування в цивільні лікарні.

Китайська влада у зв’язку з подіями в Україні має клопіт. Ще зовсім недавно у Пекіні з почестями приймали президента України Віктора Януковича, щоб через кілька тижнів дізнатися, що він був корумпованим злодієм. Це — певний дискомфорт для місцевої влади, яка останнім часом також оголосила війну корупції. 

Порівняння торговельного обігу Китаю з Україною (приблизно 11 мільярдів доларів) і Китаю з Росією (майже 87 мільярдів доларів) не залишає сумнівів, хто для Піднебесної більше значить в економічних відносинах. Проте Китай дуже розраховує на Україну, наприклад, на довготермінову, 50-річну оренду українських сільськогосподарських земель (ідеться про 3 мільйони гектарів), бо сам має небагато сільськогосподарських земель і продовольча безпека для нього є дуже важливою.
Україна, у свою чергу, очікувала нових китайських кредитів та інвестицій. Тепер багато з цих планів стоїть під знаком питання або призупинені.