Але якщо у цій постановці присутні автобіографічні мотиви, то «Хромая балерина» — це витвір авторської фантазії.
Він (артист Кирило Карпук) — той, хто втомився від людської крові. Колишній військовий, який пройшов війну та службу у спецназі, вирішує докорінно змінити своє життя. Чоловік згоден на будь-яку роботу, лише б винирнути із замкненого кола смерті і людського горя. І саме в цей час у його житті з’являється Вона. Вона (Юлія Максименко) — донька відомого політика, балерина, якій усі пророкували світову славу.
Але витончений танець лебедя несподівано обірвався... Тепер вона — каліка, яка кульгає, спираючись на палицю, інкрустовану рубінами та діамантами. Вона просить про допомогу, аби її визволили з власного пекла. У неї є гроші. І все, що потрібно зробити, — це «прибрати Ту, яка вкрала Її життя».
Дівчинка з кордебалету тепер танцює всі ролі колишньої прими. Вона «зачарувала» батька героїні — і тепер усюди головна героїня — Вона. У театрі, на білбордах столиці, на світських вечірках та навіть у спальні, що колись належала батькові та мамі...
Утім, колишній воїн не хоче більше вбивати. А колишня балерина не бачить іншого виходу. І ніхто не допоможе героям, крім їх самих. Лише власна рішучість, лише крок у той чи інший бік. Вибір, що завжди дається неймовірно складно. А може, їм допоможе Любов, яка з’являється саме тоді, коли на неї найменше чекаєш?..
Друга сюжетна лінія вистави створена за мотивами оповідання Милорада Павича «Довге нічне плавання». Це — фантасмагорична, водночас жахлива і прекрасна розповідь про кохання. Головна героїня оповідання Велуча не мала нічого за душею. Вона навіть не мала зору та слуху. Але попри її складну долю в неї було кохання, що робило жінку щасливою кожну мить її життя. У той же час забезпечена всіма людськими благами балерина була самотня, а самотні люди, як відомо, не бувають щасливими.
«Коли я писала п’єсу, то ще не знала, чим вона закінчиться, до останнього мені було невідомо, що ж станеться з моїми персонажами. Було враження, що вони справді існують десь у іншому вимірі. Я чула їхні голоси, відчувала їхнє дихання, жила їхніми емоціями. Я не хотіла насильно прив’язувати фінал. Хотіла, щоб «вони» самі вирішили свою долю. Особисто для себе я вирішила, що з ними буде далі. Але у виставі ми не даємо прямої відповіді на запитання, чи будуть герої разом. Отож кожен глядач може сам додумати кінцівку. Але для мене очевидно, що кохання — це найбільша у світі сила. Вона спрямовує, вона долає всі перешкоди, вона переплавляє долю», — розповіла автор і виконавець головної ролі Юлія Максименко.
Режисер спектаклю Ольга Гаврилюк відома своїми постановками у Національному академічному театрі російської драми імені Лесі Українки: «Варшавська мелодія», «Клавдія Шульженко. Старовинний вальс», «Життя у рожевому світлі», «Олександр Вертинський. Бал Господній». У новій роботі вона наслідує принцип своїх попередніх постановок, коли актори є співтворцями вистави.
Декорацій у спектаклі небагато. Основний акцент спрямований на те, щоб в найтонших нюансах передати всю палітру емоцій персонажів. Цьому допомагає незвичайна пластика героїв. Героїня не просто кульгає — вона ніби танцює танець лебедя, якому підрізали одне крило, де травмована нога живе своїм окремим життям — то взагалі відмовляючись працювати, і жінка повзає по сцені, не в силах звестися на обидві ноги.
То раптом в емоційній напрузі балерина на якийсь час узагалі перестає кульгати, забуваючи навіть про палицю, що довгий час служить їй незмінною опорою. А схаменувшись, не в силах зрозуміти — що це — чудесне зцілення чи вона настільки звикла до ролі каліки, що навіть не помітила моменту, коли могла відмовитися від палиці та повернутися на сцену.
У парних танцях військового і балерини переплелися нестерпний біль від власного безсилля перед долею і радість від передчуття можливого щастя, страх близькості та водночас нестримне бажання злитися в обіймах, щоб ніколи більше не відриватися один від одного.
Витонченого шарму виставі додає виступ професійної балерини Анастасії Суханової, що уособлює собою душу головної героїні, яка не бачить сенсу життя без танцю. Анастасія у цій виставі дебютувала також як хореограф.
А головна ідея, яку хотіли втілити творці нової постановки, напевне, буде зрозуміла кожному. Щасливою може бути лише та людина, яка пізнала справжнє кохання.
Едуард ОВЧАРЕНКО