Ліквідація колгоспів і розпаювання їхніх земель між селянами аж ніяк не стабілізували ані економічну, ані політичну ситуацію на селі.
Несподівано для себе отримавши у власність по 2–5 гектарів родючих чорноземів, селяни не тільки не стали заможнішими, маючи такий надійний капітал, але й нажили собі ще більшого клопоту, ніж тоді, коли залишалися безземельними, адже все ще не можуть розпорядитися землею-годувальницею на власний розсуд.
Цікаво, що як прості селяни, так і місцева влада теж криком кричить, коли розмова заходить про землю, бо несправедливо позбавлена центром права розпоряджатися землею — головним джерелом наповнення податками куцих місцевих бюджетів у межах своїх адміністративних одиниць.
Навіть широко розрекламована децентралізація не наділила об’єднані територіальні громади одноосібним правом самостійно розпоряджатися землею. Нині все частіше говорять і про фактичну монополію на землю з боку великих агрохолдингів, яким за дивним перебігом обставин влада безперешкодно дає зелене світло на подальше розширення їхніх латифундій.
Говорять і про те, що селяни-пайовики, котрі здають в оренду великим агропідприємствам за символічні гроші свою землю, вже не можуть повернути свої ділянки навіть після закінчення терміну договорів оренди або в разі його порушення латифундистом віддати пай іншому фермеру. Тобто власники земельних паїв, котрі мали б безбідно жити, в Україні поступово перетворюються на безправних кріпаків.
Із селянами в принципі все зрозуміло: їхні паї не дають спокою тим, хто має гроші, але не може скупити землю. А от чому незадоволена засадами земельної політики в країні місцева влада, яка отримала великі повноваження? Ситуація навколо земельних відносин настільки загострилася, зокрема на Полтавщині, що її раз у раз обговорюють у найвищих органах регіонального керівництва.
Приміром, днями в Полтавській облраді знову поверталися до цієї теми. Ініціювали обговорення земельного питання члени Координаційної ради з питань місцевого самоврядування при голові облради. Ішлося там укотре про непрозорість у роботі головного управління Держгеокадастру в Полтавській області, діяльність якого викликає шквал критики.
«Мабуть, загальнообласна проблема — розорювання луків, яка має характер тотальної пошесті, — звернув увагу поважного зібрання голова Зіньківської районної ради Сергій Нерозя. — Незрозуміло, на яких правах у Держгеокадастрі дають право агрохолдингам безконтрольно плюндрувати пасовиська. Районні ради сьогодні відсторонені від контролю за цим процесом: до нас приходять лише за грошовою оцінкою землі, та ще й з таким гонором, наче ми взагалі безправні. І я переконаний — така ситуація по всій області...»
А голова Решетилівської райради Іван Писаренко порушив питання «вольності» спеціалістів Держгеокадастру, які при розробці схем розміщення земельних ділянок дивним чином можуть допустити розбіжності в планах розміщення ділянок з місцем їхнього реального розташування у 100–120 метрів... Цей безлад дуже дорого обходиться місцевій владі, коли вона виділяє землю, приміром, учасникам АТО. Часто виходить так, що на паперах одне, а на місцевості виявляється інше, і через «помилково» посунуті на сотню-другу метрів ділянки атошникам земля виділяється на болотах...
«Проблеми закінчаться, щойно запрацює нова система Земельного кадастру України. Нині вона заповнена лише на 15%, і старі дані про ділянки справді подекуди не відповідають дійсності, — погоджувався на нараді фахівець головного управління Держгеокадастру в Полтавській області Олександр Шило. — Тому органам місцевого самоврядування потрібно особливу увагу приділити саме наданню даних до системи та їх перевірки...»
У облраді все ж сподіваються, що невдоволених земельною політикою центральної влади в регіоні незабаром поменшає. Принаймні, поміж керівників місцевого самоврядування. Питання передачі землі в оренду може вирішитися з ухваленням нового закону, який передає право розпоряджатися земельними ділянками органам місцевого самоврядування. Законопроект уже пройшов процедуру першого читання у Верховній Раді 19 квітня 2016 року.
«Та далеко не все залежить від законів, — нагадав учасникам Координаційної наради голова Полтавської обласної ради Олександр Біленький. — Сьогодні загострення у суспільстві саме через це питання. На всіх моїх особистих прийомах у районах громадяни нарікають саме на безлад у земельних відносинах. Тому закликаю керівників Держгеокадастру припинити гратися з настроями людей, бо це може закінчитися бідою. Ми нарікаємо на закони? А що заважає керівництву управління Держгеокадастру спілкуватись із людьми, пояснювати їм проблеми? Упевнений — це зняло б зайву напругу...»
Ми — не холопи! Холопи — не ми?
Якщо місцева влада лише виборює собі право розпоряджатися землею як у кордонах населених пунктів, так й поза їхніми межами, то прості селяни — власники землі відчайдушно борються за те, щоб їхні законні паї взагалі не привласнили керівники агропідприємств, які використовують їх на правах оренди.
Як правило, вибору тут у селян практично немає: багато з них через злидні і перманентну дорожнечу техніки, палива, міндобрив, електрики тощо самотужки не здатні обробляти свою землю. А здати пай в оренду вони можуть дуже обмеженому колу орендарів. На селі їх називають інвесторами. Зазвичай це — великі агропідприємства, які вже зайняли свою нішу на ринку земельних відносин і з року в рік далі розширяють свої володіння, диктуючи власникам земельних паїв власні правила оренди.
Дрібні фермери на селі, як водиться, обмежуються обробкою суто своїх паїв та земельних ділянок родичів або поодиноких власників паїв, котрі з якихось причин не погодилися на співпрацю з агрохолдингами, директори яких нині фактично є одноосібними хазяями на селі. І від прихильності орендаря повністю залежать збіднілі й безробітні селяни.
Не держава, а орендар допомагає селянам виживати: дає роботу на своєму підприємстві, виплачує орендну плату за пай, може безоплатно виорати город і навіть виготовити труну, коли власник земельного паю або хтось з його рідних завершить земне життя... І лихо тим пайовикам, котрі наважаться качати права і сперечатися з місцевим латифундистом, хоча його володіння складаються з орендованих у селян же земельних ділянок. І начебто він мав би залежати від тих, хто має, але не схоче передати йому в оренду земельний пай.
Утім, у житті все інакше. Приміром, як у селі Великоселецьке Оржицького району, де днями загострилося протистояння місцевих селян із керівництвом одного з агропідприємств настільки, що в ситуацію мала втрутитися обласна влада.
Тамтешні пайовики невдоволені тим, що керівники СТОВ «Селецьке» змушують їх переукладати договори оренди, нібито приховуючи умови угод. Тобто видають для ознайомлення та підпису лише першу та останню сторінки договору. Якщо власник паю відмовляється підписувати «кота у мішку», йому погрожують звільненням із підприємства. А це справжня катастрофа для селян та їхніх родин, адже в селі немає іншого роботодавця, тож заробити якусь копійчину селянин може лише торгівлею молоком або городиною, що є справою ненадійною.
Нарікають сільські бунтівники і на замалий розмір орендної плати, яку власникам земельних паїв часто пропонують орендарі, посилаючись на «типовий» договір оренди. Відмовляються керівники агропідприємства і віддавати великосельцянам копії підписаних угод. Отримати їх удалося лише тим, хто погодився підписати додаткові угоди. Люди переконані, що керівники господарства щось приховують від них. До того ж на документах дехто з пайовиків уже побачив свої підроблені підписи.
За інформацією голови Великоселецької сільради Василя Кулика, з понад 500 пайовиків, які передали свою землю в оренду СТОВ «Селецьке», примірники договорів видали тільки 42 селянам. Причому більшість із них начебто вже звернулися до адвокатів за консультацією щодо розірвання дискримінаційних, на їхню думку, угод.
Селянський бунт не на жарт стурбував керівництво регіону, адже сторони конфлікту не змогли між собою порозумітися. У селі заговорили про тиск на пайовиків з боку керівництва СТОВ, необґрунтовані звільнення з роботи невдоволених і навіть про побиття вночі одного з найактивніших протестувальників проти практики підписання «кота в мішку». Районна влада, як водиться, зарадити справі не змогла чи не захотіла. Чиновники нині бояться зайвий раз подивитися в бік інвесторів, аби ті взагалі не забралися з району.
Розбиратися у конфлікті до села приїхав голова Полтавської облради О. Біленький. Розмова з невдоволеними пайовиками проходила в місцевому клубі. Від керівництва СТОВ «Селецьке» на зустріч ніхто не прийшов. А юрист агропідприємства, якого знайшли, не мав жодних повноважень і одразу заявив, що не готовий до діалогу з представниками влади і селянами, бо не вивчив до пуття справи.
Два десятки пайовиків, які зібралися на зустріч, поскаржилися обласному начальству на утиски з боку керівництва СТОВ, побоювання через конфлікт залишити своїх дітей без навчання в місцевій школі, про що їм натякали на підприємстві тощо. І вимагали покласти край свавіллю керівництва агропідприємства і не перешкоджати їм укласти угоду про передачу в оренду своїх земельних паїв двом іншим фермерам, які запропонували більш вигідні умови.
Голова облради ситуацію у Великоселецькому називає вже типовою, бо не вперше стикається з подібною ситуацією, яка раз у раз виникає і в інших районах області.
«Недотримання стандартів, хамське ставлення керівників підприємств до своїх пайовиків... Це виходить за всі норми моралі та юридичні сторони, — констатував він після закінчення зустрічі з пайовиками. — Ми дали термін — за один тиждень сформувати відповіді на запитання, які люди поставили керівникам сільськогосподарського підприємства. Потім діятимемо за обставинами.
Якщо вони абстрагуються від відповідей, ми будемо діяти тільки в правовому полі, звертатися до правоохоронних органів, винесемо на сесію обласної ради. Не наше завдання вирішувати корпоративні конфлікти — це прерогатива суду. Наше завдання — з одного боку створити комфортні умови для бізнесу, з іншого — захистити права селян. І саме на згоді, взаєморозумінні можна досягти цього балансу. Як би там не було, а у ситуації, що склалась, не повинні страждати люди...»
Конфлікт очима «латифундиста»
На зустрічі голови облради з пайовиками, як уже згадувалося, ніхто з керівництва СТОВ «Селецьке» не прийшов, хоча, як повідомив голова облради О. Біленький, він завчасно попередив про свій приїзд керівників району. Невже керівництво агропідприємства настільки увірувало у свою могутність, що навіть дозволило собі проігнорувати запрошення керівництва області, губилися в здогадках селяни.
З цього питання й почалася телефонна розмова кореспондента «ДУ» з головним акціонером і фактичним власником СТОВ «Селецьке», який має частку в його капіталі в розмірі 90%, Олегом Сливченком. Він постійно проживає у Києві, а керує його підприємством на Полтавщині найнятий директор. Сьогодні це скрізь поширена практика, коли ті, хто здає свої земельні паї в оренду, ніколи на власні очі не бачать власника агропідприємства.
Як з’ясувалось, О. Сливченко таки зустрівся з О. Біленьким, коли той їхав до столиці. Обговорили вони й ситуацію у Великоселецькому. А не прибув власник СТОВ на зустріч із селянами і головою облради не через власну пихатість, а через підступність тамтешнього голови сільради, який нібито знав про збори селян у клубі і приїзд голови обласної ради, але не попередив про це керівників агропідприємства. Принаймні, таку версію журналісту озвучив його співрозмовник.
О. Сливченко не схильний драматизувати ситуацію, яка склалася в селі між пайовиками і керівництвом його СТОВ. Він переконаний, що ті, хто збирався в клубі, — не більше двох десятків людей, не можуть виступати від імені всіх 650 осіб, які передали свої паї в оренду господарству.
«Сьогодні має місце створення сенсації як депутатами, які приїжджали розбиратися, так і журналістами навколо цього штучно роздмуханого конфлікту. Я розчарований у тих журналістах, які писали, що хтось когось змушує підписувати «кота в мішку». Ми нікого не примушуємо підписувати договори. Ми підписуємо додаткові угоди до договору. За ними ми підвищуємо орендну плату з 5% до 7%, — уточнив О. Сливченко. — А нас критикують. Для того, щоб залякати людей. Люди сьогодні в стані відчаю, в стані депресії, бо в країні коїться казнащо... Ми підписуємо додаткові угоди лише з тими людьми, у яких є чинний договір...»
На переконання власника СТОВ «Селецьке», депутати облради, які приїжджали розбиратися в спірній ситуації, що склалася в агропідприємстві з пайовиками, мали б спершу їхати не до клубу на зустріч, а пройтися селом, роздивитися, як живуть люди. Не завадило б завітати і до школи, дитячого садка, будинку престарілих, фельдшерського пункту, які утримуються коштом СТОВ. Поспілкуватися з людьми, оглянути підприємство, його поля тощо, щоб мати власне враження, перш ніж іти на зустріч з отими двома десятками невдоволених людей.
«Село у нас прекрасне, школа прекрасна, відремонтована, дітки мають можливість пообідати за одну гривню — ми не лише даємо продукти, але й платимо за харчування в школі. Старі у будинку для літніх людей теж нагодовані й доглянуті...» — не приховує власного задоволення від результатів діяльності СТОВ з утримання так званої соціальної сфери в селі О. Сливченко.
Це дуже важливо, щоб зрозуміти політику керівництва агропідприємства. Адже, за словами його власника, держава сьогодні умила руки і взагалі не турбується про утримання на селі об’єктів соціальної сфери, переклавши весь цей фінансовий тягар на приватні агропідприємства. Попри те що їхні власники сплачують до бюджету дуже великі податки, вони вимушені ще й погоджуватись утримувати власним коштом те, що належить органам місцевого самоврядування, — школу, дитячий садок, будинок для престарілих, клуб тощо.
«Я міг би відмовитися від утримання будинку для престарілих, але ж нещасні старі, які там проживають, повмирають від голоду, бо сільська рада не зможе їх прогодувати», — пояснює О. Сливченко.
Крім утримання соціальної сфери, СТОВ «Селецьке» виконує ще одну надважливу, на думку його власника, функцію — надає робочі місця, а отже, і зарплату селянам. Сьогодні працевлаштуватися в українських селах, де все геть зруйновано, практично неможливо. Держава роками там не створює жодного робочого місця, кинувши селян на самовиживання.
«У нашому господарстві нині працюють 125 осіб — жителів села. І це коли заради економічної доцільності для СТОВ достатньо всього 40 робочих місць. Але ми свідомо вимушені піти на такий крок і створити й оплачувати в принципі не потрібні нам робочі місця. Адже підприємство — єдиний роботодавець у Великоселецькому. 125 осіб працевлаштованих у селі! Вам щось це говорить? — перепитує О. Сливченко.
— Де можуть працевлаштуватися селяни, якщо в селі сьогодні є всього 3–4 робочих місця — в магазині, ФАПі тощо? Ми вимушені надавати роботу втричі більшій кількості людей, ніж потрібно для господарства, бо розуміємо, що від неробства через три-чотири роки у Великоселецькому всі зіп’ються...»
Не залишається господарство осторонь і від вирішення щоденних проблем власників паїв, стверджує його столичний хазяїн. Приміром, на сьогодні господарство наперед авансом видало вже майже один мільйон гривень своїм пайовикам. Хтось звертається по гроші, щоб купити новий газовий котел, підвести до хати водогін, зібрати дітей до школи, оплатити лікування тощо. У СТОВ ідуть назустріч у таких випадках і нікому не відмовляють, бо розуміють, що людям більше нема де позичити грошей.
До речі, уточнює О. Сливченко, за оренду земельних паїв СТОВ виплачує їхнім власникам у середньому 7,5 тис. гривень на рік. Це десь по 2,5 тисячі за гектар. Про те, багато це чи мало, ми не говорили. Хоча, на думку декого із селян, отримати раз на рік за експлуатацію латифундистом трьох гектарів родючої землі фактично одну пристойну для наших людей місячну зарплату, вочевидь, замало. Але селянам нікуди діватися, адже правила гри диктує не власник земельного паю, а орендар-монополіст.
Не погоджується хазяїн СТОВ і із закидами щодо необґрунтованого звільнення селян з роботи. Справді, каже О. Сливченко, кількох працівників довелося звільнити. Але не через помсту за роздмуханий ними конфлікт, а через те, що ті були помічені у крадіжках. Щодо звинувачень у тому, що пайовикам не видають копій договорів оренди, то цьому теж є виправдання, бо сама держава поставила в такі умови керівництво підприємства.
Державна служба реєстрації, яку останніми роками лихоманить, реально не може впоратися зі своїми функціями. І договори оренди земельних паїв не реєструє, стверджує власник СТОВ «Селецьке». А видати пайовикам «фільчину грамоту» — офіційно не зареєстровану копію договору — в господарстві не можуть. Це протизаконно. Тому і склалася така ситуація...
Категорично не погоджується О. Сливченко й з тими пайовиками, котрі закидають йому небажання повертати землю після закінчення договору оренди.
«Той, хто не хоче з нами співпрацювати і в кого закінчився договір оренди, забирає свою землю та й іде до іншого орендаря. Людина має повне юридичне право на це. Яке йому гарантовано не мною, а Конституцією й законами. То як я можу забрати його землю? Вірніше, як я можу йому не віддати пай? Він завтра піде до правоохоронних органів із заявою про самовільний захват його землі, у нас виникає купа проблем і я відшкодую йому всі збитки. Навіщо цей клопіт потрібний господарству?» — резонно запитує головний акціонер СТОВ.
Випадки підроблення підписів на договорах є, погоджується О. Сливченко. Сьогодні з господарством судяться з цього приводу троє селян. Але й цьому є пояснення.
«Коли в родині два пайовики, як правило, чоловік приходить до нас і просить два примірники договорів, які забирає із собою додому. Щоб і дружина, яка теж має земельний пай, могла роздивитися угоду, — пояснює О. Сливченко. — Але іноді трапляється так, що жінка навіть не читає договору і каже чоловікові, щоб той підписав і її «папірець». Той підписує і приносить нам обидва примірники. Як правило, ніхто ніколи не скаржився на начебто підроблений підпис: умови договору задовольняють сторони.
Більш того, жінка, яка сама не підписувала угоди, а наказала це зробити своєму чоловіку, два роки поспіль отримувала орендну плату, просила у господарства аванс наперед тощо. Тобто навіть і не згадувала про формальну сторону і не відмовлялася від плати за оренду через несправжній підпис. Але варто було керівництву агропідприємства звільнити її чоловіка за крадіжку, як одразу починали говорити про підроблений підпис...»
За словами власника СТОВ, його підприємство вже виграло апеляційний суд щодо позову про підроблений підпис на договорі. Ще дві судові справи перебувають у стадії розгляду. Але, переконаний О. Сливченко, агропідприємство виграє і ці справи.
На переконання головного акціонера СТОВ «Селецьке», конфлікт у селі роздмухано штучно: «жулики» підбурили два десятки селян, з яких половина «ні на що не здатна», а інші підбурюють пайовиків забрати свої паї й перейти до двох фермерів, котрі «не створили жодного робочого місця, не дали жодної гривні на школу, на ремонт дороги, освітлення села» тощо.
Саме через це і зчинився в селі галас. Шкода, але деякі депутати обласної ради і журналісти, які з ними приїжджали до села, не розібралися в глибинах конфлікту і поспіхом зробили винним у ньому лише керівництво агропідприємства, констатує О. Сливченко. А їм варто було вдумливо розібратися в причинах суперечки як народним обранцям, яким свої долі довірили тисячі виборців, а не просто піарити свої політичні партії, забуваючи про справедливість. І купу не вирішених державою проблем у земельних відносинах.
* * *
Отака історія трапилася в глибинці Полтавщини, де живуть люди, яких сьогодні називають пайовиками. Прикро, але держава не створила для них надійного механізму, який мав би захищати їхні права та допомагав вибудовувати цивілізовані відносини з тими, хто обробляє їхню землю на правах оренди, ґрунтуючись на зрозумілих законах і справді ринкових відносинах.
У Полтавській облраді, де, на відміну від районного начальства, яке мудро вирішило не втручатися у відносини сторін, рішуче заходилися захищати пайовиків у Селецькому, схоже, вже змінили свою думку щодо шляхів розв’язання конфлікту. Можливо, свою роль тут відіграла зустріч голови облради О. Біленького з власником агропідприємства О. Сливченком. Як не крути-верти, а той порушив чимало слушних питань, які зайвий раз підкреслюють небажання або неспроможність держави врешті-решт врегулювати земельні відносини в країні і розробити чесні правила гри для вітчизняного бізнесу.
Кореспонденту «ДУ» в прес-службі облради пообіцяли вже через тиждень після зборів селян надати інформацію про розв’язання спірного питання у Великоселецькому, за що взявся сам голова облради. Час минув, але жодного рішення не було прийнято. Пояснили це зайнятістю голови облради. Натомість із селянами, дізнавшись про конфлікт, зустрівся депутат Полтавської облради Руслан Ляшко. Приїжджав до села і О. Сливченко.
У своєму коментарі для «ДУ» депутат зазначив, що конфлікт пайовиків із власником агропідприємства, на жаль, стає типовою картиною для регіону. Навіть більше, для всієї України, бо у вітчизняному законодавстві дуже багато прогалин, які дозволяють по-різному трактувати права і обов’язки як власників землі, так й тих, хто її орендує.
Як приклад, Р. Ляшко розповів про схожий конфлікт у селі Андріївка Хорольського району, що теж на Полтавщині. Там понад 60 пайовиків теж не можуть порозумітися з керівництвом агропідприємства, яке взяло в оренду їхні земельні паї. Р. Ляшко переконаний, що депутати не мають втручатися в господарчу діяльність і договірні відносини між власниками паїв та орендарів.
Це має вирішуватись або шляхом переговорів, або в судовому порядку. Але, переконаний депутат, у будь-якому випадку неприпустимий шлях погроз і шантажу з обох сторін. Час уже ставати цивілізованою країною, де поважатимуть права людини незалежно від того, який щабель у суспільному житті вона займає і які має статки...
Олександр БРУСЕНСЬКИЙ, м. Полтава
Фото прес-служби Полтавської облради
