Збір­на Ук­раї­ни з фут­бо­лу про­ве­ла два жовт­не­вих по­єдин­ки від­бір­но­го тур­ні­ру чем­піо­на­ту сві­ту 2018 ро­ку зі змін­ним успі­хом. З од­но­го бо­ку, з ура­ху­ван­ням ви­їз­ду до Ту­реч­чи­ни чо­ти­ри оч­ки з шес­ти мож­ли­вих ви­даю­ть­ся не­по­га­ним здо­бут­ком, але з ог­ля­ду на роз­ви­ток по­дій у мат­чі в міс­ті Ко­нья ви­дає­ть­ся, що «си­ньо-жов­ті» ско­рі­ше втра­ти­ли пе­ре­мо­гу, ніж здо­бу­ли ні­чию.

На стадіон «Конья Бююкшехір» наші співвітчизники вийшли в такому складі: П’ятов, Бутко, Соболь, Кучер, Степаненко, Ярмоленко, Коноплянка (Петряк, 82), Кравець (Зозуля, 74), Ордець, Коваленко, Зінченко (Сидорчук, 47).
Команда Фатіха Теріма мала такий вигляд: Бабаджан, Озбайракли, Балта (Айхан, 47), Топрак, Тосун, Чалханоглу, Унал (Джигерджи, 47), Топал, Туфан (Шен, 77), Еркін, Мор.

Наш спів­роз­мов­ник — Пет­ро Ко­но­не­нко, за­сно­вник і по­чес­ний ди­рек­тор На­ціо­наль­но­го на­уко­во-до­слід­но­го ін­сти­ту­ту ук­раї­но­знав­ства, док­тор фі­ло­ло­гіч­них на­ук, про­фе­сор, ака­де­мік Ук­ра­їн­ської віль­ної ака­де­мії на­ук, пре­зи­дент Між­на­род­ної асо­ці­ації «Ук­раї­на і сві­то­ве укра­їн­ство», го­ло­ва Все­світ­ньої ра­ди з пи­тань осві­ти, на­уки, куль­ту­ри, дер­жа­во­тво­рен­ня, член На­ціо­наль­ної спіл­ки пись­мен­ни­ків Ук­раї­ни. Ав­тор про­грам, під­руч­ни­ків і по­сіб­ни­ків, по­над 45 мо­но­гра­фій. По­ет, про­за­їк, дра­ма­тург, кри­тик і лі­те­ра­ту­роз­на­вець.
Се­ред йо­го тво­рів та­кі ре­зо­нанс­ні, як «Ма­рія на Гол­го­фі», «У по­шу­ках су­ті», «Ук­ра­їн­ський ет­нос: ґе­не­за і пер­спек­ти­ви», «На­ціо­наль­на ідея, на­ція, на­ціо­на­лізм», «Ук­раї­на у нас од­на», «Укра­їн­ці у сві­то­вій ци­ві­лі­за­ції і куль­ту­рі. Іс­то­рич­ний фе­но­мен Сте­па­на Бан­де­ри».
Пет­ро Ко­но­не­нко ви­світ­лює ево­лю­цій­ний рух Ук­раї­ни з най­дав­ні­ших ча­сів. Вва­жає, що ук­раї­но­знав­ство є най­по­туж­ні­шим по­сту­пом ук­ра­їн­сько­го на­ро­ду до ци­ві­лі­за­цій­них вер­шин.

Рік, що спли­ває, смі­ли­во мож­на ска­за­ти, пе­ре­ві­рив на міць не ли­ше по­точ­ний стан якіс­но онов­ле­ної віт­чиз­ня­ної ар­мії, але й ви­явив­ся своє­рід­ним лак­му­со­вим па­пір­цем і для су­спіль­них від­но­син у се­ре­ди­ні са­мої порівня­но ще мо­ло­дої дер­жа­ви.
Хо­ті­ло­ся б на­да­лі ак­цен­ту­ва­ти чи­таць­ку ува­гу на клю­чо­вих мо­мен­тах: чи втри­має­ть­ся ду­хов­на єд­ність на­шо­го на­ро­ду під роз’­їда­ючим руй­нів­ним впли­вом во­ро­жої про­па­ган­ди; чи не по­сип­леть­ся рап­том усе най­кра­ще, здо­бу­те ним рів­но чверть ві­ку то­му, не­мов крих­кий до­мі­нош­ний бу­ди­но­чок?
На де­які з цих за­пи­тань ре­дак­ція «ДУ» спро­бує да­ти від­по­відь вус­та­ми лі­де­рів офі­цій­но за­ре­єс­тро­ва­них ет­ніч­них то­ва­риств, що ба­га­то ро­ків меш­ка­ють пліч-о-пліч із ко­рін­ним на­се­лен­ням Ук­раї­ни.

Вій­сь­ко­ві час­ти­ни про­хо­дять різ­ні ета­пи: во­ни на­ро­джую­ть­ся (фор­мую­ть­ся), функ­ціо­ну­ють, змі­ню­ють міс­це дис­ло­ка­ції, най­ме­ну­ван­ня то­що. А ко­ли на­стає час, їх роз­фор­мо­ву­ють. Але пам’­ять про час­ти­ни і з’єд­нан­ня на­дов­го за­кар­бо­ву­єть­ся в сер­цях тих, хто від­дав служ­бі в них чи­ма­ло ро­ків сво­го жит­тя. Тож ве­те­ра­ни вій­сь­ко­вої служ­би з ці­ка­віс­тю спос­те­рі­га­ють за на­ро­джен­ням та ста­нов­лен­ням но­вих ар­мій­ських час­тин, що при­хо­дять на змі­ну під­роз­ді­лам, які, ви­ко­нав­ши свою мі­сію, при­пи­ни­ли іс­ну­ван­ня.

Жителі Полтави — міста, де ще за радянських часів традиційно існував чималий військовий гарнізон у складі понад десятка військових частин, неодноразово ставали свідками метаморфоз, котрі траплялися з військовими частинами. Зокрема, розформування в обласному центрі двох найстаріших в Україні військових училищ, в яких готували зв’язківців та ракетників.

ЗДО­БУ­ВА­ЛИ УК­РА­ЇН­СЬКІ КО­ЗА­КИ ПІД ПРО­ВО­ДОМ ПЕТ­РА КО­НА­ШЕ­ВИ­ЧА-СА­ГАЙ­ДАЧ­НО­ГО,

ЯКИЙ ВИ­РІЗ­НЯВ­СЯ УМІН­НЯМ ВО­ЮВА­ТИ І ОСО­БИС­ТОЮ ХО­РОБ­РІС­ТЮ

14 ЖОВТ­НЯ — ДЕНЬ УК­РА­ЇН­СЬКО­ГО КО­ЗАЦ­ТВА

Ук­ра­їн­ська зем­ля на­ро­ди­ла ба­га­то та­ла­но­ви­тих по­етів і про­за­їків, спів­аків і ком­по­зи­то­рів, кос­мо­на­втів і ра­ке­то­бу­дів­ни­ків. А ще бу­ли в на­шій іс­то­рії зна­ні пол­ко­вод­ці, чиї іме­на зму­шу­ва­ли трем­ті­ти во­ро­гів.
Пет­ро Ко­на­ше­вич-Са­гай­дач­ний — один із них. В іс­то­рію він увій­шов як пол­ко­во­дець та по­лі­тич­ний ді­яч, геть­ман ре­єс­тро­во­го ко­зац­тва, ко­шо­вий ота­ман За­по­розь­кої Сі­чі, ор­га­ні­за­тор успіш­них по­хо­дів ко­за­ків про­ти Крим­сько­го хан­ства, Ос­ман­ської ім­пе­рії та Мос­ков­сько­го цар­ства, ме­це­нат пра­во­слав­них братств. Гуч­ні зви­тя­ги в мор­ських та су­хо­діль­них по­хо­дах ко­за­ків під йо­го про­во­дом спри­яли зрос­тан­ню між­на­род­но­го ав­то­ри­те­ту ук­ра­їн­сько­го ко­зац­тва.

14 ЖОВТНЯ — ДЕНЬ УКРАЇНСЬКОЇ ПОВСТАНСЬКОЇ АРМІЇ

У го­ло­ви кіль­кох по­ко­лінь укра­їн­ців ком­пар­тій­ні ідео­ло­ги про­тя­гом де­ся­ти­літь втов­кма­чу­ва­ли те­зу про те, що во­яки Ук­ра­їн­ської пов­стан­ської ар­мії бу­ли «вір­ни­ми хо­лу­ями гіт­ле­рів­ців, які стрі­ля­ли у спи­ни ра­дян­ських во­їнів і ру­ки яких по лік­ті у кро­ві мир­но­го на­се­лен­ня». І ли­ше піс­ля то­го, як Ра­дян­ський Со­юз ві­дій­шов у не­бут­тя, ми діз­на­ли­ся ба­га­то прав­ди про ді­яль­ність УПА і її во­яків.

«Вірні наймити німецьких фашистів...»
Витоки Української повстанської армії сягають червня 1941 року, коли Тарас Боровець-Бульба створив перші озброєні загони під назвою УПА — «Поліська Січ». Та проіснували вони недовго, бо вже за кілька місяців німці їх розігнали. Через рік, восени 1942 року, на Поліссі почали створюватися збройні загони Організації українських націоналістів. Тривалий час радянська пропаганда зображувала повстанців як вірних прислужників нацистів, які брали активну участь у спільних каральних акціях проти партизанів та мирного населення, не маючи жодного бойового зіткнення з німецькими окупантами. Але факти — річ уперта. І вони свідчать про інше.

Ук­раї­на ста­ла не­від’­єм­ною скла­до­вою сві­то­во­го гос­по­дар­ства, то­му склад­ні зав­дан­ня внут­ріш­ньо­го ре­фор­му­ван­ня має ви­рі­шу­ва­ти під впли­вом і з ура­ху­ван­ням між­на­род­них ви­кли­ків. Це ви­ма­гає ус­ві­дом­лен­ня по­зи­тив­но­го й не­га­тив­но­го до­сві­ду про­від­них кра­їн, на­га­дує ге­не­раль­ний ди­рек­тор Цен­тру Ра­зум­ко­ва Ана­то­лій Ра­чок.

За обмежених можливостей державних фінансів у більшості країн світу саме завдяки монетарним інструментам можна очікувати економічного зміцнення, посилення банківської системи, розширення фінансування реального сектора економіки, тобто сформувати належний економічний баланс.
Ось чому дослідженню завдань, ризиків та викликів, пов’язаних із впровадженням раціональних заходів монетарної політики, а також особливостей їх реалізації в Україні й була присвячена фахова дискусія, організована Центром Разумкова, Фондом Фрідріха Науманна та Міжнародним інститутом бізнесу.
Нині Україна перебуває на роздоріжжі, чітких відповідей на проблеми економічного розвитку влада поки не має, вважає директор економічних програм Центру Разумкова Василь Юрчишин.

Уря­до­ву про­гра­му з енер­го­ефек­тив­но­сті, яка в на­ро­ді от­ри­ма­ла на­зву «теп­лі кре­ди­ти», по­зи­тив­но оці­ни­ли як прос­ті укра­їн­ці — учас­ни­ки цьо­го про­ек­ту, так і між­на­род­ні екс­пер­ти. За час її дії (а це фак­тич­но рік) учас­ни­ка­ми про­гра­ми ста­ли 398 ОСББ та 145 тис. фі­зич­них осіб, які за­лу­чи­ли міль­йо­ни гри­вень на утеп­лен­ня сво­го жит­ла.
За­га­лом у 2016 ро­ці ли­ше фі­зич­ним осо­бам, які офор­млю­ва­ли теп­лі кре­ди­ти на енер­го­ефек­тив­ні ма­те­рі­али та об­лад­нан­ня, від­шко­до­ва­но 529,73 міль­йо­на гри­вень. З по­чат­ку дії про­гра­ми уря­до­ва до­по­мо­га на­се­лен­ню ся­гає 784,72 млн грн.

Попит перевищив пропозицію
Така популярність теплих кредитів пояснюється тим, що основне фінансове навантаження лежить на уряді, який компенсує левову частку суми кредиту з державного бюджету та додатково залучає кошти місцевих бюджетів. Регіональних програм співфінансування налічується майже дві сотні.

Зов­ніш­ньо­по­лі­тич­ні змі­ни та зрос­та­ючі по­бо­юван­ня що­до внут­ріш­ньої ста­біль­но­сті зму­си­ли пре­зи­ден­та Азер­бай­джа­ну Іль­ха­ма Алі­єва до по­глиб­лен­ня від­но­син із Ро­сією та спів­пра­ці з Іра­ном.

Протягом останніх трьох років Азербайджан переглянув загрози і визнав, що Захід не гарантує безпеки, політика Туреччини непередбачувана, а зміцнення традиційно ворожого Ірану генерує загрози для Азербайджану.
Зближення з Росією — тактичний крок, який має допомогти у збереженні внутрішньої стабільності за несприятливих геополітичних, економічних і соціальних умов. Співпраця з Кремлем принесла корисну для Азербайджану динаміку у карабахському конфлікті і зміцнення стабільності режиму, необхідну в ситуації економічної кризи.
З 1992 року політика Азербайджану спиралася на співпрацю з Туреччиною та Заходом (ЄС і США) і обмежених відносинах із Росією. Така стратегія гарантувала незалежний від Кремля розвиток держави, а її символом була участь західних фірм в експлуатації азербайджанських родовищ і будівництві нафтопроводів через Грузію і Туреччину.

Пре­зи­дент Ро­сії Во­ло­ди­мир Пу­тін на­пра­вив у Держ­ду­му про­ект за­ко­ну про ска­су­ван­ня дії ро­сій­сько-аме­ри­кан­сько­го до­го­во­ру 2000 ро­ку про спів­пра­цю в ути­лі­за­ції плу­то­нію. В об­ґрун­ту­ван­ні про­ек­ту Кремль по­слав­ся на прин­ци­по­ву змі­ну об­ста­вин, яка по­ля­гає у за­гро­зі стра­те­гіч­ній ста­біль­но­сті в ре­зуль­та­ті не­друж­ніх дій США що­до Ро­сії і не­ви­ко­нан­ня ни­ми зо­бов’­язань, які ви­пли­ва­ють із до­го­во­ру.

Проект обіцяє повернення Росії до договору, але за умови виконання США низки поставлених Кремлем умов:
1. Скорочення військової інфраструктури і чисельності збройних сил США на територіях держав, прийнятих у НАТО до 1 вересня 2000 року (Латвія, Литва, Естонія, Словаччина, Словенія, Румунія і Болгарія), до рівня перед вступом договору в дію.
2. Анулювання США так званого закону Магнітського з 2012 року (встановив політичні індивідуальні санкції — заборону в’їзду в США і замороження банківських рахунків — щодо російських чиновників, звинувачених в участі у доведенні до смерті в слідчому арешті у Москві російського юриста американського фонду Hermitage Capital Сергія Магнітського).