Днями в Сочі, на тлі загострення протистояння навколо Нагірного Карабаху, зустрілися президенти Росії, Вірменії та Азербайджану. Сержа Саргсяна та Ільхама Алієва для термінових консультацій запросив російський президент Володимир Путін.

Тенденція до дестабілізації становища в Нагірному Карабаху стає черговим небезпечним викликом стабільності на Кавказі та в Чорноморсько-Каспійському регіоні загалом. Надто багато дестабілізуючих факторів тут з’явилося додатково після анексії російською стороною Криму. Саме останній чинник виглядає серйозною перешкодою для повноцінного російського посередництва в азербайджансько-вірменському конфлікті.
Нагадаємо, що суперечка щодо статусу Нагірного Карабаху між Баку та Єреваном стала одним із перших етнополітичних конфліктів доби перебудови. У 1988 році вірмени, які становлять більшість у Нагірному Карабаху, зажадали від Кремля перегляду свого автономного статусу у складі Азербайджану.

11–15 липня президент Росії Володимир Путін здійснив візити до країн Латинської Америки, відвідавши Кубу, Нікарагуа, Аргентину і Бразилію. Він узяв участь у саміті держав БРІКС (Бразилія, Росія, Індія, Китай, Південно-Африканська Республіка), який відбувся 15–17 липня у Бразилії. На ньому було ухвалено рішення про створення Банку розвитку і Фонду валютних резервів. 
Спроба поглиблення економічної співпраці (головно енергетичної) з державами Південної Америки спрямована не тільки на збільшення російської присутності на регіональному ринку (зокрема, бразильському і аргентинському), а є також реакцією на погіршення інвестиційно-бізнесового клімату у відносинах із Заходом. Але, враховуючи існуючий масштаб економічних зв’язків, складно очікувати, щоб інтенсифікація співпраці з країнами Латинської Америки могла врівноважити економічну взаємозалежність Росії і Європи.
У політичному вимірі латиноамериканський дипломатичний наступ Володимира Путіна продемонстрував традиційні великодержавні амбіції Росії, проте за нинішніх обставин став, передовсім, спробою прориву міжнародної ізоляції і створення для себе політичної альтернативи погіршенню відносин із Заходом (особливо зі Сполученими Штатами).

Центральним матчем другого туру чемпіонату України з футболу у Прем’єр-лізі стало протистояння між харківським «Металістом» та київським «Динамо». Більше проблем до матчу було у харків’ян. Легіонери поки що не прибули в розташування своєї команди. Хосе Соса, Джонатан Крістальдо, Себастьян Бланко і Алехандро Гомес не поспішають повертатися в Україну. І якщо без них харків’яни розібралися із «Зорею» у першому турі, то у матчі з «Динамо» явно простежувалися проблеми. 

Обидві команди на початку зустрічі вирішили не форсувати подій, однак перший забитий м’яч глядачі побачили вже на 15-й хвилині. Безус відмінною передачею знайшов Беланда, Юнес протягнув м’яч ближче до штрафного майданчика і віддав пас на Кравця, який у падінні проштовхнув м’яч повз Дішлековича. Після забитого м’яча малюнок гри не змінився.
«Металіст» не поспішав відкриватися і продовжував діяти другим номером, однак фактично всі контратаки харків’ян до небезпечних моментів біля воріт Шовковського не приводили. Варто згадати лише потужний удар з гострого кута від Азеведо, однак голкіпер обрав правильну позицію і загрозу ліквідував. У «Динамо» попереду також було мало гостроти, однак перед самою перервою кияни забили другий м’яч. За сумнівний фол Дішленковича проти Ярмоленка Жабченко призначив пенальті. Сам постраждалий його і реалізував.

Ве­ли­ка сім­ка ви­сту­пи­ла із за­явою що­до Ук­раї­ни.
«Ми, лі­де­ри Ка­на­ди, Фран­ції, Ні­меч­чи­ни, Іта­лії, Япо­нії, Ве­ли­ко­бри­та­нії, США, пре­зи­дент Єв­ро­пей­ської Ра­ди і пре­зи­дент Єв­ро­пей­ської ко­мі­сії, об’­єд­на­ли­ся, щоб ви­сло­ви­ти на­шу гли­бо­ку за­не­по­ко­єність три­ва­ючи­ми ді­ями Ро­сії що­до під­ри­ву су­ве­ре­ні­те­ту, те­ри­то­рі­аль­ної ці­лі­сно­сті та не­за­леж­но­сті Ук­раї­ни. Ми в чер­го­вий раз за­су­джу­ємо не­за­кон­ну анек­сію Ро­сією Кри­му та дії що­до де­ста­бі­лі­за­ції Схід­ної Ук­раї­ни. Во­ни є не­прий­нят­ни­ми і по­ру­шу­ють між­на­род­не пра­во», — за­зна­чає­ть­ся в за­яві.

Крім того, світові лідери засудили трагедію збитого рейсу МН17 та загибель 298 невинних цивільних. «Ми вимагаємо якнайшвидшого, повного, безперешкодного і прозорого міжнародного розслідування. Ми закликаємо всі сторони створити, підтримувати та повністю забезпечити припинення вогню в і навколо місця катастрофи, як цього вимагає резолюція 2166 Ради Безпеки ООН, щоб слідчі змогли розпочати свою роботу, знайти останки всіх жертв та їхні особисті речі. Ця жахлива подія повинна стати переломною у цьому конфлікті з тим, щоб Росія зупинила свою підтримку незаконних збройних формувань в Україні, забезпечила безпеку кордону з Україною та зупинила потік зброї, обладнання та бойовиків через кордон з метою досягнення швидкого та відчутного результату в деескалації»,— йдеться в заяві.

Уже ба­га­то ро­ків — фак­тич­но, з мо­мен­ту здо­бут­тя не­за­леж­но­сті — Ук­раї­ні не­аби­як та­ла­нить на по­тен­цій­них ре­фор­ма­то­рів, але ка­тас­тро­фіч­но не щас­тить на ре­фор­ми. До та­ко­го вис­нов­ку зно­ву й зно­ву до­хо­диш, ана­лі­зу­ючи як усю но­віт­ню іс­то­рію на­шої дер­жа­ви, так і по­дії остан­ньо­го тиж­ня, адже ни­ніш­ні уря­до­ві пер­тур­ба­ції при­зве­ли до но­вої пор­ції ви­кли­ків.

Дещо емоційна заява Арсенія Яценюка про бажання піти у відставку спричинила черговий шквал дискусій щодо можливості проведення реформ як таких в умовах воєнної агресії з боку сусідньої держави.
Фактично, маємо дві діаметрально протилежні позиції, популярні як серед вітчизняного політикуму, так і в широких верствах населення. Одна зводиться до думки, буцімто, з реформуванням слід почекати, як мінімум, до завершення активних бойових дій.

Чем­піо­нат сві­ту з фут­бо­лу, що про­хо­дить у Бра­зи­лії, став справж­нім про­ва­лом єв­ро­пей­ських збір­них. Тен­ден­ція, яка роз­по­ча­ла­ся у стар­то­вих мат­чах, про­дов­жи­ла­ся і у дру­го­му ту­рі.

Збірна Англії встановила особистий антирекорд чемпіонатів світу, погравши два стартових матчі на турнірі. Після поразки від Уругваю у другому турі англійці бронюють квитки в Європу слідом за Іспанією. У двобої Англії та Уругваю глядачі видовищного футболу не побачили, але це була битва двох тактик, двох футбольних культур.
Після сенсаційної поразки від Коста-Ріки уругвайці розуміли, що гра з Англією — це шанс не лише реабілітуватися, але й стати однією ногою на сходинки потяга, що їде до плей-оф турніру. Це була гра двох рівних команд. Проте у складі Уругваю з’явився Луїс Суарес. Виходу цього форварда, який ще в травні був прооперований, чекав увесь Уругвай і боялася Англія.

Василь Ломаченко завоював титул чемпіона світу за версією WBO в напівлегкій вазі. Українець за рішенням більшості суддів переміг американського боксера Гері Расселла. Ломаченко відмінно провів бій, особливих клопотів для Расселла завдали важкі удари по корпусу у виконанні нашого земляка.
Незважаючи на дуже високу швидкість, удари Расселла не відзначалися влучністю. Найкращими раундами для Ломаченка у цьому бою стали восьмий та дванадцятий, в яких він добряче потріпав свого опонента. Василь у цьому поєдинку провів майже у два рази більше ударів, ніж його опонент. Ломаченко влучив у суперника 183 рази з 597 спроб (влучність — 31%), Рассел — 83 з 806 (10%).
По закінченні двобою один із суддів не віддав переваги жодному із суперників (хоча перевага Ломаченка була очевидною), а двоє інших віддали перемогу українцеві з рахунком 116:112, що повністю відображало хід бою.

Лі­то звич­на по­ра від­пус­ток, за­хоп­лю­ючих ман­дрі­вок та не­спо­ді­ва­них зна­йо­мств. Остан­нє сто­сує­ть­ся не тіль­ки оди­на­ків та оди­на­чок, а й по­важ­них ша­но­ва­них чле­нів су­спіль­ства, об­тя­же­них по­друж­ні­ми обо­вяз­ка­ми та чи­ма­лою кіль­кіс­тю ді­тей та ону­ків.

Так-так, не дивуйтеся: незалежно від віку та фаху ми, відправляючись на відпочинок до теплого моря чи на далекі зарубіжні оглядини, сповнені очікувань чогось хвилюючого й приємного. І не так уже важливо, чи йдеться про відвідини турецької Анталії, чи ви просто узяли путівку до найближчого санаторію рідного регіону.
Однак у кожному разі піднесений настрій визначає наш емоційний стан передчуття радості. Отже, романтика! А яка ж романтика без романтичних захоплень? І ось тут виникають приховані загрози повернутися до рідної домівки з проблемами інтимного, так би мовити, характеру. Ви вже здогадалися: мова піде про захворювання, що передаються статевим шляхом, скорочено — ЗПСШ.

Ме­зин­ський на­ціо­наль­ний при­род­ний парк це справж­ня пер­ли­на по­лі­сько-сі­вер­ської при­ро­ди, уні­каль­ний осе­ре­док біо­різ­но­ма­ніт­но­сті та скарб­ни­ця іс­то­рії, де по­єд­нує­ть­ся ми­ну­ле, су­час­не та май­бут­нє. Дес­нян­ські кру­то­схи­ли, без­край­ні лу­ки та чис­ті озе­ра, ма­льов­ни­чі крає­ви­ди, пер­віс­на при­ро­да та щи­рі доб­рі лю­ди цьо­го краю за­про­шу­ють по­манд­ру­ва­ти за­гад­ко­ви­ми стеж­ка­ми і мар­шру­та­ми Ме­зин­ської Швей­ца­рії. І ман­дрів­ни­ки, що по­бу­ва­ли тут хо­ча б од­но­го ра­зу, по­вер­таю­ть­ся сю­ди, у ло­но ча­рів­ної при­ро­ди та ба­га­тої іс­то­рії, зно­ву і зно­ву.

Візитівкою парку є одна з найчистіших річок Європи — Десна (53 км відрізку з крутими берегами, меандрами та заплавами), з її притоками, численними озерами, струмками та цілющими джерелами. То є справжнє царство річки Десна та її правобережних приток — Студинка, Криста, Головесня, Хвостинка, поліських лісів, боліт і славних українських поліщуків.

СЕРГІЙ БОРЩЕВСЬКИЙ:

Наш спів­роз­мов­ник пись­мен­ник Сер­гій Бор­щев­ський має ре­пу­та­цію най­ліп­шо­го пе­ре­кла­да­ча з іс­пан­ської мо­ви. Чи­ма­ло ро­ків пе­ре­бу­вав на дип­ло­ма­тич­ній служ­бі. Має ранг Над­зви­чай­но­го і Пов­но­важ­но­го По­слан­ни­ка.

Зроблене ним вражає: С. Борщевський переклав десятки томів прози і поезії вершинних творів класиків іспаномовних культур. Переклав для театрів України понад 30 п’єс, серед них світова класика — «Дівчина з глечиком» і «Переваги від зневаги» Лопе де Веги, «Стійкий принц» і «Дама-примара» П. Кальдерона де ла Барки, «Світанкова фея» та «Дерева помирають стоячи» А. Касони, «В палаючій пітьмі» та «Нічні судді» А. Буеро Вальєхо, «Річард II» Вільяма Шекспіра.
Іспанською переклав близько двох десятків українських пісень, чимало віршів Тараса Шевченка, поеми — Бориса Грінченка «Матільда Аграманте» та Бориса Олійника «Ода музиці».
Сергій Борщевський є автором глибокої поезії, в тому числі блискучих сміливих епіграм. Його публіцистика вирізняється знанням справи і геополітичним мисленням.