Вишивкою Євгенія захопилася ще в Тамбові, спостерігаючи за сусідками, які розцвічували різноманітні серветки та інші хатні оздоби барвистими візерунками. Це спонукало дівчинку записатися до гуртка художньої вишивки, де вона створила свої перші композиції.
За навчанням, турботами про родину, виробничими справами на колишнє захоплення бракувало часу, але подорож на Закарпаття все змінила. В одній з осель на околиці Ужгорода Євгенію Стефанівну зачарувала творчість господині — численні плетені гачком серветки, фіранки, скатертини і особливо вишитий гобеленовим (угорським) швом великий килим молдавського типу. Після повернення до Києва на одному подиху вишила килим «Замок Іоланти».
Жінка перебирала «тонни паперової руди» — журнали, монографії, альбоми — у пошуку незвичайного зразка для наступних композицій, а знайшовши, готова була працювати над втіленням задуму (наприклад, килимом «Гетьманський») кілька років поспіль. Спочатку виконувала ескіз на папері, купувала шалики, шапки, рукавички та інші плетені речі, розпорювала їх і таким чином у країні тотального дефіциту отримувала матеріал для вишивання.
Галерея вишивок постійно поповнювалася новими творами, серед яких були і мініатюрні композиції, і великі килими — «Квіти землі», «Весільний рушник», «Шлях до себе», «Троянди», «Крещендо», «Серенада троянд» та багато інших. Авторка оволодівала новими техніками, удосконалювала композиційну майстерність, більш витонченими ставали колористичні поєднання.
Наприкінці 1990-х творчий доробок Євгенії Стефанівни почав активно виходити у світ — поряд з участю в колективних виставках було організовано низку її персональних імпрез. Захоплені відгуки відвідувачів, статті в пресі, здавалося б, мали спонукати продовжувати справу, але вона вирішила на якийсь час відкласти вишивання і зайнятися вивченням історії цього мистецького феномена.
Знаний письменник, кінодраматург Микола Архипович Шудря, з яким майстриня поєднала свою долю 1998 року, порадив укласти «Енциклопедію вишивки». Проте жінка розуміла, що для підготовки такого фундаментального видання потрібно розшифрувати, вишити, замалювати і описати кожен шов, дослідити явище в історичному, етнічному та регіональному аспектах.
Тим часом, студіюючи колекцію підризників Національного музею українського народного декоративного мистецтва, переглядаючи раритетні видання з вітчизняної орнаментики, Євгенія Стефанівна повсякчас натрапляла на імена маловідомих їй учених і збирачів. Зважаючи, що йшлося переважно про емігрантів, репресованих і страчених тоталітарною системою в 1930-х роках збирачів і дослідників народного мистецтва, організаторів кустарних промислів і музеїв, власників приватних колекцій, годі уявити, яку величезну пошукову роботу довелося провести.
Наслідком цієї копіткої роботи стали три зошити біобібліографічних нарисів, що вийшли у світ за науковою редакцією доктора мистецтвознавства Михайла Селівачова, загалом уміщено біографії та світлини 67 подвижників українського народного мистецтва другої половини ХІХ — початку ХХІ ст. — від Пелагеї Литвинової і Варвари Капніст до Савини Сидорович і Раїси Захарчук-Чугай, від Віри Болсунової і Поліни Чепурної до Тетяни Островської і Олександри Теліженко, від Федора Вовка і Миколи Сумцова до Івана Гончара і Мамута Чурлу.
У 2011 році їх було перевидано під однією обкладинкою з назвою «Оранти нашої світлиці». Чимало розвідок дослідниці-аматорки поповнили довідник «Художники України» та академічну «Енциклопедію сучасної України».
Пам’ять про дослідників українського мистецтва Євгенія Стефанівна поєднує з родинною пам’яттю, що засвідчують підготовлені та видані нею кілька збірок поезій брата Геннадія, котрий завчасно полишив цей світ, книжка «Древо мого роду», до якої ввійшли дідові щоденники та листи загиблого на фронтах Другої світової війни батька; бібліографічний покажчик незабутнього Миколи Шудрі.
Сподіваємося, що майстриня ще не раз потішить шанувальників новими творами, а дипломованим мистецтвознавцям дасть черговий урок ретельності та відданості обраній справі.
Ірина ХОДАК,
кандидат мистецтвознавства,
науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології 
ім. М. Т. Рильського НАНУ