За­хво­рю­ван­ня сер­це­во-су­дин­ної сис­те­ми — най­по­ши­ре­ні­ші, час­то за­гос­трюю­ть­ся в осін­ній та вес­ня­ний пе­ріо­ди. Го­лов­не в цей час під­три­ма­ти свій ор­га­нізм і до­по­мог­ти йо­му по­до­ла­ти не­ду­гу. Іно­ді па­ці­єн­ти не від­чу­ва­ють по­ру­шень у ро­бо­ті сер­ця чи не звер­та­ють на них ува­гу, од­нак по­тріб­но уваж­но ста­ви­ти­ся до фак­то­рів ри­зи­ку роз­вит­ку сер­це­во-су­дин­них за­хво­рю­вань.
Про те, що це за фак­то­ри і якою має бу­ти про­фі­лак­ти­ка за­гос­трень, ми роз­пи­та­ли фа­хів­ця-кар­діо­ло­га, кан­ди­да­та ме­дич­них на­ук, до­цен­та Ві­ру За­йце­ву.

До роз­гля­ду у Вер­хов­ній Ра­ді під­го­тов­ле­но за­ко­но­про­ект що­до під­ви­щен­ня мі­ні­маль­ної ці­ни на мо­ло­ко від на­се­лен­ня до 4 грн за 1 літр. Ни­ні цей по­каз­ник май­же уд­ві­чі мен­ший і не за­без­пе­чує до­мо­гос­по­дар­ствам ба­жа­ної рен­та­бель­но­сті. Як на­слі­док — ли­ше про­тя­гом остан­ніх пів­ро­ку по­го­лів’я ве­ли­кої ро­га­тої ху­до­би в се­лян­ських под­вір’­ях сут­тє­во ско­ро­ти­ло­ся. І це при то­му, що са­ме осо­бис­тий сек­тор аг­рар­ної еко­но­мі­ки ви­роб­ляє біль­шу час­ти­ну мо­ло­ка.
Про­те за­ко­но­дав­ча іні­ці­ати­ва не всім при­па­ла до ду­ші. Най­ак­тив­ні­ше їй опо­ну­ють пред­став­ни­ки пе­ре­роб­них під­при­ємств та роз­дріб­ної тор­гів­лі. Остан­ні пе­ре­ко­ну­ють, що змі­на вже сфор­мо­ва­ної ці­но­вої по­лі­ти­ки по­ру­шить ба­ланс ін­те­ре­сів, при­зве­де до здо­рож­чан­ня мо­лоч­ної про­дук­ції, а від­так i до різ­ко­го змен­шен­ня ку­пі­вель­ної спро­мож­но­сті ук­ра­їн­сько­го на­се­лен­ня.
Чиї до­во­ди ви­яв­лять­ся ва­го­мі­ши­ми? Про це по­го­во­ри­мо з ке­рів­ни­ком на­прям­ку «Роз­ви­ток рин­ко­вої ін­фра­струк­ту­ри» про­ек­ту USAID «Аг­ро­Ін­вест» Ми­ко­лою Гри­цен­ком.

Наш спів­роз­мов­ник — Олек­сій Ко­хан, ві­до­мий ук­ра­їн­ський книж­ко­вий гра­фік, ка­ри­ка­ту­рист, пла­ка­тист, ге­раль­дист. До­не­дав­на — го­лов­ний ху­дож­ник жур­на­лу «Пе­рець».

Співпрацював із видавництвами «Веселка», «Мистецтво», «Світ», «Політвидав України», «Педагогічна думка», «Марка України». Виконав понад 600 малюнків для передачі «Сатиричний об’єктив» Українського телебачення.
Учасник вітчизняних, зарубіжних мистецьких виставок та конкурсів карикатур. Основні галузі — станкова і книжково-журнальна графіка, дизайн. Творчості Кохана притаманні м’який гумор, ліризм, життєрадісна фантазія і щира любов до рідної землі.
Олексій Кохан — співавтор Малого державного герба України (1992). Автор прапора прикордонних кораблів України, розробив символіку для низки районів і міст України. А ще Олексій Кузьмич розробив геральдичну та графічну емблему і прапор такої «дотепної» установи, як Державна податкова служба.

Нещодавно в Лондоні відбулася благодійна фотовиставка Fragile Independence, організована Українським соціал-клубом, повідомляє i-pro.kiev.ua. Захід такого формату, на якому можна було подивитись актуальні роботи та передати кошти на потреби постраждалим під час конфлікту на Сході України, пройшов у столиці Великої Британії вперше.
Як зазначено на сайті проекту, «Крихка незалежність» — це виставка, яка протиставляє красу української землі, людей і власної культури тим соціальним потрясінням і конфліктам, які відбулися нещодавно, повідомляє Cultprostir.
На виставці були представлені роботи всесвітньо відомих фотографів — Сергія Лойка, кореспондента Los Angeles Times, який нещодавно представив книгу «Аеропорт» про захист аеропорту Донецька, членів Української асоціації професійних фотографів Олексія Колобова, Івана Богдана, а також Івана Кравчишина, Олександра Харченка, Олексія Марчука, Оксани Туманової, Павла Морозова, Євгенія Шевченка та ін.

Нещодавно українські дослідники афонської спадщини знайшли на Афоні старовинний козацький скит «Чорний Вир». Про це розповів на прес-конференції в Укрінформі директор Міжнародного інституту афонської спадщини в Україні Сергій Шумило.
«Знайдено цю стародавню козацьку святиню було випадково. Про неї досі не було жодних досліджень і, по суті, ніхто про неї не знав. Виявлені документальні свідчення — це нова сторінка в історії Афону та його взаємозв’язків з Україною», — сказав Сергій Шумило.
За його словами, відомості про існування афонського козацького скиту вперше дослідники знайшли в листах останнього кошового отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського.
Як стверджує дослідник, «Чорний Вир» у 1747 році заснував нащадок гетьмана Оліфера Голуба запорізький козак Григорій Голубенко, який, залишивши військову службу та прийнявши чернецтво, поїхав на Афон. Історики вважають, що ченців та послушників скиту підбирали саме в Запорозькій Січі.

Твір Іл­лі Іль­фа та Єв­ге­на Пет­ро­ва «Два­над­цять стіль­ців», на­пев­не, є од­ним із най­по­пу­ляр­ні­ших ро­ма­нів ХХ сто­літ­тя. Йо­го без­ліч ра­зів ек­ра­ні­зу­ва­ли, про­те до­сі ре­жи­се­ри не на­ва­жу­ва­ли­ся ін­сце­ні­зу­ва­ти. Ви­пра­ви­ти си­ту­ацію ви­рі­шив Дмит­ро Чи­ри­пюк, який на­пи­сав за мо­ти­ва­ми ві­до­мо­го тво­ру п’єсу «Ве­ли­кі ком­бі­на­то­ри» і по­ста­вив її на сце­ні На­ціо­наль­но­го ака­де­міч­но­го дра­ма­тич­но­го те­ат­ру іме­ні Іва­на Фран­ка.

Можна було б суворо дотримуватися змісту, але режисер і актори вирішили пофантазувати. І в новій постановці можна побачити багато такого, чого ви не знайдете в Ільфа та Петрова. Приміром, на пані Грицацуєвій одружується не Бендер, а Вороб’янінов. Як пам’ятаємо з роману, Остапу Бендеру одного разу довелося стати художником, а вже в цій п’єсі спробував стати великим артистом Іпполит Матвійович. Що з цього вийшло — можна дізнатися, завітавши на виставу. Досить цікавими є й нічні сцени в музеї, яких у романі не знайти.

Чи­ма­ло різ­но­ма­ніт­них роз­ро­бок но­вої кри­ла­тої тех­ні­ки бу­ло про­де­мон­стро­ва­но флаг­ма­ном ук­ра­їн­сько­го авіа­бу­ду­ван­ня — дер­жав­ним під­при­єм­ством «Ан­то­нов» — у йо­го екс­по­зи­ції на ХІІ Між­на­род­ній спе­ціа­лі­зо­ва­ній ви­став­ці «Зброя та без­пе­ка», яка про­тя­гом чо­ти­рьох днів — 22—25 ве­рес­ня 2015-го про­хо­ди­ла в Ки­єві.
А дво­ма тиж­ня­ми ра­ні­ше, 7 ве­рес­ня, на те­ри­то­рії під­при­єм­ства від­бу­ла­ся пре­зен­та­ція ство­рю­ва­но­го там но­во­го ба­га­то­ці­льо­во­го транс­порт­но­го лі­та­ка Ан-132 — з на­го­ди по­чат­ку скла­дан­ня йо­го пер­шо­го до­слід­но­го зраз­ка.

Подвійна презентація
Представлення «сто тридцять другого» викликало у представників засобів масової інформації зацікавленість не лише самим ознайомленням з майбутнім літаком на старті його поступового втілення з конструкторських креслень у металі, а й не менше тим, що згаданий захід за часом і місцем його проведення поєднався з першим публічним спілкуванням із журналістами нового очільника ДП «Антонов» Михайла Гвоздьова, якого близько трьох місяців тому призначили виконувачем обов’язки президента цього державного підприємства.

Про­ве­ден­ня ре­форм у різ­них сфе­рах су­спіль­но­го жит­тя ста­ло чи не пер­шо­ряд­ним зав­дан­ням, ви­ко­на­ти яке зо­бов’­яза­ли­ся по­лі­тич­ні си­ли, що прий­шли до вла­ди вна­слі­док Ре­во­лю­ції гід­но­сті.

Зрештою, західні партнери України, які погодилися підтримувати офіційний Київ не тільки політично, а й фінансово — особливо після анексії Криму та російської агресії на Донбасі, так само вимагали від нової української влади проведення цілої низки перетворень як умови продовження допомоги з їхнього боку.
Очевидно, що за півтора року, що минули з часу завершення подій на Майдані, прості українці навряд чи могли сподіватися на фундаментальні зміни у своєму житті внаслідок проведених реформ. Разом із тим цей часовий відтинок уже достатньо великий, аби зрозуміти, який вплив мали реформаторські зусилля українського керівництва на думки і погляди громадян.
Тож експерти Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва та Центру Разумкова за фінансової підтримки програми Європейського Союзу вирішили дослідити, чи відчувають українці вплив декларованих владою реформ, чи вірять у їх успішність, кого звинувачують у невдачах реформ, а кого вважають їх рушіями, як перебіг реформ впливає на їхню поведінку.

Рік то­му Ук­раї­на під­пи­са­ла Уго­ду про асо­ці­ацію з ЄС. Єв­ро­пей­ська ін­тег­ра­ція крок за кро­ком на­бли­жає на­шу кра­їну до член­ства в ЄС. Поль­ща вже прой­шла цей шлях.
Про до­свід єв­ро­ін­тег­ра­ції Поль­щі та ук­ра­їн­ські ре­алії в Єв­ро­со­юзі роз­по­вів ко­рес­пон­ден­ту «ДУ» поль­ський ана­лі­тик Гже­гож Гро­мад­ські.

— Пане Гжегоже, розкажіть, будь ласка, що відбувалося в Польщі до вступу в ЄС?
— Ми вступили до Євросоюзу у 2004 році. Головна різниця між Польщею і Україною в тому, що в Польщі на початку 90-х 80% суспільства було за вступ до ЄС і НАТО. За вступ до НАТО була більш висока підтримка, ніж до ЄС. Тоді було популярне гасло: ми повертаємося в Європу! Поляки втратили цей зв’язок під час «комунізму», але в нас з’явилася можливість знову стати членом європейської родини.
В Україні є частина людей, яка також так думає, але є й інші думки, зокрема: Європа — це щось інше, не наш світ. Але ми одержали членство в ЄС через багато років, після зміни влади в Польщі опісля закінчення комуністичного періоду.

13 ве­рес­ня мі­ністр внут­ріш­ніх справ ФРН То­мас де Мезь­єр по­ві­до­мив про від­нов­лен­ня кон­тро­лю на кор­до­ні з Авст­рією, щоб зу­пи­ни­ти не­кон­троль­ова­ний на­плив ім­міг­ран­тів, які хо­чуть от­ри­ма­ти при­ту­лок у Ні­меч­чи­ні. Мі­ністр на­звав це рі­шен­ня сиг­на­лом для Єв­ро­пи, що кри­за мо­же бу­ти ви­рі­ше­на тіль­ки за­вдя­ки со­лі­дар­ним зу­сил­лям.

Німеччина, на думку міністра, не може бути відповідальною за більшість біженців, які прибувають до ЄС, а процедура Дублін-3 продовжує діяти, і біженці не можуть довільно обирати країну перебування: вони вимушені просити міжнародного захисту у першої держави ЄС, куди прибувають.