Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"
(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!
У магазинах і на лотках цілий рік можна знайти багато овочів і фруктів. Усе це не тільки привертає увагу, а й зберігає у собі небезпеку. Ми із задоволенням починаємо годувати своїх дітей дарами природи, бо ж знаємо, що у них міститься велика кількість вітамінів.
Вітаміни, звичайно, справа хороша, але у гонитві за ними не варто втрачати голову. Як часто ви спостерігали таку картину — добра мама купує ягоди і прямо на вулиці дозволяє маляті їх з’їсти. Але ж навіть найсмачніші, але немиті ягоди, фрукти й овочі можуть таїти в собі небезпеку.
Про те, яку саме небезпеку становлять немиті фрукти та овочі, ми й розпитали фахівця — лікаря-інфекціоніста Григорія Вікторовича БЕЗУЛЬКА.
Наші батьки дають нам багато порад щодо збереження зору, починаючи від поїдання моркви до заборони перегляду телевізора. У свою чергу, вони чули все це від своїх батьків. Однак фахівці стверджують, що не всім рекомендаціям можна вірити, оскільки багато з них є не більш ніж міфом.
Розуміння, де вигадка, а де правда, допоможе ефективно піклуватися про очі і не втратити зір у майбутньому.
Ячмінь на оці — дуже поширена проблема, особливо влітку, коли багато людей рятуються від спеки, штучно створюючи протяги і включаючи кондиціонери. При перших симптомах виникнення ячменю слід негайно починати лікування.
Що ж це за процес? Як правильно лікувати ячмінь? Чи варто довіряти народним методам лікування ячменю? Про це нам розповів фахівець — лікар-окуліст Василь Сергійович Пилипенко.
— Ячмінь — це захворювання очного віка, яке становить собою гостре гнійне запалення волосяного мішечка вії або сальної залози Цейса, яка розташовується близько до цибулини вій. Ячмінь викликається бактеріальною інфекцією і найчастіше спостерігається при ослабленому імунітеті.
У Музеї книги і друкарства України експонується виставка «Золоте перевесло творчої династії Саєнків». Це — твори безсмертного Олександра Саєнка, його доньки Ніни Саєнко та онуки Лесі Майданець-Саєнко. Це — унікальні техніки: мозаїка соломкою, ткацтво, вибійка. Для всієї родини Саєнків цей рік виявився ювілейним.
Потяг Олександра Ферапонтовича Саєнка до малювання благословили Ганна Барвінок та Петро Ге. Митець продовжував традиції Василя Кричевського і Михайла Бойчука.
Його талант формувався у 20-х роках ХХ століття, а творам притаманна самобутність, чітка форма вираження патріотичних почуттів. Творча спадщина налічує понад 500 творів: від монументально-прикладних робіт до кераміки і вибійки на тканині. Гобелени і меблі, панно і картини, виконані у різних техніках, — далеко неповний перелік робіт майстра.
У Центральному будинку художника НСХУ відкрилася персональна виставка Івана Малишенка, присвячена ювілею митця.
Іван Малишенко народився в селі Ясногородка, що на Київщині. Неповторна краса рідних краєвидів уже з ранніх літ пробудила в Івана потяг до малювання. Але лише у зрілому віці він отримав можливість навчатись у професіоналів — заслужених художників України М. Родіна, М. Гуляєва, В. Забашти, В. Трофіменка.
Набуті знання дали можливість І. Малишенку працювати у столичних видавництвах «Мистецтво», «Веселка», «Урожай», «Радянська школа». 1986 року він став членом Спілки художників-графіків.
Нині скрізь можна почути, що все українське стає популярним брендом у світі. А самобутність українців, про що останніми роками багато говорять і пишуть, викликає непідробну зацікавленість через унікальні культурні коріння нації, її пам’ятки давнини та ментальність народу тощо.
Можливо, тому останнім часом ми справді все частіше повертаємося до витоків духовних цінностей свого народу, які стають своєрідною візитівкою країни, культура якої проклала місток між минулим і сучасним. А зводять цей місток люди, які часто живуть поряд, — наші прості земляки, для яких народна творчість стала сенсом життя.
Полтавський край по праву вважають багатим на таких людей, творчість яких усіляко сприяє процесу відродження української самобутності, що стає естафетою передачі духовного надбання минувшини сучасним українцям.
28 ЛИПНЯ — 120 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ІВАНА ФЕДОРОВИЧА ФІРЦАКА (1899–1970), УКРАЇНСЬКОГО БОРЦЯ, БОКСЕРА, АРТИСТА ЦИРКУ
Народився Іван Федорович Фірцак у селі Білки Іршавського району на Закарпатті (на той час — комітат Берег, Угорське королівство, Австро-Угорщина) у селянській родині, яка належала до середняків.
Неймовірна фізична сила юнака швидко привернула до нього увагу. У 20 років він подався на заробітки до Праги. У 1919 році завдяки рекомендаційному листу Вацлава Прохазцки, що служив нотарем у Білках, Іван Фірцак потрапляє на празький завод, власником якого був брат чиновника.
30 ЛИПНЯ — 105 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ПАВЛА ІВАНОВИЧА МУРАВСЬКОГО (1914–2014), УКРАЇНСЬКОГО ХОРОВОГО ДИРИГЕНТА, ПЕДАГОГА
Народився Павло Муравський 30 липня 1914 року у селі Дмитрашківка на Вінниччині. До 16 років хлопець жив там разом із матір’ю Дарією Юхимівною та старшим братом Дмитром (батько Іван Павлович загинув у 1915 році на Першій світовій війні, коли Павлові було дев’ять місяців).
Найпершу співочу науку Павло засвоїв із народної пісні. А першими вчителями й наставниками з музики були його дядько по матері Сергій Юхимович Могилевський та двоюрідний брат Степан Андрійович Білянський, який закінчив Тульчинський педтехнікум, де співав у хорі під керівництвом самого Миколи Леонтовича.
Павло разом із дядьком Сергієм співав у сільському академічному хорі, яким керував його двоюрідний брат Степан Білянський.
Упродовж останніх десятиліть завдяки дерегуляції, поширенню новітніх технологій, інформації, кредитних карток у світі значно зросли обсяги споживчого кредитування.
Таке зростання часто призводить до негативних соціальних наслідків, зокрема до збільшення заборгованості фізичних осіб і ризиків неплатоспроможності боржників через утрату роботи, хворобу, розлучення, особливо у період фінансових криз. Саме тому у світі приділяється велика увага питанням банкрутства фізосіб, проблемам споживчого банкрутства.
Законодавство зарубіжних країн у цій сфері різне за своєю історією й підходами. Історичний досвід, ідеологія, культурні особливості, конкретна ситуація (приміром, фінансова криза) суттєво впливають на вирішення проблем споживчої неплатоспроможності.
Двадцять сім років тому, 21 липня 1992 року капітан 2-го рангу Микола Жибарєв був одним з організаторів переходу сторожового корабля Чорноморського флоту під український прапор.
Улітку 1992 року російські мас-медіа повідомили про «безпрецедентний випадок зради офіцера Чорноморського флоту, до якої причетні українські націоналісти, а також спецслужби».
Вчинок Миколи Євгеновича вони порівнювали з вчинком Анатолія Біленка, який на початку 70-х перегнав до Японії надсучасний — на той час — винищувач, попросивши заодно і політичного притулку.
А газета Чорноморського флоту назвала Жибарєва «другим Сабліним» — офіцером, що намагався у 1975 році підняти на військовому кораблі повстання проти тодішньої компартійної влади...
Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».