Наш спів­роз­мов­ник — пись­мен­ник (по­ет, кри­тик, пе­ре­кла­дач, сце­на­рист, ро­ма­ніст, пуб­лі­цист) Вік­тор Гра­бов­ський. Еру­дит, ве­ли­кий пат­рі­от Ук­раї­ни, щи­ра й доб­ра ду­ша, він вра­жає своєю від­кри­тіс­тю, без­по­се­ред­ні­стю, не­бай­ду­жіс­тю, ве­ли­кою лю­бо­в’ю до сві­ту, лю­дей, а пе­ред­усім — до рід­ної зем­лі. Пев­но, то­му він по­лі­тич­но і со­ці­аль­но гос­тро за­то­че­ний, пуб­лі­цис­тич­ний, що і спря­му­ва­ло на­шу бе­сі­ду у від­по­від­не рі­чи­ще.

— Вік­то­ре Ни­ка­но­ро­ви­чу, які впли­ви на Ва­ше жит­тя і твор­чість вва­жа­єте най­ва­го­мі­ши­ми?
— Якщо Ваша ласка, почнемо з того, що 1956й став не тільки доленосним роком у житті нашого народу, але й змусив одного з кращих диткорів республіканської піонерської газети «Зірка» (так вчинила редакція, опублікувавши мій портрет поряд із парсунами майбутніх українських письменників — це дивовижно симпатичні Василь Латанський і Микола Хижняк) уважніше, себто відповідальніше, поставитися до своїх дитячих першотворів.

Вочевидь, кожен художник, особливо молодий, прагне представити свою творчість широкому загалу поціновувачів мистецтва, почути відгуки глядачів. Виставка «Цей дивовижний світ» у київському Будинку художника вже вчетверте надає таку можливість як початківцям, так і професійним художникам. Вона продовжує серію виставок, організованих студією живопису Arts House та громадським об’єднанням «Барви життя».
На виставці «Цей дивовижний світ» представлено близько 200 робіт понад 30 художників. Тематичних і стилістичних рамок організатори не ставили, тому експозиція вражає різноманіттям жанрів і технік творів, серед яких — живопис, графіка, гобелени, вітражі, навіть картини, викладені з монет. Розмаїті й сюжети: портрети, пейзажі, натюрморти, зворушливі зображення тварин.

29 ТРАВНЯ — 60 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ БОРИСА АКУНІНА (1956),
РОСІЙСЬКОГО ПИСЬМЕННИКА, ЕСЕЇСТА, ПЕРЕКЛАДАЧА

У грузинському місті Зестафоні 29 травня 1956 року народився хлопчик, який отримав ім’я Григорій. Його батько, Шалва Чхартішвілі, служив офіцером в артилерійському полку, а мати, Берта Ісааківна Бразінська, викладала у школі російську мову та літературу.
Коли Григорію виповнилося два роки, сім’я Чхартішвілі переїхала до Москви, де у 1963 році хлопчик почав навчатися у столичній школі з англійським ухилом.
Читати Григорій любив із дитинства, і серед інших книг йому траплялися твори японських письменників. Країна Вранішнього Сонця захопила Григорія відразу і назавжди. Подорослішавши, він часто ходив на вистави японського театру «Кабукі», і поступово дитячий інтерес перетворився на мету — серйозно вивчати японську культуру.

Ки­їв­ська ака­де­міч­на май­стер­ня те­ат­раль­но­го мис­тец­тва «Су­зір’я» не­що­дав­но по­ра­ду­ва­ла всіх сво­їх ша­ну­валь­ни­ків но­вою ці­ка­вою ви­ста­вою. Ху­дож­ній ке­рів­ник те­ат­ру Олек­сій Ку­жель­ний здійс­нив тут по­ста­но­вку спек­так­лю «По­стіль бра­ти бу­де­те?» за п’єсою ві­до­мо­го ук­ра­їн­сько­го дра­ма­тур­га Ана­то­лія Кри­ма.

У новій роботі «Сузір’я» розповідається про двох немолодих людей, яких доля несподівано звела разом. Він багато літ віддав залізниці і вже 20 років як вдівець, живе один. Вона все життя працювала в школі, живе із сім’єю дочки. Такі два різних персонажі, але їх об’єднує самотність.

ПРОС­ТІ ГРО­МА­ДЯ­НИ КРА­ЇНИ ДО­ПО­МОГ­ЛИ УК­РА­ЇН­СЬКО­МУ 
ВІЙ­СЬКУ НЕ ЛИ­ШЕ ВІД­РО­ДИ­ТИСЬ, А Й ЗУ­ПИ­НИ­ТИ ВО­РО­ГА

«Для наших бійців нічого не шкода...»
Із сім’єю Варлампачуків — Оленою та Валерієм — познайомився у Військово-медичному клінічному центрі Центрального регіону України. Але не як з його пацієнтами.
— Ми — пенсіонери, — розповідає Валерій Олександрович. — Маємо достатньо вільного часу і намагаємось якомога частіше провідувати хлопців — учасників антитерористичної операції, які тут лікуються.
Не з пустими руками: того дня подружжя прийшло з корзиною пиріжків, які хвилин за 10–15 розійшлися по палатах! Спілкуючись із пораненими, старенька все допитувалася у них, що їм принести наступного разу.

По­си­лен­ня со­ці­аль­но­го за­хис­ту лю­ди­ни в по­го­нах, зок­ре­ма сут­тє­ве під­ви­щен­ня їх­ньо­го гро­шо­во­го за­без­пе­чен­ня, спо­ну­кає укра­їн­ців по­пов­ню­ва­ти ар­мій­ські ла­ви. Але, на дум­ку ба­га­тьох вій­сь­ко­вих екс­пер­тів, най­біль­ше нам під­хо­дить змі­ша­ний прин­цип ком­плек­ту­ван­ня.

«Не хо­чу га­ру­ва­ти на чу­жи­ні...»
Навесні минулого року Володимира мобілізували до Збройних Сил. Після кількох тижнів перепідготовки потрапив до складу одного з підрозділів 24ї механізованої бригади. Зі своїми побратимами виконував завдання командування на Луганщині, не раз потрапляючи під «Гради». Під час чергового обстрілу дістав поранення і опинився у військовому госпіталі, де ми з ним і познайомилися.

Роз­ви­ток сві­то­вої еко­но­мі­ки у 2016 ро­ці від­бу­ває­ть­ся під впли­вом гео­по­лі­тич­ної не­ста­біль­но­сті, внут­ріш­ніх, на­сам­пе­ред фі­нан­со­вих проб­лем у біль­шо­сті кра­їн, рин­ки яких роз­ви­ваю­ть­ся, вва­жа­ють екс­пер­ти Ін­сти­ту­ту су­спіль­но-еко­но­міч­них до­слі­джень (ІСЕД).

Це призводить до погіршення макроекономічної ситуації та посилює девальваційний тиск на національні валюти. Найбільша девальвація відбулась у країнах СНД, Туреччині, ПівденноАфриканській Республіці, Бразилії, Аргентині.
Прагнення країн підтримувати економічне зростання веде до посилення конкуренції на ринках, у результаті пропозиція перевищує попит на сировинних і товарних ринках. Тож світові ціни падають уже третій рік поспіль. Несприятлива зовнішньоекономічна кон’юнктура негативно впливає на українську економіку.

Куль­тур­на ін­фра­струк­ту­ра Пол­та­ви зба­га­ти­ла­ся ще од­ним ці­ка­вим об’­єк­том, який укот­ре під­крес­лю­ва­ти­ме справ­ді за­слу­же­ну роль міс­та на Вор­склі в шля­хет­ній спра­ві збе­ре­жен­ня для на­щад­ків іс­то­рії своєї кра­їни. На­ка­зом мі­ніс­тра обо­ро­ни Ук­раї­ни в об­лас­но­му цен­трі ство­ре­но фі­лі­ал Цен­траль­но­го му­зею Зброй­них Сил Ук­раї­ни, який но­си­ти­ме на­зву «Пол­тав­ський му­зей Даль­ньої авіа­ції».

Почесний статус філіалу Центрального музею Збройних Сил України присвоєно військовоісторичному музею 13ї гвардійської ДніпропетровськоБудапештської важкої бомбардувальної авіаційної дивізії, який уперше відчинив свої двері 9 травня 2009 року.

Спро­ба по­ва­лен­ня пре­зи­ден­та Рус­сефф — це бо­роть­ба з ко­руп­цією чи дер­жав­ний пе­ре­во­рот?
У ніч із 17-го на 18 квіт­ня ниж­ня па­ла­та бра­зиль­сько­го пар­ла­мен­ту біль­шіс­тю у по­над дві тре­ти­ни го­ло­сів ви­рі­ши­ла про­дов­жи­ти про­цес ім­піч­мен­ту про­ти пре­зи­ден­та Діл­ми Рус­сефф. А 12 трав­ня се­нат — верх­ня па­ла­та пар­ла­мен­ту — та­кож про­го­ло­су­вав за усу­нен­ня її з по­са­ди.

Руссефф звинувачують у «спотворенні бухгалтерії» державного бюджету, яка дозволила їй приховати бюджетний дефіцит і фінансувати соціальні програми напередодні президентських виборів у 2014 році (тоді її обрали на другу каденцію). Але у політичному спорі, який кілька місяців бурлить у Бразилії, офіційні причини імпічменту мало кого обходять.
Про це свідчать хоча б виступи депутатів під час голосування. Щоб проголосувати, кожний із них підходив до трибуни для виголошення формули «голосую так» або «голосую проти імпічменту». Переважна більшість депутатів, однак, використала цей момент для виголошення політичного маніфесту. На пальцях одної руки можна порахувати депутатів, які заявили про власне ставлення до звинувачень, які обтяжують президента Руссефф.

З 3 квіт­ня Між­на­род­ний кон­сор­ці­ум жур­на­ліс­тів-роз­слі­ду­ва­чів (ICIJ), Про­ект до­слі­джень ко­руп­ції і ор­га­ні­зо­ва­ної зло­чин­но­сті (OCCRP) та не­за­леж­ні ме­діа, які спів­пра­цю­ють із ни­ми (зок­ре­ма, ро­сій­ська «Но­вая Га­зе­та»), опуб­лі­ку­ва­ли се­рію ма­те­рі­алів на те­му ви­ко­рис­тан­ня оф­шор­них зон пуб­ліч­ни­ми осо­ба­ми з ба­га­тьох кра­їн для — ін­ко­ли не­ле­галь­них — фі­нан­со­вих обо­ру­док. Во­ни бу­ли опра­цьо­ва­ні на ос­но­ві ма­со­во­го ви­то­ку да­них (11,5 міль­йо­на до­ку­мен­тів за 1977–2015 ро­ки) із за­ре­єс­тро­ва­ної у Па­на­мі ад­во­кат­ської кон­то­ри Mossack Fonseca.

Досі опубліковані матеріали (переважно скорочення доступних журналістам матеріалів із відповідними коментарями і висновками) стосуються 20 громадян Росії: бізнесменів, політиків і державних чиновників та членів їхніх сімей, частина з яких належить до близького оточення Володимира Путіна. У переважній більшості вони не містять безпосередніх або однозначних висновків про порушення ними законодавства. Поставлені журналістами тези про участь президента Путіна у нелегальних або сумнівних діях спираються на здогадках.