Згід­но з ре­ко­мен­да­ці­ями ООН пе­ре­пи­си на­се­лен­ня у біль­шо­сті кра­їн сві­ту про­во­дять раз на де­сять ро­ків. Їх­ні да­ні є уні­каль­ним со­ці­аль­но-де­мо­гра­фіч­ним дже­ре­лом, яке дає змо­гу от­ри­ма­ти най­де­таль­ні­шу ін­фор­ма­цію що­до різ­но­ма­ніт­них ха­рак­те­рис­тик на­се­лен­ня як на за­галь­но­дер­жав­но­му та ре­гіо­наль­но­му рів­нях, так і на між­на­род­но­му.

Результати перепису вкрай необхідні для прогнозування і управління соціально-економічним розвитком країни, для планування та реалізації бюджету, здійснення соціально-демографічної політики і регулювання міграційних процесів.

Нові наукові дослідження відкривають несподівані знахідки, зокрема можливість виявляти ракові пухлини молочної залози за допомогою смартфон-технології.
Відомо, що смартфон інтерпретує мову користувача, а також знаходить та ідентифікує обличчя. Зараз його можуть застосовувати в абсолютно іншій сфері — ідентифікації ракової пухлини молочної залози.
Цікаво, що при порівнянні з результатами інших патологів виявилося, що ця технологія диференціювала пухлини низького, середнього і високого класу із 82-відсотковою точністю. При цьому патології були точними у 89% випадків.

У Каліфорнії створено перший у світі сканер усього тіла EXPLORER. Він створює тривимірну картину за лічені 20 секунд і також є першим, що сканує весь об’єкт у 3D одночасно. Цей пристрій створювали більше десяти років.
Його винахідники, серед яких професор Саймон Черрі і професор Ремсі Бадаві з Каліфорнійського університету Девіса, стверджують, що він зможе показати все, у тому числі поширення раку і відстеження інфекції. При цьому машина працює набагато швидше, якісніше і безпечніше, ніж існуючі ПЕТ і КТ.

У наш час із не­ймо­вір­ною швид­кіс­тю роз­ви­ває­ть­ся тех­ніч­ний про­грес. На­сам­пе­ред до­сяг­нен­ня на­уки і тех­ні­ки при­зна­че­ні для по­лег­шен­ня жит­тя лю­ди­ни.
Але ра­зом із цим ста­ли ду­же по­міт­ни­ми на­слід­ки си­дя­чо­го спо­со­бу жит­тя. Те­пер рід­ко мож­на по­ба­чи­ти, як ак­тив­но ру­хаю­ть­ся ді­ти — во­ни біль­шу час­ти­ну ча­су про­во­дять за ком­п’ю­те­ром.

4 ГРУДНЯ — 55 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ СЕРГІЯ НАЗАРОВИЧА БУБКИ (1963), СВІТОВОГО РЕКОРДСМЕНА 
ЗІ СТРИБКІВ У ВИСОТУ, ПРЕЗИДЕНТА НАЦІОНАЛЬНОГО ОЛІМПІЙСЬКОГО КОМІТЕТУ УКРАЇНИ

Нав­ряд чи знай­деть­ся лю­ди­на в Ук­раї­ні та й у ці­ло­му сві­ті, яка мо­же від­по­віс­ти: «Я не знаю Буб­ку!» Але ні­хто їй не по­ві­рить. Чо­му ж так ста­ло­ся? Да­вай­те з’ясу­ємо.
Сер­гій Буб­ка на­ро­див­ся 4 груд­ня 1963 ро­ку в Лу­ган­ську. Він є да­ле­ким ро­ди­чем мит­ро­по­ли­та Іла­ріо­на (Іва­на Огі­єн­ка).
Їх­ній пре­док ко­зак Мак­сим Огі­єн­ко у ча­си Ко­лі­їв­щи­ни (1768 рік) став од­ним із ва­таж­ків ан­ти­по­мі­щиць­ко­го Клі­щин­сько­го пов­стан­ня (1767–1770 ро­ки) (се­ло Клі­щин­ці Лу­бен­сько­го пол­ку — те­пер Чор­но­ба­їв­сько­го райо­ну Чер­кась­кої об­лас­ті).

3 ГРУДНЯ — 40 РОКІВ ВІД ДНЯ СМЕРТІ ІВАНА 
ПЕТРОВИЧА КАВАЛЕРІДЗЕ (1887–1978), УКРАЇНСЬКОГО СКУЛЬПТОРА, КІНОРЕЖИСЕРА, ДРАМАТУРГА

На­ро­див­ся Іван у се­лян­ській сім’ї Ки­ли­ни Лу­ків­ни Ку­ха­рен­ко та Пет­ра Ва­си­льо­ви­ча Ка­ва­ле­рі­дзе (Кхва­рі­дзе) — си­на Ва­со Кхва­рі­дзе, на­щад­ка гру­зин­сько­го кня­зів­сько­го ро­ду, яко­го в се­ре­ди­ні ХІХ сто­літ­тя при­віз в Ук­раї­ну мос­ков­ський ге­не­рал Ла­дон­ський піс­ля за­кін­чен­ня Кав­казь­кої вій­ни.

Се­ред су­час­них віт­чиз­ня­них пись­мен­ни­ків укра­їн­ці най­біль­ше зна­ють і чи­та­ють Лі­ну Кос­тен­ко й Сер­гія Жа­да­на.

Про це свідчать дані всеукраїнського дослідження Ukrainian Reading Publishing Data 2018, здійсненого культурно-видавничим проектом «Читомо» спільно з цифровим видавництвом GUTENBERGZ у співпраці із соціологічною службою Центру Разумкова, поінформувала на презентації дослідження співзасновниця ГО «Читомо» Ірина Батуревич, повідомляє кореспондент Укрінформу.

У Му­зеї геть­ман­ства пра­цює ви­став­ка де­ко­ра­тив­но-при­клад­но­го мис­тец­тва і жи­во­пи­су «На рід­ній, на сво­їй зем­лі...» твор­чо­го по­друж­жя — за­слу­же­но­го ху­дож­ни­ка Ук­раї­ни, ла­уре­ата Між­на­род­ної пре­мії ім. Гри­го­рія Ско­во­ро­ди Іва­на Чер­ни­ша (жи­во­пис) та ла­уре­ата Між­на­род­ної пре­мії ім. Ми­ко­ли Син­га­їв­сько­го На­та­лії Дмит­рен­ко (де­ко­ра­тив­но-при­клад­не мис­тец­тво).

До організації виставки долучилися Центр української культури та мистецтва, Український фонд культури, НСХУ та «Житомирське земляцтво».

Є лю­ди, які з пер­шо­го по­гля­ду за­во­ро­жу­ють, на­ди­ха­ють, за­ці­кав­лю­ють. Са­ме та­кою сво­го ча­су я по­ба­чи­ла й від­кри­ла Люд­ми­лу Гра­бо­вен­ко. Це — жін­ка, яка вміє бе­рег­ти най­до­рож­че й до­нес­ти йо­го до не­бай­ду­жо­го сер­ця. Люд­ми­ла ко­лек­ціо­нує... ук­ра­їн­ські хуст­ки.

Коли говоримо про хустку, неодмінно згадуємо матерів, бабусь. Згадуємо, які і як носили вони хустки: біленькі — у свята, картаті — вдома, квітчасті — до церкви чи на весілля.

Під цим не­офі­цій­ним гас­лом уже по­над чо­ти­ри ро­ки на Дон­ба­сі во­юють і во­лон­тер­ству­ють гро­ма­дя­ни Ук­раї­ни, в жи­лах яких те­че поль­ська кров.
Са­ме про них, а та­кож про гро­ма­дян Рес­пуб­лі­ки Поль­ща, кот­рі до­по­ма­га­ють по­до­ла­ти ро­сій­сько­го оку­пан­та, роз­по­ві­дає екс­клю­зив­на ви­став­ка, що 1 груд­ня від­кри­ває­ть­ся в сто­лич­но­му Му­зеї «Ки­їв­ська фор­те­ця».