На дум­ку між­на­род­них екс­пер­тів, пла­не­та Зем­ля прой­шла своє­рід­ну «точ­ку не­по­вер­нен­ня». Тем­пи еко­но­міч­но­го роз­вит­ку, зрос­тан­ня на­се­лен­ня та спо­жи­ван­ня при­род­них ре­сур­сів пе­ре­ви­щи­ли тем­пи при­род­но­го від­тво­рен­ня біо­сфе­ри Зем­лі. Це най­ближ­чим май­бут­нім мо­же при­звес­ти до не­ста­чі при­род­них ре­сур­сів і гло­баль­но­го го­ло­ду.

На тлі збереження кризових явищ у світовій економіці та посилення глобальної економічної нестабільності головного значення набуває забезпеченість країн сировинними, зокрема паливно-енергетичними ресурсами, спроможність підтримувати стабільне функціонування та розвиток національних економік незалежно від дисбалансів глобального фінансового ринку, підкреслюють експерти.
Ця обставина зумовлює загострення конкурентної боротьби за джерела постачання паливно-енергетичних ресурсів і маршрути їх транспортування, висуває вищі вимоги до ефективності їх використання. Унаслідок цього останніми десятиріччями відбулися суттєві зміни в обсягах і структурі світового споживання енергоносіїв.

Кор­дон — не ли­ше не­від’­єм­ний ат­ри­бут не­за­леж­но­сті дер­жа­ви, яку ук­ра­їн­ський на­род від­стоює впро­довж остан­ніх двох ро­ків зі зброєю в ру­ках. Це ще й сот­ні ти­сяч лю­дей, які що­дня йо­го пе­ре­ти­на­ють. Це по­са­дов­ці у фор­мі, які їх зу­стрі­ча­ють та про­во­джа­ють. Це меш­кан­ці при­кор­дон­ня, жит­тя і по­бут яких ба­га­то в чо­му від ньо­го за­ле­жать.
Не­об­хід­ність ком­плекс­но­го ре­фор­му­ван­ня всіх скла­до­вих, що вхо­дять до сис­те­ми охо­ро­ни дер­жав­но­го кор­до­ну Ук­раї­ни, ро­зу­мі­ють усі, про­те са­мо­го ро­зу­мін­ня за­ма­ло. Ді­яти по­тріб­но вже за­раз — рі­шу­че та по­слі­дов­но. На пе­ре­ко­нан­ня го­ло­ви Держ­при­кор­донс­луж­би ге­не­рал-пол­ков­ни­ка Вік­то­ра На­за­рен­ка, са­ме та­кий шлях об­ра­ло при­кор­дон­не ві­дом­ство — «го­лов­ний упов­но­ва­же­ний» із за­хис­ту ін­те­ре­сів дер­жа­ви на її пе­ре­до­во­му фор­по­сті.

Ге­не­рал Во­ло­ди­мир Яку­нін 20 серп­ня був від­прав­ле­ний у від­став­ку з по­са­ди го­ло­ви ро­сій­ської за­ліз­ни­ці («РЖД») — дер­жав­но­го кон­цер­ну — мо­но­по­лі­ста у сфе­рі за­ліз­нич­них пе­ре­ве­зень. Фор­маль­но при­во­дом для від­став­ки ста­ло при­зна­чен­ня Яку­ні­на пред­став­ни­ком Ка­лі­нін­град­ської об­лас­ті у ви­щій па­ла­ті ро­сій­сько­го пар­ла­мен­ту — Ра­ді Фе­де­ра­ції, що уне­мож­лив­лює по­даль­шу біз­не­со­ву ді­яль­ність.

До цього часу Якунін вважався близьким соратником президента Путіна: обидва вони починали кар’єру в Петербурзі, були функціонерами КДБ, в середині 90-х спільно заснували дачний кооператив «Озеро». Завдяки близьким відносинам з президентом Якунін ефективно лобіював інтереси залізниці, зокрема в галузі дорогих інфраструктурних проектів.
Відставка Якуніна не була несподіваною. Спекуляції на цю тему з’являлись у медіа з 2013 року. Хоча невідомо про справжні причини відставки, це рішення, напевно, має політичний характер. За повідомленнями медіа, Якунін занадто наполегливо домагався державних дотацій із резервних фондів, а водночас під його керівництвом «РЖД» була нерентабельною.

Девальвація тенге — попри позитивний вплив на економіку — не вирішить назрілих соціально-економічних проблем. Низька ціна на нафту робить неминучою для Казахстану економічну кризу, яка супроводжуватиметься погіршенням стандартів життя суспільства.
З моменту різкого падіння ціни на нафту восени минулого року Казахстан опинився перед загрозою серйозної економічної кризи, яку до цього часу намагався погасити політикою точкових втручань (наприклад, підтримка для виробників автомобілів чи селян, які зазнали втрат через наплив дешевших російських товарів). Але масштаб проблеми перевершив очікування уряду і змусив здійснити різке корегування монетарної політики.

Уро­чис­то­сті з на­го­ди 70-річ­чя за­кін­чен­ня Дру­гої сві­то­вої вій­ни Пе­кін від­свят­ку­вав в умо­вах стрім­ко­го па­дін­ня кур­су ак­цій ки­тай­ських під­при­ємств на бір­жі. Не менш про­мо­ви­стим су­про­во­дом свят­ку­вань ста­ли без­пре­це­дент­ні за­хо­ди без­пе­ки, адже на па­рад з цієї на­го­ди при­бу­ли дер­жав­ні ді­ячі ба­га­тьох кра­їн сві­ту. На­то­мість те­ро­рис­тич­на ак­тив­ність нав­ко­ло Ки­таю є до­сить ви­со­кою.

Перемога 2 вересня 1945 року над мілітаристською Японією не лише завершила для Китаю трагічний період історії, а й стала прологом до продовження громадянської війни. Китайським комуністам знадобилося ще чотири роки, щоб перемогти націоналістів із партії «Гоміндан» і встановити свою владу у Піднебесній. У цьому контексті можна вважати, що святкування Перемоги 1945 року є важливим підготовчим етапом до відзначення у жовтні 2019-го 70-річчя Китайської Народної Республіки (КНР).

Мас­штаб­на кри­за з не­ле­галь­ною міг­ра­цією, яка цьо­го лі­та про­яви­ла се­бе у біль­шо­сті кра­їн Єв­ро­со­юзу, зму­си­ла ЄС сер­йоз­но по­ста­ви­ти­ся до бал­кан­ської проб­ле­ма­ти­ки. Дня­ми у Бел­гра­ді від­бу­ла­ся тра­ди­цій­на зу­стріч ке­рів­ниц­тва Єв­ро­со­юзу і Ні­меч­чи­ни з де­ле­га­ці­ями Бал­кан­ських кра­їн, які не є чле­на­ми Єв­ро­со­юзу. На­га­да­ємо, що з Бал­кан­ських дер­жав до Єв­ро­со­юзу на­ле­жать ли­ше Бол­га­рія, Гре­ція, Сло­ве­нія, Хор­ва­тія. Реш­та пе­ре­бу­ває на різ­них ста­ді­ях про­це­су ін­тег­ра­ції до Єв­ро­со­юзу. Ал­ба­нія, Бос­нія і Гер­це­го­ви­на, Ма­ке­до­нія, Сер­бія, Чор­но­го­рія є офі­цій­ни­ми кан­ди­да­та­ми на вступ. Але офі­цій­ні пе­ре­го­во­ри про вступ по­ки що ве­дуть­ся ли­ше з Ма­ке­до­нією, прав­да, без осо­бли­во­го успі­ху.

Однак найбільшу проблему для Євросоюзу на Балканах усе ще становить проголошена у лютому 2008 року незалежність Косова. Відтоді Греція, Кіпр, Румунія, Словаччина, Іспанія, попри зобов’язання щодо участі в спільній зовнішній політиці Євросоюзу, так і не визнали незалежності Косова. Мотивами такого рішення є їхнє небажання давати приклад власним сепаратистам.

2-3 ве­рес­ня 2015 ро­ку Ки­тай від­ві­дав ро­сій­ський пре­зи­дент Во­ло­ди­мир Пу­тін. Йо­го ві­зит до Під­не­бес­ної став не прос­то про­то­коль­ним ак­том ввіч­ли­во­сті у від­по­відь на від­від­ан­ня Мос­кви 9 трав­ня 2015 ро­ку ки­тай­ським ген­се­ком Ху Цзінь­тао, а спро­бою ви­йти за рам­ки по­лі­тич­но­го про­то­ко­лу, тоб­то по­лі­те­су, та на тлі за­хід­них еко­но­міч­них санк­цій на­го­ло­си­ти на ро­сій­сько­му гео­по­лі­тич­но­му по­во­ро­ті до Ки­таю. Зро­зу­мі­ло, що цей факт діа­мет­раль­но оці­нює­ть­ся, умов­но ка­жу­чи, на Схо­ді і на За­хо­ді та в різ­них по­лі­тич­них та­бо­рах.

Китай, насамперед, залишається зацікавленим у широкому використанні російських енергетичних та інших ресурсів, продовженні військово-технічного співробітництва, глибшому проникненні на російський ринок, перерозподілі на свою користь спірних територій на Далекому Сході, максимальному залученні китайської робочої сили до спільних економічних проектів. Аналогічні мотиви стимулюють до зміцнення союзу з Китаєм і Росію.

Ни­ні міг­ра­цій­ні про­це­си на­бу­ва­ють де­що ін­ших рис, адже Ук­раї­на з кра­їни еміг­ран­тів пе­ре­тво­рює­ть­ся на кра­їну ім­міг­ран­тів. Про тен­ден­ції між­на­род­ної міг­ра­ції, про те, яке міс­це по­сі­дає Ук­раї­на у сві­то­вих міг­ра­цій­них тен­ден­ці­ях, роз­по­ві­ла ко­рес­пон­ден­ту «ДУ» кан­ди­дат еко­но­міч­них на­ук Між­на­род­но­го ін­сти­ту­ту осві­ти, куль­ту­ри та зв’яз­ків з діа­спо­рою На­ціо­наль­но­го уні­вер­си­те­­ту «Львів­ська по­лі­тех­ні­ка» Окса­на П’ят­ков­ська.

Між­на­род­на міг­ра­ція

— Пані Оксано, розкажіть, будь ласка, про тенденції в міжнародній міграції.
— Незважаючи на світову економічну кризу, попри очікування багатьох експертів, міграція надалі у світі активно розвивається. Загальна кількість міжнародних мігрантів збільшилася, при цьому зменшилася чисельність біженців у загальному міграційному потоці. Як кількісний показник зменшився, так і відносний також зменшився.

Уже ба­га­то ро­ків під час тих чи ін­ших су­пе­ре­чок, кот­рі сто­сую­ть­ся роз­вит­ку й ут­вер­джен­ня де­мо­кра­тії, при­кла­дом не­змін­но ста­ють Спо­лу­че­ні Шта­ти Аме­ри­ки за­га­лом та їх­ній Ос­нов­ний за­кон, кот­рий на­лі­чує по­над дві сот­ні ро­ків, зок­ре­ма. Це озна­чає, що роз­ви­ток де­мо­кра­тії, пе­ред­усім, за­ле­жить аж ні­як не від спроб час­тої змі­ни Кон­сти­ту­ції. Швид­ше, по­тріб­но прос­то не­ухиль­но до­три­му­ва­ти­ся чин­них норм.
В Ук­раї­ні з цим зав­жди ви­ни­ка­ли не­ма­лі проб­ле­ми, на­віть по­при те, що віт­чиз­ня­ний Ос­нов­ний за­кон мо­лод­ший від аме­ри­кан­сько­го у по­над сот­ню ра­зів. Як ві­до­мо, 28 черв­ня ук­ра­їн­ська Кон­сти­ту­ція від­зна­чи­ла своє 19-річ­чя. Але впро­довж цьо­го від­нос­но не­три­ва­ло­го пе­ріо­ду уже бу­ло чи­ма­ло спроб кар­ди­наль­но змі­ни­ти її текст. В остан­ній день ни­ніш­ньо­го лі­та та­ка спро­ба бу­ла зно­ву. І са­ме во­на фор­маль­но ста­ла при­во­дом до тра­гіч­них по­дій, кот­рі, по­за всі­ля­ким сум­ні­вом, ще ма­ти­муть не­га­тив­ні на­слід­ки.