— Яка тенденція спостерігається в жіночій міграції?
— Хочу наголосити на відносній частці мігрантів жінок, яка ніби скоротилася з 49 до 48%, але насправді жіноча міграція, після світової економічної кризи, набрала певних рис, яку західні науковці характеризують як самовизначену. Статистика жіночої міграції стала рухатися в бік кваліфікованої міграції. Жінки тепер більше мігрують у розвинені країни. Частка жінок-мігрантів у країнах, що розвиваються, становить 41%, а в розвинених — близько 52%.
— Які ключові особливості в міграції?
— Понад 50% міжнародних мігрантів — це економічно активне населення, причому частка трудових мігрантів разом із членами їх сімей становить понад 90%.
— Розкажіть про трудових мігрантів.
— Це особи, які мігрують з метою працевлаштування. З цього відразу випливає пріоритет міграційної політики у всіх країнах світу. Основний акцент має робитися саме на трудових мігрантах і на членах їх сімей, адже вони нині переїжджають зі своїми родинами. Це економічна особливість, а є ще демографічна, яка полягає в тому, що у розвинених країнах спостерігається не лише старіння населення, а й старіння мігрантів. 62% мігрантів віком до 20 років перебувають у країнах, що розвиваються. Натомість 70% людей віком 60 років і більше — у розвинених країнах.
На тлі зростання чисельності населення у світі скорочується кількість осіб працездатного віку. Ця проблема поглиблюється більше у розвинених країнах. У країнах ЄС чисельність осіб, які виходять із працездатного віку, та кількість осіб, які входять у цей працездатний вік, на сьогодні становить 200 тисяч.
Експерти вважають, що для Європи цей показник незначний, але при таких тенденціях до 2030 року ця різниця становитиме більш як 8 мільйонів осіб. Тобто особи непрацездатного віку перевищуватимуть кількість тих, які входять до людей працездатного віку, на 8 мільйонів. Враховуючи ці показники, Європа вибудовує активну міграційну політику.
— До яких країн мігрують люди?
— Нині спостерігається переорієнтація центрів тяжіння мігрантів у світі: вектор міграції південь-північ майже співмірний з обсягом міграції південь-південь. Розвинені країни вважаються країнами півночі, а країни, що розвиваються, — це країни півдня. Щорічний міграційний приріст у країнах, що розвиваються, становить 1,8%, а в розвинених — 1,5%. Тобто активізується міграція в країнах, що розвиваються.

Дис­ба­ланс по­пи­ту і про­по­зи­ції

— Як криза вплинула на ринки праці?
— Зросли темпи безробіття серед мігрантів. Якщо серед корінного населення безробіття зросло до 3%, то серед мігрантів — на 5% і більше. Спостерігаються певні регіональні особливості темпів зростання безробіття серед молоді. Загалом проблема молоді була ключовою, тому що молодь — це питання демографічне. Це та частина мігрантів, яка в принципі потрібна для розвинених країн.
— Які зміни почали відбуватися в міграційних політиках держав?
— Це — боротьба за кваліфікацію. Про неї чітко заявляють на всіх засіданнях ООН, конференціях. Це і гармонізація законодавства, узгодження рівня кваліфікації, адже в різних країнах визначені різні кваліфікаційні рівні. Відповідно особа з певною категорією кваліфікації мігрує в іншу країну і не може працевлаштуватися, тому що не відповідає кваліфікації в країні. І в цьому є проблема.
Проблемою є визнання дипломів про освіту. Це і продовження терміну перебування іноземних випускників ВНЗ для залучення їх на ринку праці у тих країнах, де вони перебувають. Вживаються різні заходи, щоб утримати кваліфіковану молодь на своїх ринках праці. Було проведено дослідження Міжнародної організації з міграції, яке показало, що чинники кваліфікованої міграції і не кваліфікованої суттєво відрізняються.
— Що таке кваліфікована і не кваліфікована міграція?
— Кваліфікована міграція — довготривала міграція, а низькокваліфікована — короткотривала. У період кризи вся політика країн ЄС ішла на те, щоб боротися з нелегальною міграцією. Був запропонований термін «циклічна міграція», а потім з’ясувалося, що циклічна міграція є низькокваліфікованою. Мігранти орієнтуються більше на умови проживання, соціальні особливості, на можливості проживання для їхніх сімей. Це зовсім інші особливості, на які вони могли б претендувати. Почав більше домінувати міграційний підхід у політиках — це спрощення процедури питання для кваліфікованих спеціалістів. Цим активно почала займатися Австралія.
Наступні зміни, які відбулися, — це сприяння бізнес-міграції. Після економічної кризи держави мали якось виходити із ситуації, що склалася. Побачили, що з’явилися на світовому ринку мігранти середнього класу — це люди з вільним капіталом, які готові вкладати свої кошти в щось. І для цього були розроблені так звані стартап-візи в Канаді, Нідерландах, Ірландії, Іспанії — це програми із залучення та сприяння підприємницької діяльності для мігрантів.
В Ірландії була переглянута міграційна політика — мігрантам почали пропонувати спрощену процедуру отримання громадянства для тих, котрі готові були започаткувати власний бізнес. У Португалії достатньо для статусу постійного проживання придбати нерухомість на певну суму. Мексика і Туреччина почали стимулювати реіміграцію.

Ук­ра­їн­ська міг­ра­ція

— Які основні трансформації серед українських трудових мігрантів?
— Зниження обсягів короткострокової міграції, зменшення частки Російської Федерації, переорієнтація мігрантів в інші країни, зростання питомої ваги трудових мігрантів із регульованим статусом, тобто ті, хто виїхав, були з нерегульованим статусом, а потім стали з регульованим, зростання частки осіб з повною вищою освітою та скорочення чисельності з базовою та неповною вищою освітою. Частка серед українських трудових кваліфікованих мігрантів зросла.
— Яким є розподіл українських трудових мігрантів за країнами призначення?
— Кількість мігрантів у Російській Федерації скоротилася з 48 до 43%. Скоротилася частка українських мігрантів в Угорщині — з 3,2 до 1,9, Португалії — з 2,9 до 1,8%. Натомість зросла частка українських трудових мігрантів у Польщі — з 8 до 14,3%, Іспанії — з 2,7 до 4,5%. З’явилися нові країни, які не були помічені раніше, — це Німеччина з показником 2,4%, Білорусь — 1,8%.
— У яких країнах навчаються українські студенти?
— Розвинені країни ведуть активну боротьбу за кваліфіковану молодь на ринках праці. Ми можемо говорити про потенційні втрати України своїх молодих людей, які навчаються за кордоном. Кількість українських студентів зменшується в Росії, зростає практично у всіх країнах, окрім США. Існує орієнтація на європейські країни, в тому числі на Німеччину.

Міг­ра­цій­на по­лі­ти­ка

— Які кроки потрібні для впровадження міграційної політики в Україні?
— Ми маємо у своїй міграційній політиці враховувати, насамперед, категорії, які емігрують. Наші урядовці говорять в основному про кількість укладених угод, але ми не знаємо, з якими країнами укладаються угоди і чи відповідають наші потреби укладеним угодам.
Відсутність усвідомлення проблеми міграції (а насправді вона важлива). Увесь світ розвиває міграційну політику, аналізуються міграційні тренди і швиденько адаптуються під ці міграційні тренди. А в Україні взагалі немає усвідомлення будь-якої проблеми з міграцією. Це призводить до повільних темпів розвитку міграційної політики. Недостатнє наукове підґрунтя. У нас недостатньо тих фахівців, які займаються проблемами міграції, відсутнє міграцієзнавство як навчальна дисципліна у вищих навчальних закладах, у нас немає окремого науково-дослідного інституту при Національній академії наук України. Є Інститут регіональних досліджень, який розглядає особливості міграції в Україні, і є Інститут демографії і соціальних досліджень НАНУ, де є відділ міграції. І фактично це все.
— Які проблеми міграційної політики нині можна констатувати?
— Відсутність основних стратегічних та програмних документів у сфері міграції. Немає розуміння цієї проблеми, отож немає і ніякої стратегії, в тому числі щодо співпраці із закордонними українцями. Терміни перебування мігрантів з України й далі зростають. Вони трансформуються зі звичайних трудових мігрантів у діаспору. Тому зараз розривати процеси формування діаспори і трудової міграції було б неправильно. Має бути все в комплексі. На сьогодні міграційна політика у країнах, що розвиваються, орієнтована на залучення своїх кваліфікованих фахівців з-за кордону. Це основні з-поміж пріоритетних питань, які треба вирішувати.
У нас відсутня загальнодержавна програма у сприянні трудової реіміграції, тобто те, що вже робить Мексика; відсутні регіональні міграційні програми, бо в Україні є регіональні особливості міграції. Необхідні розробки міграційних програм або програми, адаптованої під регіональні особливості. Зокрема, у Львівській області діє «Програма співпраці із закордонними українцями, трудовими мігрантами та реімігрантами». Але є інша проблема — це недофінансування цих програм. План оперативних дій був розроблений і запропонований на засіданні Ради з питань трудових мігрантів при Кабінеті Міністрів України, але не був проголосований. Він передбачав усе те, що нам було необхідне, та, на жаль, його не ухвалили.
Також важлива стратегія розвитку державної політики у сфері трудової міграції, програма залучення коштів мігрантів, недостатнє нормативно-правове забезпечення. Нині мігранти не мають права суб’єктності, хоча ми ратифікували європейську Конвенцію про правовий статус трудового мігранта. Потрібно ратифікувати й інші конвенції. Внутрішнє законодавство не має чіткого визначення, хто такий «трудовий мігрант». Відсутні двосторонні угоди з основними країнами обміну.
У нас є 13 двосторонніх договорів з працевлаштування. Угоди щодо працевлаштування в нас є в рамках СНД, із Латвією, Литвою, Польщею, Чехією, Іспанією, Португалією, Словаччиною. А країни, де велика кількість українських мігрантів, зокрема Німеччина, США, Великобританія, Італія, Греція, не охоплені угодами в принципі. І так само це стосується угоди про взаємне визнання документів про освіту — у нас укладено 28 угод з країнами: Польща, Угорщина, Словаччина, Болгарія, КНР, Арабська Джамагирія. Арабська Джамагирія — це унікальна країна, з якою у нас усі питання вирішено. От нам би працювати так з усіма країнами, як з Арабською Джамагирією! Перу, Гвінея, Естонія, Франція, Монголія, В’єтнам — маємо угоди щодо визнання наукових ступенів.
Остання проблема міграційної політики — відсутність єдиного центрального органу. Ось кілька органів, які на сьогодні займаються проблемами міграції. Почну з Державного департаменту у справах громадянства і міграції, реєстрації фізичних осіб. Він фактично не існує, але насправді навіть ще не ліквідований. Міністерство соціальної політики і Державна служба зайнятості, яка, між іншим, відповідає і за емігрантів у тому числі. Міністерство закордонних справ, яке має консульства. Міністерство освіти і науки — при ньому працює Міжнародна українська школа.
Це взагалі окрема проблема — сертифікація дітей українських мігрантів, які перебувають за кордоном. Інформаційно іміджевий центр щодо питання визнання кваліфікації — його створили у 2011 році, тож проблема визнання кваліфікації нещодавно почала вирішуватися. Служба безпеки України і при ній діє міграційна служба. Вона нині займається лише біженцями, шукачами притулку, емігрантами, а трудовими мігрантами вони не займаються.
Роз­пи­ту­ва­ла Ін­на БО­РИ­СО­ВА,
фо­то ав­то­ра