Український боксер Олександр Усик захистив титул інтерконтинентального чемпіона WBO, здобувши восьму перемогу нокаутом на професійному рингу. У поєдинку з південноафриканцем Джонні Мюллером сімферопольцеві вистачило трьох раундів, щоб остаточно зняти питання про переможця.
До бою фахівці казали, що Мюллер є найскладнішим суперником на цьому етапі професійної кар’єри українця. Натомість букмекери не надто вірили в шанси представника Південної Африки — коефіцієнт на перемогу Усика становив 1,01 (тобто на кожні поставлені 100 гривень у разі виграшу українця можна було отримати 1 гривню винагороди).
Утім, Олександр розпочав поєдинок обережно, зрідка пробиваючи по корпусу. Мюллер, який окупував центр рингу і намагався працювати першим номером, іноді непогано влучав в українця.

Шос­тий за лі­ком тур ук­ра­їн­ської фут­боль­ної пер­шо­сті се­ред ко­манд Прем’­єр-лі­ги прой­шов під зна­ком низь­кої ре­зуль­та­тив­но­сті ко­манд. Крім то­го, ки­їв­ське «Ди­на­мо» втра­ти­ло пер­ші оч­ки у се­зо­ні. На сьо­го­дні ли­ше ки­яни та пол­тав­ська «Вор­скла» за­ли­шаю­ть­ся ти­ми коман­да­ми, які ще не від­чу­ва­ли гір­ко­ти по­раз­ки.

Донецький «Шахтар» здобув важливі три очки в поєдинку проти запорізького «Металурга». Після важкого поєдинку з віденським «Рапідом» тренерський штаб «Шахтаря» дав можливість відпочити провідним виконавцям. Господарі з перших секунд гри загнали запоріжців на їхню половину і шукали шляхів до воріт Старцева. Проте попереду гра у гірників йшла не дуже, тому окрім дальніх ударів Ракицького і Дентіньо воротареві «Металурга» донеччани запропонувати більше нічого і не могли.
У свою чергу, гості майже весь тайм боялися навіть перейти на половину поля суперника, і лише на останніх хвилинах змусили вступити у гру воротаря «Шахтаря». У другому таймі Мірча Луческу кинув у бій Марлоса, Тайсона і Гладкого, і гра у гірників пішла веселіше, але тепер кураж упіймав воротар «Металурга» Старцев, який тягнув усе, що летіло, в площину його воріт. Проте втримати свої ворота сухими йому не вдалося.

Сверд­лін­ня зу­бів — од­на з най­більш по­ши­ре­них і час­то ду­же бо­лю­чих сто­ма­то­ло­гіч­них про­це­дур. Но­ва тех­но­ло­гія Reminova (Ре­мі­но­ва), роз­роб­ле­на фа­хів­ця­ми Ко­ро­лів­сько­го ко­ле­джу в Лон­до­ні, мо­же різ­ко ско­ро­ти­ти по­тре­бу у сверд­лін­ні зу­бів.

Технологія полягає в ремінералізації емалі. Втрата емалі робить тканини зуба більш пористими і доступними для інфекції. Коли бактерії в роті активно діють, вони виробляють кислоту, яка «витягує» із зуба всі мінерали. Якщо не завадити цьому процесу на ранніх стадіях, утворюється карієс. Виліковують карієс тільки за допомогою висвердлювання ураженої ділянки і пломбування зуба.

Ре­корд­на спе­ка на­реш­ті слаб­шає, і те­пер ми мо­же­мо при­ді­ли­ти біль­ше ува­ги сво­єму здо­ров’ю, зок­ре­ма — здо­ров’ю сво­їх зу­бів.
Ре­кор­ди у лип­ні і на по­чат­ку серп­ня бу­ли по­би­ті не тіль­ки тем­пе­ра­тур­ні, а й еко­но­міч­ні — за об­ся­га­ми про­да­жів про­хо­лод­них на­по­їв, осо­бли­во со­лод­ких га­зо­ва­них. Утім, скіль­ки б не на­га­ду­ва­ли ме­ди­ки про їх руй­нів­ний вплив на здо­ров’я зу­бів, лі­то вно­сить свої ко­рек­ти­ви — від­мо­ви­ти­ся від спо­ку­си у ви­гля­ді яс­кра­вих пля­шок із ко­льо­ро­ви­ми на­по­ями та сма­ко­вих вра­жень мо­жуть да­ле­ко не всі.
У під­сум­ку має­мо — по­жовк­лі зу­би, ка­рі­єс, а та­кож ін­ші за­хво­рю­ван­ня. Як ді­яти, ко­ли проб­ле­ма вже з’яви­ла­ся? Про це по­го­во­ри­мо з фа­хів­цем — лі­ка­рем-сто­ма­то­ло­гом ви­щої ка­те­го­рії, кан­ди­да­том ме­дич­них на­ук Олек­сі­єм Кос­ти­рен­ком.

За різ­ни­ми да­ни­ми, в Ук­раї­ні ни­ні на­лі­чує­ть­ся від 90 до 100 ти­сяч ді­тей-си­ріт та ді­тей, які за­ли­ши­ли­ся без бать­ків­сько­го пік­лу­ван­ня. Пік цієї сум­ної ста­тис­ти­ки при­па­дає на 2008 рік, ко­ли в Ук­раї­ні, за офі­цій­ни­ми да­ни­ми, бу­ло 103542 си­ро­ти. Скіль­ки за­раз си­ріт в Ук­раї­ні, з ог­ля­ду на по­дії в Дон­ба­сі, точ­но ска­за­ти важ­ко. Але зро­зу­мі­ло од­не: в кра­їні, яку під­ступ­но зне­си­лю­ють вій­на, еко­но­міч­на кри­за, фі­нан­со­вий ко­лапс, без­ро­біт­тя то­що, ви­жи­ти важ­ко на­віть уже са­мо­стій­ній лю­ди­ні. Що ж там ка­за­ти про зне­до­ле­них си­ріт, кот­рі піс­ля за­кін­чен­ня шкіл-ін­тер­на­тів сам на сам зі­ткну­ли­ся зі сві­том до­рос­лих.

Візь­ми, Бо­же, що нам не го­же...
І все ж, попри свої обмежені можливості, країна намагається дотримуватися загальноприйнятих стандартів та забезпечувати дітей-сиріт, котрі перебувають на державному утриманні, всім необхідним. Проте по-справжньому серйозні проблеми у вихованців будинків-інтернатів починаються на порозі дорослого життя, коли вони закінчують школу і вирушають у невідомий багатьом із них світ дорослих. Якщо у сиротинцях ними постійно опікувалися вихователі, котрі вирішували практично всі їхні проблеми, то після отримання паспортів та атестатів про закінчення школи, життя сиріт докорінно змінюється. Причому, не в кращий бік.

Во­ло­ди­мир Шов­ко­шит­ний є, пев­но, най­мо­біль­ні­шим і най­кре­атив­ні­шим пись­мен­ни­ком в Ук­раї­ні, що ви­їз­див кра­їну, як ні­хто, від­ві­дав­ши всі об­лас­ні цен­три і сот­ні міс­те­чок і сіл. Він не че­кає ми­лос­тей від об­ста­вин, він їх ство­рює — як лі­те­ра­тор, ви­да­вець, гро­мад­ський ді­яч, як один із ке­рів­ни­ків На­ціо­наль­ної спіл­ки пись­мен­ни­ків Ук­раї­ни.
На­прям йо­го твор­чо­сті і гро­мад­ської ді­яль­но­сті чіт­ко ви­зна­че­ний ви­пле­ка­ним пе­ре­ко­нан­ням: «Ге­рої на­ро­джую­ть­ся на мо­ги­лах ге­ро­їв». Та ос­кіль­ки в наш бур­хли­вий і не­ви­зна­че­ний час чи­ма­ло збен­те­же­них лю­дей із твер­дої до­ро­ги ук­раї­но­центр­из­му ки­дає­ть­ся на ма­нів­ці, на­ша роз­мо­ва по­ча­ла­ся з пи­тан­ня са­ме про орі­єн­ти­ри.

— Володимире Федоровичу, на які життєві і творчі пріоритети вийшли?
— Слушне запитання, адже видавництво, яке я очолюю, називається «Український пріоритет». Відповідь моя проста: з українського пріоритету я і не сходив.
Життя саме виводить на головний фарватер долі. Так склалося, що з кінця сімдесятих років я знову був тісно пов’язаний з Україною. Я тоді тільки-но повернувся як геолог із Далекого Сходу на Чорнобильську атомну станцію. У 1986-му визвався очолювати групу ліквідації наслідків аварії на четвертому блоці і півтора року цим займався. Потім разом з Юрієм Щербаком заснував екологічну асоціацію «Зелений світ», був серед організаторів перших екологічних мітингів. Протесні акції в Україні взагалі починалися саме на екологічному підґрунті, зокрема у зв’язку із Чорнобильською катастрофою.

Уже всьо­ме в ук­ра­їн­ській сто­ли­ці з успі­хом від­го­мо­нів Між­на­род­ний не­за­леж­ний міс­тич­ний фес­ти­валь ав­то­рів «Нім­фа», в яко­му взя­ли участь дра­ма­тич­ні ак­то­ри й ре­жи­се­ри, кі­не­ма­то­гра­фіс­ти, те­ат­раль­ні ляль­ка­рі, фо­то­гра­фи та ху­дож­ни­ки з різ­них кра­їн. За­хід тра­ди­цій­но від­бу­ває­ть­ся на ба­зі Ки­їв­сько­го ка­мер­но­го те­ат­ру-сту­дії «Див­ний за­мок» (вул. Єре­ван­ська, 11). Йо­го нат­хнен­ни­ця, ор­га­ні­за­тор і не­змін­ний пре­зи­дент — Оле­на Іван­чен­ко, лю­ди­на ба­га­то­гран­но­го та­лан­ту — акт­ри­са, пе­да­гог, пись­мен­ни­ця, ре­жи­сер.

Театралізоване відкриття мистецького свята розпочалося символічним освяченням водою з фонтану Німф, що у чеському місті Крумлові. Публіці було представлено членів міжнародного журі в складі заслуженого художника України Інни Биченкової, заслуженого діяча мистецтв України, професора-театрознавця Валентини Заболотної, актора, педагога та режисера Рафаеля Рено, журналістки Олени Хархаліс, а також учасників.

Ко­ли ба­чиш ба­га­то книг, то ви­ни­кає від­чут­тя ду­шев­но­го під­не­сен­ня, з’яв­ляє­ть­ся ба­жан­ня зро­би­ти щось по­тріб­не і ко­рис­не. Осо­бли­во ж при­єм­но, ко­ли ці кни­ги ви­да­ні твоєю рід­ною мо­вою. Са­ме та­ка ат­мо­сфе­ра па­ну­ва­ла на Ки­їв­ській книж­ко­вій ви­став­ці до Дня знань, що від­бу­ла­ся ми­ну­ло­го тиж­ня в Ук­ра­їн­сько­му до­мі.

Під час церемонії відкриття виставки відбулося урочисте нагородження лауреатів премії Кабінету Міністрів України імені Лесі Українки за літературно-мистецькі твори для дітей та юнацтва за 2014 рік та премії імені Івана Франка в галузі інформаційної діяльності за 2015 рік.
Лауреатами премії імені Лесі Українки стали письменник Віктор Терен (Таран) за книгу «Хлопчик з планети «Ч» та Вогняні Пси»; художниця Яна Кернер-Вернер за художнє оформлення книги «Квітко моя чарівна»; Івано-Франківський академічний обласний театр ляльок імені Марійки Підгірянки за виставу «Котигорошко» та Іванна Найда — автор анімаційного серіалу «Це наше і це твоє».

Пол­ков­ник Пет­ро По­тє­хін — на­чаль­ник від­ді­лу по­віт­ря­но-де­сант­ної тех­ні­ки коман­ду­ван­ня ви­со­ко­мо­біль­них де­сант­них військ Зброй­них Сил Ук­раї­ни. За від­гу­ка­ми то­ва­ри­шів, є про­фе­сі­на­лом найви­що­го ґа­тун­ку, муж­нім і від­чай­душ­ним. За­слу­жи­ти та­ку ха­рак­те­рис­ти­ку з вуст тих, із ким по­бу­вав під ку­ля­ми, мріє, ма­буть, ко­жен офі­цер.
Він доб­ре знає, що та­ке ро­сій­ські «гра­ди», ди­вив­ся смер­ті у ві­чі, ра­зом з бій­ця­ми ря­ту­вав бо­йо­вих по­бра­ти­мів. До­ля зве­ла і з ти­ми, хто не ду­мав про ін­ших, по­ру­шу­ючи пи­са­ні і не­пи­са­ні за­ко­ни вій­ни і про ко­го він не хо­че зга­ду­ва­ти...
Сьо­го­дні Пет­ро Ген­на­ді­йо­вич ді­лить­ся спо­га­да­ми про дні, про­ве­де­ні в райо­ні ан­ти­те­ро­рис­тич­ної опе­ра­ції, зга­дує бо­йо­вих по­бра­ти­мів — сол­да­тів і офі­це­рів Ук­ра­їн­сько­го вій­ська.

Пев­но, ще дов­го зга­ду­ва­ти­ме­мо та ана­лі­зу­ва­ти­ме­мо Де­баль­ців­ський ко­тел, у яко­му за­ги­ну­ло ба­га­то від­важ­них ук­ра­їн­ських вій­сь­ко­вих. Про­те де­ко­му все ж по­щас­ти­ло ви­жи­ти.
Ва­силь Сте­па­но­вич Сте­фу­рак — вій­сь­ко­вий, який прой­шов де­баль­ців­ське пек­ло. Він ви­жив, хо­ча і був по­ра­не­ний. Про пе­ре­жи­те від­важ­ний ге­рой роз­по­вів ко­рес­пон­ден­ту «ДУ».

— Василю, розкажіть про себе.
— Я з Івано-Франківщини Городенківського району, село Топорівці. У 2010 році закінчив школу. Пішов навчатися в Чернівецький національний університет ім. Юрія Федьковича. Потім дізнався, що строкову службу скасовують, і в мене не буде можливості відслужити, тому взяв академвідпустку і пішов у 2012 році в армію. Відслужив, але вирішив не поновлюватися в університеті, а піти на контрактну службу. Мені сподобалося бути військовим.
Служив у Києві, в Головному управлінні розвідки. Потім був Майдан. Я переїхав служити до Рівного. Добровольцем пішов в АТО, у 25-й батальйон «Київська Русь-2», який дислокувався в Дебальцевому, а зараз батальйон тримає оборону в Попасному.