До цих рубіжних історичних дат Китай підійшов із досить суперечливими досягненнями. З одного боку, КНР спромоглася створити власну модель «ринкового соціалізму». Можна довго сперечатися, чого в цій моделі більше — соціалізму чи капіталізму. Зрозуміло, що перемогла не лише ідея «батька» китайських реформ Ден Сяопіна про те, що «неважливо, якого кольору кіт, якщо він вправно ловить мишей», а й багатотисячолітні конфуціанські традиції.
Саме цей прагматизм дав можливість Китаю здійснити стрімкий прорив із становища країни третього світу до фактично другої після США наддержави. З іншого боку, придушення у червні 1989 року студентських демократичних протестів на площі Тяньаньмень засвідчило тенденцію до поєднання економічного лібералізму з політичним авторитаризмом. Як бачимо, певний час у специфічних соціокультурних умовах досить ефективно працює й така «гібридна» модель суспільного розвитку.
Однак серпневі події 2015 року на китайських фондових біржах, які бумерангом ударили не лише по інших азійських біржах, а й по світовій економіці загалом, показали, що існуюча модель потребує удосконалення. Як, зазвичай, це буває, в китайському керівництві немає єдиного підходу до тлумачення причин «перегріву» китайської економіки, а отже, і засобів, необхідних для виправлення становища. Прихильники курсу Ден Сяопіна вважають, що необхідно посилити державні засоби регулювання фондових ринків, особливо спекуляцій з акціями.
Натомість адепти подальшої лібералізації наполягають на повній відкритості китайської економіки світовим ринковим правилам. Унаслідок цих дискусій генсек Компартії Китаю Ху Цзіньтао намагається обрати властивий китайській ментальності «серединний шлях», тобто поєднати жорсткі авторитарні механізми боротьби з фінансовими спекуляціями та корупцією із цілковитою відкритістю китайської економіки іноземним інвесторам. Саме ця відкритість є сприятливою для просування на китайський ринок європейських і японських інвесторів.
Обережніше поводяться американці, які залишаються найбільшими боржниками Китаю. До речі, на початку президентських перегонів у США деякі кандидати у президенти звично звинуватили Китай у «штучній біржовій кризі». Її організація дає можливість позбутися безнадійних боргових зобов’язань, прибрати з фондового ринку зарозумілих біржових спекулянтів, поетапно девальвувати юань. Саме здешевлення юаня може стати черговим допінгом для китайського експорту та повернути китайській економіці роль локомотива світової економіки.
Андрій МАРТИНОВ
