Світове споживання первинних енергоресурсів із 1966 року зросло на 219% — з 3,8 до 12 млрд т. При цьому частка нафти у загальній структурі споживання зменшилася з 39 до 33, вугілля — з 37 до 30, тоді як частка газу та ядерної енергії зросла відповідно з 16 до 24 та з 0,2 до 5%.
Також відбулися зміни у структурі основних споживачів. Якщо у 1965 році на країни — члени Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) припадало споживання 65% енергоресурсів, то нині — 43%.

ГАЗ
Світове виробництво природного газу з 1990 року зросло з 1980 млрд кубів до 3193 млрд. Найбільшим його виробником залишається Росія, яка видобуває 637 млрд кубів (19,4% світового виробництва), з них 169 млрд експортує.
За оцінками Міжнародного енергетичного агентства (МЕА), до 2035 року обсяги торгівлі газом у світі зростуть утричі, при цьому майже 30% приросту припадатиме на Китай. Цьому сприятиме зростання внутрішнього видобутку й торгівлі скрапленим газом, а також збільшення імпорту євразійськими трубопроводами.
Водночас тенденції останніх років дозволяють експертам дійти висновку, що у середньо- та довготривалій перспективі на світовому ринку газу відбудуться суттєві зміни.
Нині нетрадиційний газ становить половину розрахункової бази природних ресурсів газу. Його родовища розміщуються на значно більшій території, ніж традиційні ресурси. Це може позитивно вплинути на надійність газопостачання: за оцінками МЕА, частка нетрадиційного газу в загальному обсязі видобутку до 2035 року зросте до 20%, хоча темпи зростання значно відрізнятимуться за регіонами.
Так, у США видобуток сланцевого газу з 2006 року зріс у шість разів до майже 200 млрд кубів, що дорівнює близько 30% загальнонаціонального видобутку (640 млрд кубів). Це дозволило Сполученим Штатам посісти другу позицію у рейтингу світових виробників газу.
Різке зростання обсягів поставок спричинило безпрецедентне падіння внутрішніх цін на газ — до 82,2 дол. (це у кілька разів менше, ніж їх європейський рівень). Також у США побудовано чотирнадцять LNG-термінали загальною пропускною спроможністю 190 млрд кубів на рік, що перевищує річний показник експорту російського газу.
Перспектива перетворення Сполучених Штатів на потужного експортера відносно дешевого газу може призвести до радикальних змін на світовому ринку, вважають експерти. Насамперед, до перегляду механізму ціноутворення та зниження цін на блакитне паливо.
Це обумовлене тим, що ціни на природний газ традиційно пов’язані з цінами на нафту, оскільки значна частина газу реалізується за довгостроковими контрактами, ціни в яких індексуються за нафтовими цінами. Різке збільшення обсягів видобутку сланцевого газу створює передумови для зменшення такої залежності.
Хоча на європейському ринку зазначені тенденції є не настільки очевидними, як у США, подальша активізація торгівлі на спотовому ринку та скрапленим газом у найближчій перспективі матиме аналогічні наслідки, зауважують експерти.
Постачальники газу за довгостроковими контрактами будуть змушені відмовитися від прив’язки газових цін до ціни на нафту, а також знизити ціни на газ або погодитися на зменшення обсягів поставок. Підтвердженням цього можна вважати рішення російського «Газпрому» про надання низці європейських країн та компаній знижок на ціну газу.

ВУГІЛЛЯ
Світове виробництво вугілля з 1990 року зросло з 4719 до 7273 млн т. За останнє десятиріччя частка вугілля в глобальному попиті на енергоресурси зросла майже вдвічі. Вугілля традиційно розглядається як відносно дешеве та стабільне джерело енергії. Водночас ціни на вугілля на світовому ринку зростають.
За оцінками МЕА, за збереження існуючих тенденцій до 2035 року споживання цього продукту зросте на 65%. Тож вугілля, посунувши нафту, посяде місце лідера у світовому енергобалансі. Але, якщо врахувати обмеженість внутрішніх ресурсів вугілля у країнах, які найбільше його споживають, більш реалістичним, на думку експертів, виглядає прогноз МЕА щодо збільшення до 2035 року використання вугілля в межах 25%.
Водночас особливістю світового ринку вугілля є те, що 57% його світових запасів (400 млрд т) зосереджено у США та Китаї, причому майже 50% світового споживання припадає на КНР. Перетворення цієї країни на нетто-імпортера вже призвело до зростання цін на продукцію та збільшення інвестицій у вугільну галузь у країнах-імпортерах.
Іншою тенденцією, яка може призвести до глобальних змін на світовому вугільному ринку, є широкомасштабне застосування більш ефективних технологій використання вугілля у промисловості, насамперед металургійній галузі та виробництві електроенергії. Зокрема, частка вугілля в генерації електроенергії у США становить майже 50%, у Польщі — 87, Чехії — 55, ФРН — 42, Євросоюзі — 26%. При цьому з урахуванням можливого підвищення цін на інші енергоносії, зазначені показники можуть зрости, прогнозують експерти.

НАФТА
Світове виробництво нафти зросло з 1990 року з 3172 до 3914 млн т. Нині нафта утримує позицію найбільш важливого енергоносія, на який припадає третина загального споживання первинної енергії у світі. Нині нафта невблаганно дешевшає — це обіцяє й подешевшання газу. Принаймні, керівник «Газпрому» вже анонсував зниження ціни на російський газ для України на 30 дол. А далі може бути більше, припускають експерти.
Аналітики прогнозували падіння нафтових цін до шестирічного мінімуму ще наприкінці літа 2014-го. Вони говорили про три послідовні сценарії: перший полягав у тому, що ціни на нафту впадуть зі ста до 50 дол., а потім підскочать до 60–62 дол. за барель. Це вже сталося.
Другий сценарій передбачав зниження цін з 60–62 дол. до 40 дол. Третій сценарій експерти назвали інноваційним: за ним можливе зменшення вартості «чорного золота» до 10–30 дол. за барель. Таке падіння нафтових цін може призвести до суттєвих економічних перетурбацій в усьому світі.
Зараз реалізується другий сценарій. Нафта вже подешевшала до 47 дол. з 60–62 дол., які трималися тривалий час. Причинами обвалу вартості «чорного золота» експерти називають кілька фундаментальних чинників. Зокрема, найбільший за всю історію видобуток нафти, причому він продовжує зростати.
До того ж зараз знімаються санкції з Ірану, збільшує виробництво нафти Саудівська Аравія. Видобуток «чорного золота» збільшується, бо компанії, які виражають інтереси країн — членів ОПЕК, намагаються відновити статус держав, які можуть керувати нафтовим ринком. Цей статус вони втратили на початку 80-х, коли основні торги перейшли з офісів їх компаній на біржі.
Ще одна причина падіння цін — невеликий попит на нафту, зумовлений тим, що світ ще не вийшов з рецесії, яка почалась у 2008-му. Попри те, що вартість нафти коливається в межах 46–47 дол., прогнозується низький попит — на рівні 3 млн барелей на добу.
Низькі ціни на нафту не додають оптимізму Росії, яка навіть у страшному сні не могла уявити такого падіння цін. Для України ця ситуація може принести позитив і негатив, адже досить велика частка українських золотовалютних резервів зберігається в російських рублях, вартість яких зменшується. Паралельно зі зниженням нафтових котирувань дешевшають і основні товари нашого експорту — метал, добрива, зерно. Позитив для вітчизняного бюджету в тому, що подешевшає газ і нафтопродукти.
Нині основні гравці нафтового ринку — США та Саудівська Аравія — зацікавлені у подальшому зменшенні вартості нафти. Для Росії ціна 30–40 дол. за барель на кінець 2016-го може призвести до великих економічних негараздів, пророкують експерти.

ЕЛЕКТРОЕНЕРГІЯ
Світове виробництво електроенергії з 1990 року зросло з 11861 до 21325 ТВт-г. За прогнозами МЕА та Міненергетики США, очікується, що впродовж найближчих 25 років споживання електроенергії зростатиме в середньому на 2,3% на рік.
За інформацією МЕА та Держслужби статистики України, нині частка електроенергії у споживанні енергії становить: у світі — 17,3%, у країнах ЄС — 20,2, в Україні — 15,6%, з постійною тенденцією до зростання у світі і в Україні. Стала тенденція до зростання спостерігається й щодо коефіцієнта корисної дії (ККД) при виробництві електроенергії, середньосвітове значення якого дорівнює 40,6%, середнє по країнах ЄС — 41,6%, в Україні — 35,5%.
За оцінкою МЕА, частка відновлювальних джерел енергії (без гідроенергетики) у виробництві електроенергії збільшиться з 3% до 15% у 2035 році. Цьому сприятиме п’ятиразове збільшення щорічних субсидій, які зростуть до 180 дол. При цьому майже 50% потужностей, що використовують відновлені джерела енергії, будуть введені Китаєм та ЄС.
Зростання споживання електроенергії, виробленої з відновлювальних джерел, які часто розміщені у віддалених районах, потребуватиме збільшення інвестицій на розвиток мережі електропередач на 10%. У Європейському Союзі такі додаткові інвестиції оцінюються на рівні 25%.

ГАРАНТІЇ
Нині гарантування енергетичної безпеки окремо взятої країни можливе лише за умови досягнення і підтримання її енергетичної системи у стані, спроможному технічно надійно, стабільно, економічно ефективно та екологічно прийнятно забезпечувати енергоресурсами економіку й соціальну сферу.
Водночас складність структури сучасної світової економіки, її неоднорідність, наявність нерідко протилежних національних, регіональних та локальних інтересів роблять процес формування принципів енергетичної безпеки на глобальному і національному рівнях вельми складними. Межі між зовнішньою та внутрішньою політикою стають настільки прозорими, що їх дедалі важче відокремлювати одна від одної.
Крім того, існують суттєві відмінності окремих країн та регіонів щодо рівнів забезпеченості енергоресурсами, доступу до них, обсягів та ефективності їх використання, платоспроможності. Наслідком цього є високий рівень глобалізації світового енергоринку та конкуренції на ньому.
У зазначених обставинах основним завданням держави є створення належних умов для формування та реалізації політики захисту національних інтересів у сфері енергетики на всіх рівнях соціально-економічної системи.
При цьому експерти радять враховувати, що нині не може бути ефективної відповіді на глобальні виклики в енергетичній сфері без належної співпраці та координації зусиль різних країн світу, вироблення та дотримання ними спільних підходів і принципів взаємодії.
Водночас кожна держава має розробити власну модель і механізм ґарантування енергетичної безпеки, зважаючи на стан і перспективи розвитку національної економіки, а також тенденції на глобальному та регіональному ринках енергетичних ресурсів.
Згідно з рекомендаціями МВФ, існують два основні напрями у сфері гарантування енергетичної безпеки. По-перше, враховуючи можливості непередбачуваного зростання дефіциту енергоресурсів, уряд країни має оцінити, чи зможуть існуючі основи економічної політики сприяти адаптації національної економіки до нових умов функціонування. По-друге — визначитися з переліком заходів, які необхідно вжити для зниження ризиків, пов’язаних з таким дефіцитом.
Тож питання диверсифікації, як одного з основних чинників гарантування енергетичної безпеки, має розглядатися у двох аспектах: диверсифікація поставок енергоносіїв і диверсифікація використання енергії. Перший аспект передбачає розширення географії поставок енергетичних ресурсів, збільшення номенклатури продукції та кількості постачальників.
Зокрема, одним із головних пріоритетів гарантування енергетичної безпеки ЄС є зниження залежності від поставок енергоносіїв, що надходять з окремих країн, насамперед — із Російської Федерації. Її частка в загальному імпорті природного газу — 34%, нафти — 33%.
Нині проблема в тому, що рівень залежності серед країн — членів Євросоюзу різниться. Це обумовлено їх географічним розташуванням і традиційною прив’язкою до існуючих маршрутів постачання. Так, якщо західноєвропейські країни, зазвичай, отримують нафту не менш ніж із чотирьох джерел, частка кожного з яких у споживанні не перевищує 30%, то країни Центральної та Східної Європи мають критичну залежність від поставок російської сировини.
Задля вирішення проблеми диверсифікації джерел постачання енергоресурсів ЄС вживає активних заходів по двох напрямках. По-перше, це активна підтримка та участь у розбудові нових маршрутів постачання енергоносіїв. Насамперед — із Каспійського регіону та країн Центральної Азії. По-друге, активізація подальшого розвитку внутрішнього газового ринку з удосконаленням та розширенням мережі інтерконнекторів у Європі, спрямованих на зниження рівня залежності кожної з країн — членів ЄС від конкретного зовнішнього постачальника.
Елла НОВАК