Пер­вин­не зна­чен­ня по­нят­тя «тро­лінг» у до­слів­но­му пе­ре­кла­ді з анг­лій­ської озна­чає «ри­бо­лов­ля на блеш­ню». Зго­дом це сло­во пе­ре­ко­чу­ва­ло у сфе­ру ін­фор­ма­цій­них тех­но­ло­гій. Звід­си за лю­ди­ною, яка здійс­нює про­во­ка­цій­ні ма­ні­пу­ля­ції в ЗМІ, ут­вер­ди­ло­ся ви­зна­чен­ня «троль». Це сло­во за­жи­ло по­пу­ляр­но­сті не в остан­ню чер­гу вна­слі­док йо­го час­то­го вжи­ван­ня в мі­фо­ло­гії.
Так, у ди­тя­чих каз­ках мі­фо­ло­гіч­ні тро­лі ви­сту­па­ють у ли­чи­ні не­при­єм­них іс­тот, ство­ре­них для ско­єн­ня ли­ха і зла. Та­ким чи­ном, вжи­ва­ючи в най­за­галь­ні­шо­му ви­гля­ді сло­во «тро­лінг», ми має­мо на ува­зі при­хо­ва­ну чи оче­вид­ну за­дир­ку­ва­тість, при­ни­жен­ня чи об­ра­жан­ня ін­ших у фор­мі аг­ре­сив­ної, глум­ли­вої і об­раз­ли­вої по­ве­дін­ки, по­ру­шен­ня пра­вил етич­но­го ко­дек­су й від­вер­тої брех­ні.

Світоглядний тролінг Путіна
«Що, чорт забирай, задумав Путін?» — це, мабуть, було найбільш важливе й показне запитання впродовж 2014 року. В усякому разі так вважає редактор популярного на Заході видання Vox Макс Фішер. Та й інші аналітики, що спеціалізуються на Росії, як і самі росіяни, провели 2014 рік у суперечках про те, «що ж стояло за авантюрою російського президента в Україні?»

Став­лен­ня до США на­віть се­ред со­юз­ни­ків ду­же різ­не. Час від ча­су з’яв­ляю­ть­ся офі­цій­ні, а час­ті­ше не­офі­цій­ні по­ві­дом­лен­ня про їх­нє не­вдо­во­лен­ня по­лі­тич­ни­ми кро­ка­ми Аме­ри­ки. «Доб­ро­зич­лив­ці» в Єв­ро­пі і Мос­кві на­ма­гаю­ть­ся всі­ля­ко роз­па­лю­ва­ти іс­кри, які по­де­ку­ди ви­ни­ка­ють між Ва­шинг­то­ном і йо­го со­юз­ни­ка­ми.

Давній стратегічний принцип свідчить, що союзи можуть встановлювати держави з порівнювальним потенціалом: ним була, безумовно, Антанта, та був і союз Великобританії та США з СРСР у боротьбі з Гітлером; в іншому випадку чесніше було б говорити про протекцію. У цьому нема, зрештою, нічого дивного чи несподіваного — слабші завжди ховалися під крилами сильнішого, вбачаючи в ньому захисника.
Не інакше є у випадку Сполучених Штатів, при військовій слабкості Європи вони її стратегічний протектор, а особливо для держав, які мають кордон із РФ. Виникає, однак, запитання, чи вони надалі хочуть здійснювати цю функцію? Від часу знаменитого повороту в азійсько-тихоокеанський бік США з великою охотою віддали б оборону в руки самих європейців, і ця тенденція, напевно б, зміцнилась, якби не війна Росії проти України.

Ро­сій­ські на­ціо­на­ліс­ти по-різ­но­му став­лять­ся до по­лі­ти­ки Крем­ля що­до Ук­раї­ни. Се­ред опо­зи­цій­них се­ре­до­вищ са­ме на­ціо­на­ліс­ти, а не пред­став­ни­ки лі­бе­раль­ної і про­за­хід­ної опо­зи­цій ма­ють най­біль­ші пер­спек­ти­ви ви­хо­ду на по­лі­тич­ну аре­ну.

Дві націоналістичні течії в Росії
Спрощено можна виділити дві головні ідеологічні течії російських націоналістів. Перша, яку можна назвати імперсько-православною, сформувалась у 90-х роках після розвалу СРСР. Її ідеологічні основи сягають ХІХ і ХХ століть. Прихильників цієї течії об’єднує переконання, що східні слов’яни, які населяють нині Росію, Україну і Білорусь, становлять частини одного народу — якщо не в етнічному сенсі, то, щонайменше, культурному.

Днями виповнюється сім років з часу проголошення незалежності Косова. Нагадаємо, 17 лютого 2008 року парламент Косова проголосував за декларацію незалежності. Відтоді його визнали понад сто держав — членів Організації Об’єднаних Націй. Прорив на міжнародну арену здійснили косовські спортсмени, зокрема футболісти отримали право виступати в рамках поки що товариських змагань, які проводяться УЄФА і ФІФА.
Однак реалізувати мету остаточної легалізації незалежного Косова на міжнародній арені досі не вдається. Зокрема, Росія і Китай продовжують блокувати в Раді Безпеки ООН питання прийняття Косова до ООН. Але найбільшого головного болю косовській владі завдають відносини зі «стратегічним супротивником» — Сербією.
Навесні 2014-го Європейський Союз розпочав офіційні переговори про вступ Сербії. Однак майже відразу цей процес зайшов у глухий кут, позаяк Брюссель зажадав від Белграда визнати за передумову вступу до Євросоюзу факт існування незалежного Косова. Правда, це питання досі залишається роз’ятреною раною для сербської національної свідомості. Досі майже половина громадян Сербії виступає проти поєднання питання вступу до Євросоюзу з визнанням незалежності Косова. Тож белградський уряд намагається застосовувати у косовському питанні тактику малих кроків.

4 лю­то­го 2015 ро­ку ма­ли від­бу­ти­ся пре­зи­дент­ські та пар­ла­мент­ські ви­бо­ри в Ні­ге­рії. Од­нак пре­зи­дент кра­їни Гуд­лак Джо­на­тан, по­си­ла­ючись на вій­сь­ко­во-по­лі­тич­ну си­ту­ацію в кра­їні, від­клав ви­бо­ри при­най­мні до 28 бе­рез­ня по­точ­но­го ро­ку. При­во­дом ста­ло за­гос­трен­ня про­ти­сто­ян­ня між ні­ге­рій­ською ар­мією та ра­ди­каль­ним іс­ла­міст­ським уг­ру­по­ван­ням «Бо­ко Ху­рам», яке вже по­над де­сять ро­ків ве­де гро­ма­дян­ську вій­ну за від­торг­нен­ня від Ні­ге­рії наф­то­нос­них пів­ден­них про­він­цій, пе­ре­важ­но за­се­ле­них му­суль­ма­на­ми.

Різанина між християнською і мусульманською громадами Нігерії має постійний характер від часів британського колоніального володіння. Цей процес ускладнюється строкатою племінною структурою населення країни. На півночі Нігерії, де мешкають племена ібо, фульбе та інші, британцям вдалося закріпити християнство відразу у двох формах — католицькій і протестантській. Натомість південь Нігерії ще століття тому залишався переважно мусульманським. Певний виняток становлять дотичні до нафтоносних районів півдня міста на кшталт Кано, де окремі його райони є християнськими, а інші — мусульманськими.

Упро­довж остан­ніх трьох ро­ків угор­ський прем’­єр-мі­ністр Вік­тор Ор­бан, за­зви­чай, за­ймає від­мін­ну від реш­ти кра­їн — чле­нів Єв­ро­со­юзу по­зи­цію що­до клю­чо­вих проб­лем єв­ро­пей­ської ін­тег­ра­ції та спіль­ної зов­ніш­ньої по­лі­ти­ки Єв­ро­со­юзу.

У 2012 році Євросоюз різко критикував нову конституцію Угорщини, яка обмежила самостійність суддів, що стало предметом розгляду Європейського Суду. Ще більше занепокоєння в Брюсселі викликали симпатії офіційної угорської влади до ультранаціоналістичного об’єднання «Йоббік — Союз за кращу Угорщину». Однак на початку лютого, коли в Будапешті побувала бундесканцлер Німеччини Ангела Меркель, здавалося, що Угорщина має намір більше прислухатися до думки партнерів по Євросоюзу, зокрема щодо реверсних поставок газу до України. Під питанням навіть опинився раніше анонсований візит до Угорщини президента Росії.

Пре­зи­дент США Ба­рак Оба­ма звер­нув­ся до Конг­ре­су з про­хан­ням про на­дан­ня до­зво­лу на ви­ко­рис­тан­ня аме­ри­кан­ських військ про­ти бо­йо­ви­ків «Іс­лам­ської дер­жа­ви Іра­ку та Ле­ван­ту». Ра­ні­ше ви­ко­рис­та­на так­ти­ка бом­бу­ван­ня їх­ніх стра­те­гіч­них пунк­тів фак­тич­но се­бе не ви­прав­да­ла. Іс­ла­міс­ти про­дов­жу­ють ефек­тив­но ви­ко­рис­то­ву­ва­ти так­ти­ку аси­мет­рич­них уда­рів по «не­вір­ним», по­єд­ну­ючи за­ля­ку­ван­ня з ін­фор­ма­цій­ною про­па­ган­дою своєї «свя­щен­ної вій­ни».

З початком 2015 року ситуація стала ще більш загрозливою на різних фронтах протидії ісламістам. Варто лише нагадати про паризькі теракти 7–9 січня 2015 року, потім ісламісти показово стратили кількох японських громадян та американську журналістку. Крім того, 14 лютого 2015 року прихильники «Ісламської держави Іраку та Леванту» здійснили теракт у Копенгагені.
Ці вилазки у тил ворога є класичним прикладом застосування партизанської тактики боротьби у великих європейських містах. Така само тактика використовується бойовиками «Ісламської держави» в Іраку і Сирії. Упродовж лютого почастішали терористичні акти в Багдаді. Запеклі бої тривають за напівзруйноване сирійське місто Алеппо, контроль над яким є символічним як для ісламістів, так і для сирійського президента Башара Асада.

От уже справ­ді ка­жуть, що по­ки грім не грим­не... Тіль­ки з по­чат­ком бо­йо­вих дій на Дон­ба­сі жит­тя та­ки зму­си­ло под­ба­ти про пос­та­чан­ня на пе­ре­до­ву су­час­ної зброї. Зок­ре­ма, на змі­ну все­світ­ньо ві­до­мо­му, але за­ста­рі­ло­му ав­то­ма­ту Ка­лаш­ни­ко­ва— «ка­ла­шу» у під­роз­ді­ли, які за­хи­ща­ють ці­лі­сність Ук­раї­ни, по­ча­ла над­хо­ди­ти зброя най­но­ві­ших зраз­ків. І по­при склад­ну еко­но­міч­ну си­ту­ацію, віт­чиз­ня­ні збро­ярі ак­ти­ві­зу­ва­ли­ся і за­про­по­ну­ва­ли свою вій­ськову про­дук­цію.

Приміром, днями в батальйон УМВС України в Полтавській області «Полтава» надійшла перша партія вітчизняної стрілецької зброї. І вже до наступної ротації всі бійці його підрозділів отримають нову зброю з надією, що вона значно полегшить їм несення служби в зоні АТО та допоможе вберегти їхні життя.
Серед вітчизняних новинок — пістолет-кулемет «Форт-224» калібру 9 мм, калиматорний приціл, штурмова гвинтівка «Форт-221» калібру 5,45 х 39 мм, легкий кулемет «Форт-401» калібру 5,56 х 45 мм, прилади нічного бачення та тепловізори. Виробник зброї вітчизняний — НВО «Форт» УМВС України. Одними з перших із новинками ознайомилися журналісти, котрих керівництво УМВС запросило на своєрідну презентацію зброї, яку попередньо вже випробували на полігоні під обласним центром бійці батальйону «Полтава».

Ук­раї­ну на­кри­ла чет­вер­та хви­ля мо­бі­лі­за­ції. Вій­сь­ко­ві при­пи­ни­ли усі­ля­кі роз’яс­нен­ня, які ма­ли б за­спо­ко­їти гро­мад­ськість, і за ука­зом Пре­зи­ден­та військ­ко­ма­ти з 20 січ­ня 2015 ро­ку по­ча­ли фор­му­ван­ня ре­зер­вів, кот­ри­ми по­пов­нять час­ти­ни та з’єд­нан­ня на­ціо­наль­но­го вій­ська. У то­му чис­лі й у зо­ні АТО.

Тисячі повісток із викликами військовозобов’язаних до військкоматів уже знайшли своїх адресатів, і там почалася нелегка, іноді цілодобова робота. Справді нелегка, адже військкомати, хоча й набули певного повчального досвіду та зробили висновки з помилок під час перших мобілізацій, все одно стикаються з безліччю проблем. І не лише технічного характеру, а й пов’язаних з так званим людським фактором.

Ка­жуть, що іс­то­рія по­вто­рює­ть­ся дві­чі... Спра­вед­ли­вість цьо­го по­сту­ла­ту, во­че­видь, ма­ло хто ста­вив під сум­нів і ра­ні­ше. Од­нак для сьо­го­дні­шньої Ук­раї­ни та­ке по­вто­рен­ня ви­гля­дає вод­но­час і зна­ко­вим, і жах­ли­вим.
Рів­но рік то­му дні 18–20 лю­то­го зда­ва­ли­ся най­жах­ли­ві­ши­ми в но­віт­ній іс­то­рії, адже са­ме то­ді за­ги­ну­ла Не­бес­на сот­ня, а цен­траль­ні ву­ли­ці сто­ли­ці бу­ли пе­ре­тво­ре­ні на зга­ри­ща.
Ни­ні, в хо­ді ро­сій­ської аг­ре­сії, кіль­кість жертв сяг­ну­ла кіль­кох ти­сяч. А на зга­ри­ща пе­ре­тво­ре­но не один на­се­ле­ний пункт на схо­ді на­шої дер­жа­ви. Ци­ми дня­ми цей пе­ре­лік по­пов­ни­ло міс­то Де­баль­це­ве, для за­хоп­лен­ня яко­го оку­пан­ти ки­ну­ли, фак­тич­но, всі свої си­ли.
Жах і мо­рок на­рос­та­ють у гео­мет­рич­ній про­гре­сії, хо­ча ві­ра в пе­ре­мо­гу не по­ли­шає на­ші сер­ця. Як не по­ли­ша­ла рік то­му, ко­ли зда­ва­ло­ся, що піс­ля кри­ва­вих по­дій на Май­да­ні Не­за­леж­но­сті вже ні­чо­го не мо­же бу­ти гір­шо­го. Ви­яв­ляє­ть­ся — мо­же...