Однак підписання 12 лютого 2015 року чергових мінських домовленостей дало підстави Будапешту констатувати «покращення» становища на Донбасі та відмовитися від скасування візиту господаря Кремля, який 17 лютого 2015 року відвідав Угорщину з робочим візитом. Мотиви Віктора Орбана, які спонукали його зробити такий дипломатичний вибір, стосуються насамперед економічних міркувань.
Ще після анексії Росією Криму Угорщина різко виступила проти поєднання політики та економіки, адже режим санкцій мав негативно позначитися на стані національної економіки. Передусім, це стосується перспектив реалізації так званих стратегічних проектів. Один із них — побудова газопроводу «Південний потік». Наразі офіційно змінено його географічні орієнтири на Туреччину, а, отже, Угорщина залишилася за бортом.
Натомість концерн «Россатом» планує кредитування процесу побудови в Угорщині атомної станції «Пакш». Це викликало обурення американського концерну «Вестінгауз», який розраховував самостійно реалізувати зазначений проект. Зрозуміло, що Володимир Путін не міг не скористатися з нагоди «взути» американців.
Насправді тема побудови атомної станції «Пакш» обіцяє стати гарячою в Євросоюзі — як з політичних, так й економічних міркувань. Однак розвиток власної енергетики угорське керівництво вважає страховим полісом від залежності національного суверенітету від «брюссельської бюрократії». Зважаючи на досить високу популярність такого «енергетичного суверенітету», проект «Пакш» не дуже активно критикує навіть угорська опозиція, яка з усіх інших питань послідовно заперечує «курс Орбана». Проте Віктор Орбан намагається розіграти «російську карту» у відносинах з Євросоюзом та тим самим підвищити значення своєї країни в рамках цього об’єднання.
У свою чергу, для Володимира Путіна, який в умовах санкцій з боку ЄС і США лише минулого тижня здійснив до Єгипту свій перший у 2015 році державний візит, на угорському прикладі намагається показати вигідність «штрейкбрехерської» позиції окремих країн Євросоюзу у їхніх відносинах з Росією. Кремль у відносинах з країнами Євросоюзу послідовно реалізує «стратегію салямі», яка полягає у відрізанні шматочка за шматочком окремих ласих шматків від цілого.
Неможливо заперечувати, що така стратегія дає певні результати. Зокрема, ліворадикальна коаліція «Сіріза», яка прийшла до влади в Греції, також використовує російський фактор у своїх торгах з Євросоюзом щодо списання більшої частини національного боргу. Аналогічну позицію останнім часом займає також Кіпр. Значення Угорщини для Кремля ще більше, адже Будапешт Москва намагається перетворити ще й на «дисидента» у «Вишеградській четвірці», де Варшава, Прага, Братислава займають проукраїнську позицію.

Андрій МАРТИНОВ