Сфе­ра по­во­джен­ня з від­хо­да­ми та елек­трон­но­го вря­ду­ван­ня в Ук­раї­ні пе­ре­бу­ває у кри­зо­во­му ста­ні. В Ук­раї­ні що­ро­ку ут­во­рює­ть­ся близь­ко 14 млн тонн твер­дих по­бу­то­вих від­хо­дів, 95% з яких за­хо­ро­нює­ть­ся на сміт­тє­зва­ли­щах. Вод­но­час у Шве­ції на сміт­тє­зва­ли­щах за­хо­ро­нює­ть­ся 0,7% від­хо­дів, а в Поль­щі їх за­хо­ро­нен­ня впро­довж остан­ніх трьох ро­ків змен­ши­ло­ся більш як уд­ві­чі.
Про по­во­джен­ня з по­бу­то­ви­ми від­хо­да­ми та про ін­ші еко­ло­гіч­ні не­без­пе­ки роз­по­ві­ла ко­рес­пон­ден­ту «ДУ» еко­лог Між­на­род­ної бла­го­дій­ної ор­га­ні­за­ції «Еко­ло­гія-Пра­во-Лю­ди­на» Ал­ла Вой­ці­хов­ська.

— Пані Алло, на Львівщині існує проблема Грибовицького сміттєзвалища. Чи можна використати це сміття як вторинну сировину?
— Згідно з нормативами та чинними стандартами, на львівському сміттєзвалищі потрібно періодично проводити перешарування. Відповідне перешарування не відбувається як слід, тому через перегнивання сміття утворюється біогаз, а в його складі міститься приблизно 40–60% метану. Метан — це той самий природній газ, який ми маємо в газопостачанні. Можна використати метан із львівського сміттєзвалища шляхом встановлення свердловин, але для цього потрібно мати господарника.

Наш спів­роз­мов­ник — зна­ний пись­мен­ник Олек­сандр Ги­жа, ав­тор ба­га­тьох опо­від­ань, по­езій, по­віс­тей та ро­ма­нів, зде­біль­шо­го іс­то­рич­но­го прав­до­бор­чо­го спря­му­ван­ня. Тво­ри ж майс­тра ди­на­міч­них сю­же­тів і чу­до­во­го знав­ця мо­ви про су­час­ність ви­різ­няю­ть­ся проб­лем­ніс­тю і прин­ци­по­вою по­зи­цією.
Ха­рак­тер­ни­ми є на­зви кни­жок: «Двіс­ті мет­рів до сон­ця», «Щер­ба­ті дні до се­ре­ди», «Кру­тий по­во­рот», «Зна­йо­мі з ве­рес­ня», «До­ро­га», «Ніч літ­ньої по­ве­ні», «Чо­вен для лю­дей», «Ти­тан», «Гли­бо­ка ме­жа», «Гір­ська ро­са», «Жит­ні пла­чі», «Об­ло­га Кар­ма­лю­ка», «По­клич­те ме­не, до­ро­ги».
Як дійс­ний слу­жи­тель церк­ви п’я­ти­де­сят­ни­ків, Олек­сандр Ги­жа здійс­нив пе­ре­клад Свя­то­го Пись­ма: п’ять ро­ків по­клав на від­тво­рен­ня тек­сту Біб­лії су­час­ною ук­ра­їн­ською лі­те­ра­тур­ною мо­вою, стіль­ки ж — на по­рів­нян­ня та усу­нен­ня різ­но­ма­ніт­них різ­но­чи­тань. А ще п’ять літ — на шлі­фу­ван­ня. Йо­го пе­ре­клад Біб­лії фа­хів­ці вва­жа­ють од­ним із най­до­вер­ше­ні­ших, і він, сла­ва Бо­го­ві, пі­шов у світ.
Тож на­ша роз­мо­ва скла­да­ти­меть­ся з двох час­тин: про іс­то­рич­ну ро­ма­ніс­ти­ку і про пра­цю над Свя­тим Пись­мом.

Зимові свята — це завжди очікування дива і, звісно, цікавих зустрічей. Таке мистецьке диво чекає на нас у Будинку митрополита (Софія Київська), де розгорнуто виставку «Різдвяні зустрічі» (емалі Тетяни та Сергія Колечків, акварельний живопис Любові Колечко).
Україна має давні емальєрні традиції. Емаль присутня у прикрасах часів Київської Русі, у виробах культового призначення славетної доби українського бароко. Розвиток емальєрного мистецтва припадає на кінець ХІХ ст., але воно було дещо призабутим у радянські часи. В останні десятиліття до емальєрної творчості в Україні звернулися на новому рівні, про що свідчать художні твори фундаторів української школи мистецтва гарячої емалі О. Бородая, В. Хоменка, а також їх обдарованих послідовників.
Київські художники Тетяна і Сергій Колечки належать до видатних українських майстрів, які плідно продовжують і розвивають давнє мистецтво. Вони постійно працюють над розширенням тематично-сюжетних і пластичних можливостей емалі.

Лю­ди­ні влас­ти­во зав­жди спо­ді­ва­ти­ся на кра­ще. Без на­дії жит­тя не­мож­ли­ве як для окре­мої осо­бис­то­сті, так і для су­спіль­ства в ці­ло­му. Зна­ко­вим пе­ріо­дом для на­шо­го су­спіль­ства бу­ло на­стан­ня «хру­щов­ської від­ли­ги», ко­ли май­же всі від­чу­ли лег­кий по­дих сво­бо­ди як під­твер­джен­ня спо­ді­вань на кра­ще май­бут­нє. Цьо­му пе­ріо­ду й при­свя­че­на ху­дож­ня ви­став­ка «Ве­ли­кі спо­ді­ван­ня. Мис­тец­тво Ук­раї­ни кін­ця 50—60-х ро­ків», пред­став­ле­на у ви­став­ко­вих за­лах «Хліб­ні» На­ціо­наль­но­го за­по­від­ни­ка «Со­фія Ки­їв­ська».

Прикметою тих часів у масштабах країни і міста стало масове будівництво нових житлових мікрорайонів. Багато сімей очікували покращення житлових умов. Тема великого будівництва, наочно проілюстрована проектами експериментального житлового масиву Дарниця, знайшла відображення в мистецтві таких майстрів живопису, як В. Беляк, В. Гайдук, Г. Сокиринський. У Києві, територія якого в післявоєнні роки значно розширилася, відбулося відкриття першої лінії метрополітену, що покращило сполучення між районами. Ця знакова подія відображена у графічних проектах станцій «Дніпро», «Університет», «Вокзальна» з фондів Національного заповідника «Софія Киіївська».

У Мис­тець­ко-кон­церт­но­му цен­трі іме­ні Іва­на Коз­лов­сько­го на­род­ний ар­тист Ук­раї­ни Олек­сандр Крав­чен­ко не­що­дав­но пре­зен­ту­вав те­ат­раль­ний про­ект за тво­ра­ми Ле­сі Укра­їн­ки — «Моя єди­ная лю­бо­ве», що є час­ти­ною знач­но шир­шо­го мис­тець­ко­го про­ек­ту.

«Кілька років тому я підійшов до художнього керівника Національної оперети України Богдана Струтинського з пропозицією створити поетичний театр. Мені пішли назустріч. Так з’явилася музично-літературна вистава «І на оновленій землі...» за творами Тараса Шевченка. Наразі презентуємо постановку, присвячену Лесі Українці. У планах — проекти за творами Івана Франка та Ліни Костенко, також на одному з літературних вечорів збираюся декламувати власні вірші.
Звичайно, у подальшій перспективі є бажання звернутися до світової літератури, але зараз, насамперед, прагну популяризувати національну культуру українського народу. Нині, коли Україна переживає складні часи, українцям вкрай необхідне саме рідне слово. Ми говоримо, що нам тяжко.

Ке­рів­ниц­тво ДП «Ан­то­нов» — флаг­ма­на віт­чиз­ня­но­го авіа­бу­ду­ван­ня — іні­ці­юва­ло своє­рід­ний від­кри­тий кон­курс, спря­мо­ва­ний на те, щоб ви­зна­чи­ти, яке ім’я да­ти ство­ре­но­му на цьо­му дер­жав­но­му під­при­єм­стві но­во­му транс­порт­но­му лі­та­ку Ан-178.

Нагадаємо, що перший дослідний зразок «сто сімдесят восьмого» нині проходить льотні випробування, а тим часом на ДП «Антонов» готуються до початку серійного виробництва таких машин.
Що ж до майбутнього імені для Ан-178, то умовою до варіантів, котрі пропонуватимуться, є, як стало відомо кореспондентові «Демократичної України», наявність у слові двох літер АН. Тобто так, як це було, наприклад, коли широкофюзеляжний транспортний літак Ан-22, котрий уперше піднявся в небо 27 лютого 1965 року, нарекли «Антей» (перші дві літери — АН). Або коли важкий транспортний Ан-124, що розпочав свою біографію з першого польоту першої дослідної машини цього типу 24 грудня 1982-го, отримав наймення «Руслан» (дві останні літери — АН).

В один із не­що­дав­ніх груд­не­вих днів у сто­ли­ці Ук­раї­ни бу­ло від­зна­че­но 30-річ­чя пер­шо­го по­льо­ту се­рій­но­го лі­та­ка Ан-124 («Рус­лан»), спо­ру­дже­но­го в 1985-му на Ки­їв­сько­му авіа­за­во­ді (який з 2009-го став скла­до­вою час­ти­ною дер­жав­но­го під­при­єм­ства «Ан­то­нов»).
З цієї на­го­ди в ак­то­вій за­лі се­рій­но­го за­во­ду «Ан­то­но­ва», що у Свя­то­шин­сько­му райо­ні Ки­єва на прос­пек­ті Пе­ре­мо­ги, зі­бра­ли­ся не ли­ше ни­ніш­ні авіа­бу­дів­ни­ки. На свя­то при­їха­ло і чи­ма­ло ве­те­ра­нів цьо­го під­при­єм­ства — ті, хто три де­ся­ти­літ­тя то­му до­кла­дав свої си­ли, до­свід, знан­ня і енер­гію ду­ші для роз­гор­тан­ня се­рій­но­го ви­роб­ниц­тва мо­гут­ніх кри­ла­тих ма­шин, при­зна­че­них для пе­ре­ве­зен­ня на­дваж­ких, ве­ли­ко­га­ба­рит­них і не­стан­дарт­них ван­та­жів. Перш за все — для транс­пор­ту­ван­ня різ­но­ма­ніт­ної вій­сь­ко­вої, а зго­дом — і ци­віль­ної тех­ні­ки за­галь­ною ма­сою — за один рейс — 120 тонн, у по­даль­шо­му — і біль­ше (до 150 тонн). Се­ред гос­тей на уро­чис­тос­тях по­бу­вав ко­рес­пон­дент «Де­мо­кра­тич­ної Ук­раї­ни».

До Но­во­го ро­ку укра­їн­ці от­ри­ма­ли по­да­ру­нок від пар­ла­мен­ту: під ра­нок 25 груд­ня 263 на­род­них об­ран­ці ухва­ли­ли Дер­жав­ний бю­джет на 2016 рік. «За» про­го­ло­су­ва­ли пред­став­ни­ки БПП, «На­род­но­го фрон­ту», «Від­ро­джен­ня», «Во­лі на­ро­ду». Ак­тив­ні кри­ти­ки бю­дже­ту — ра­ди­ка­ли Ляш­ка рап­том пе­ре­ду­ма­ли і під­три­ма­ли кош­то­рис. Не­вбла­ган­ни­ми за­ли­ши­ли­ся де­пу­та­ти «Са­мо­по­мо­чі» й «Бать­ків­щи­ни».

За процесом уважно спостерігали у Москві, Брюсселі й Вашингтоні. Справа затяглася на цілу ніч, лише о четвертій ранку уряду вдалося назбирати необхідну кількість голосів. МВФ попередив: не буде бюджету до Нового року — про фінансову підтримку не варто й мріяти.
У головному кошторисі країни зафіксовані доходи на рівні 595 млрд грн і видатки — 668 млрд. Заплановано дефіцит 3,7%, тож країна витратить на 84 млрд грн більше, ніж заробить. Цю різницю планують закрити за допомогою грошей МВФ та інших кредиторів, додаткової приватизації та підвищення акцизів. Видатки на оборону і безпеку залишаються високими — 5% ВВП.

ВОНИ НАДАЛИ ДОПОМОГУ ТИСЯЧАМ ПОРАНЕНИХ І ХВОРИХ БІЙЦІВ, ЯКІ ПРОТИСТОЯТЬ РОСІЙСЬКО-ТЕРОРИСТИЧНІЙ ОРДІ, ВРЯТУВАВШИ БАГАТЬОМ ІЗ НИХ ЖИТТЯ

Ус­піх будь-якої вій­сь­ко­вої опе­ра­ції за­ле­жить не ли­ше від ви­шко­лу сол­да­та, а й ста­ну йо­го здо­ров’я. Ще за си­вої дав­ни­ни в ар­мі­ях Олек­сан­дра Ма­ке­дон­сько­го, Ган­ні­ба­ла бу­ли, ви­сло­влю­ючись су­час­ною тер­мі­но­ло­гією, ме­дич­ні під­роз­ді­ли, які на­да­ва­ли до­по­мо­гу по­ра­не­ним і хво­рим.
Про ме­дич­не за­без­пе­чен­ня сол­да­тів і офі­це­рів, які ни­ні від­сто­юють те­ри­то­рі­аль­ну ці­лі­сність Ук­раї­ни, роз­по­ві­дає на­чаль­ник Цен­траль­но­го вій­сь­ко­во-ме­дич­но­го управ­лін­ня, на­чаль­ник ме­дич­ної служ­би Зброй­них Сил Ук­раї­ни пол­ков­ник ме­дич­ної служ­би Еду­ард Хо­ро­шун.

— До початку так званої гібридної війни, яку веде проти нас Росія, медичне забезпечення ЗС здійснювалося за територіальним принципом, — зазначив Едуард Миколайович. — Однак війська, які перебувають в районі антитерористичної операції, втратили зв’язок зі своїми територіальними базами постачання, змінилися етапи медичної евакуації. Це спонукало нас до створення іншої, більш досконалої та максимально наближеної до реальних умов, в яких вони опинилися, системи медичного забезпечення.

13 груд­ня Турк­ме­ни­стан роз­по­чав бу­дів­ниц­тво га­зо­про­во­ду TAPI на влас­ній те­ри­то­рії. Він має про­хо­ди­ти з турк­мен­сько­го міс­та Ма­ри че­рез Аф­га­ніс­тан (Кан­да­гар і Ге­рат) до Па­кис­та­ну та Ін­дії. Дов­жи­на тра­си ста­но­вить при­близ­но 1800 кі­ло­мет­рів, про­пуск­на здат­ність га­зо­про­во­ду — 33 міль­яр­ди ку­бо­мет­рів га­зу що­річ­но. За­вер­шен­ня бу­дів­ниц­тва пе­ред­ба­че­но на гру­день 2019 ро­ку.

У консорціумі, який будує газопровід, беруть участь Аfghan Gas Enterprise, Inter State Systems (Пакистан) і GAIL (Індія), а його лідером є Turkmengaz. За інформацією медіа, консорціум веде переговори про включення до проекту контрольованої владою Об’єднаних Арабських Еміратів фірми Dragon Oil, яка веде роботу на нафтових і газових родовищах у Туркменистані.
Сировинною базою для газопроводу буде газ, видобутий із третьої черги родовища Галкиниш, а рамкове порозуміння Туркменистан підписав із консорціумом японських фірм. Кошти будівництва газопроводу британська фірма Penspen оцінила в 10 мільярдів доларів. Реалізація проекту стала можливою завдяки участі Азіатського банку розвитку (ABR), який допоміг у досягненні порозуміння всіма сторонами, а також фінансував проектні роботи.