— Олександре Романовичу, є така думка, що актори і письменники творять до останнього подиху — поки носять ноги, вони реалізуються.
— Поки творча людина рухається і мислить, доки б’ється серце, і в ній найперше є (кажу без усілякого пафосу) любов до Батьківщини, до свого нещасного народу, пригніченого і призведеного до стану раба знову, пограбованого до нитки, вона мусить працювати. Так її совість велить. Це її дух, принцип життєвий. Ось прочитав, як артистка Ада Роговцева прагне нових ролей. Так і письменник, якщо є бодай жменя здоров’я, має творити.
Навіть якщо він якийсь час не пише, його підкірка і душа працюють. Я одного разу, почувши в собі слова «зламаний меч», жартома звернувся до підкірки: «Що ти від мене хочеш? Підказуй...» Приходжу додому, сідаю за письмовий стіл — із серця виливається (в цьому разі) історичний роман.
А перед тим було таке. Коли я закінчив переклад Біблії, сказав: «Господи, я не поет, я не знаю, скільки років проживу, а мені вже 60. До архівів у мене доступу нема (а я хотів написати роман про Богуна, він мене цікавив багато літ). Тож даруй мені, Боже, спроможність і здатність написати у віршах поему».
І ось якось іду повз кар’єрне озеро, вже сонце має заходити, вітер західний жене велику хвилю, і сумно-сумно квилить чайка. Я зупинився і чую, що із серця йдуть вірші. Хапаюся за ручку, нотатник і пишу. Відразу побачив: Богун сидить на березі Бугу і співає пісню. І пішов, пішов роман у віршах.
Якось зайшов до феноменально талановитого художника Петра Ткаченка в майстерню. На стіні висить колоритний портрет козака, я вигукую: «О, батьку Богуне, я тебе вітаю!» А Ткаченко дивується: «А звідки ти знаєш? Я справді Богуна намалював». — «Та хіба я свого батька не можу впізнати?» Петро аж обняв мене і заплакав. Цей портрет на обкладинку моєї книжки переселився.
Поема «Богун» вийшла в США. Мені надіслали примірники, я перечитав і збагнув: в історичній поемі можна сказати багато, але в романі прозовому — набагато більше.
І от коли душа почала мене на нове штовхати, я друзів попросив: «Подивіться в Інтернеті, чи є роман із назвою «Зламаний меч»? Мені сказали: є тільки в Андерсена казка. І я тоді сміливо взявся за роботу. Десь у чотириста сторінок хочу вкласти триста років життя українського народу. Карколомні будуть події. Кожен наш історичний діяч у цьому романі має показати свою сутність.
Чому ми з вами зараз у рабстві перебуваємо? На це є причина. Майже 400 років винищувалася національна еліта або перекуплялася. Наш митрополит Феофан Прокопович був правою рукою (ідеологічною) сатрапа Петра I. У романі буде і Полуботок, і Виговський, і Хмельницький, навіть Мазепа буде. Розумієте, є чудовий художній спосіб (у мистецтві все відносне). Одні з минулого прийдуть, інші — з майбутнього, зокрема перший патріарх Київський і всієї України Мстислав, до речі, небіж Симона Петлюри, теж буде.
Я хочу показати їх в катастрофічних подіях українських, як лихоліття на людях позначилося, і що історичні персонажі зробили для того, аби вирвати народ свій з ярма страшного, азійського.
— Розкажіть про роман «Четвертований храм».
— Річ у тім, що польські історики, слідом за ними і російські, назвали це всенародне повстання Коліївщиною, мовляв, селяни вила взяли і пішли на своїх панів. Нічого подібного. Так звану Коліївщину не можна розглядати окремо від інших історичних подій того періоду. Вона є природним продовженням або навіть частиною Гайдамаччини — визвольного патріотичного руху проти поневолювачів, а саме проти Речі Посполитої та Російської імперії. Ідеологом цього повстання був Мельхіседек, ігумен Мотронинського монастиря в Холодному Яру. Це була розумна особистість. Він збирав людей, розповідав, що треба робити і як.
— Проте багато всіляких брехень понаписувано.
— Так. У Коліївщині, писав Пантелеймон Куліш у своїй тритомній праці «История воссоединения Руси», брала участь «уся п’яна голота, усе дурне, ліниве та розпусне...» Натомість Куліш з ентузіазмом прославляє російських монархів. Наприклад, схвально відзначав, що Петру І вдалося приборкати запорозьку сваволю, та прославляє Катерину II за зруйнування Запорозької Січі у «Гімні єдиній цариці». Сучасники та нащадки засуджували Куліша.
Існувала й інша думка, яку відтворив Тарас Шевченко у славетній поемі «Гайдамаки». На закиди, що гайдамаки нібито «розбійники, злодії», «пляма в нашій історії», Шевченко відповів так:
«Брешеш, людоморе!
За святу правду, волю розбійник не стане,
Не розкує закований у ваші кайдани
Народ темний; не розіб’є живе серце
За свою Вкраїну!»
Цариця Катерина II на запросини польського короля і свого фаворита Станіслава Понятовського пригнала на Правобережжя України п’ять військових корпусів і цілий рік придушувала народне повстання. Москалі зґвалтували доньок і дружину Гонти до смерті — отакі наші брати так звані.
Я маю багато родичів у Росії, маю друзів у Москві і Санкт-Петербурзі, працював у тамтешніх архівах, у Сибіру був, коли шукав документи про Кармалюка, Богуна, Гонту. Телефонують зараз звідти і — запитання: «Чого це в Україні посіяли фашизм, бендеровщину, нацизм?» Я кажу: «То приїдьте, подивіться. Це у вас у чистому вигляді фашизм. Ваш фюрер повністю взяв на озброєння «Майн камф» Гітлера, все робить точнісінько, як той у 1938 році.
— Розкажіть про переклад Біблії.
— Як я прийшов до Бога — це окрема історія. У 1990 році мені до рук потрапила Біблія в перекладі Івана Огієнка. Я з неймовірним пієтетом почав читати, вже добре знаючи російський текст. І з великою прикрістю не побачив сучасної літературної української соковитої прекрасної мови. Якщо ви коли-небудь були в пустелі, уявіть: ідете три доби, немає ні краплі води, та раптом знаходите джерело — і припадаєте до нього. Це колись чудово показали Іван Драч з Юрієм Іллєнком у фільмі «Криниця для спраглих». Мова для мене — це як життя, як душа народу і моя власна.
Чому взявся за переклад? У Біблії в перекладі Івана Огієнка наткнувся, скажімо, на «Бог заздрісний». Як таке може бути?
Біблію він перекладав уже в Канаді, був дуже немічний, хворий, фактично перекладала бригада галичан, емігранти в третьому поколінні. А хто були першоемігранти? Галицькі селяни. Поїдьте в якесь село, походіть з дядьком цілий день, записуйте його слова, якими він послуговується у своїй господі, з дружиною, дітьми. Якщо нарахуєте п’ятсот слів, то це буде добре, і тут нічого страшного немає.
Я з’ясував, що замість слів «Бог заздрісний» має бути «Бог ревний». Або дивіться, як неточно-образливо переклали росіяни: «А дух Божий носился над водою», замість правильного і поважного «парил» (українською «ширяв»).
Біблія — це книга книг, це — безодня премудрості Божої. Хоча записана людьми, пророками і євангелістами, однак ці люди були натхненні Духом Святим.
Якось до мене потрапляє Біблія в перекладі Івана Хоменка. Він — з Полтавщини, п’ятнадцятилітнім його вивезли німці. Він не повернувся в Україну. Мову знав, але як селянський хлопчик, а цього замало. До речі, критики і літературознавці кажуть: якщо письменник використовує 8–10 тисяч слів у своєму творі, то він геніальний.
Я прочитав його переклад. Боже, нема української філології ні на грам! Слова-покручі, суржик страшний, полонізми, мадяризми, русизми — що хочете, тільки нема української мови. А це — Священне Писання, Господня мудрість.
Я серйозно замислив зробити переклад. Сім з половиною років читав Біблію день при дні, залишалися на сон 3-4 години. І за ревність Господь дозволив мені зробити переклад. Надзвичайно допомогла Біблія короля Англії Джеймса I, по нашому Якова. У 2004 році святкували чотирьохсотліття виходу цієї Біблії. Король Джеймс I (він знав староєврейську і старогрецьку мови) зібрав своїх учнів (97 фахівців) і сказав так: «Діти мої, я знаю мови, але у мене нема часу, я займаюся державними справами. Ви перекладайте Священне Писання, як належить».
І як на мене, найкращий переклад Біблії у світі — це саме переклад короля Джеймса I. Я аналізував різні переклади, зокрема Біблію польською мовою, з якою заприязнився ще в дитинстві. Але я бачив, що коли поляки перекладали, перед ними лежала Біблія короля Джеймса I. А коли перекладав Хоменко, то у нього лежала Біблія у синодальному російському перекладі. Росіяни пишуть: «Душа тела в крови его». Я, далекий тоді від пізнання духовності Біблії, подумав: не може так бути, тому що душа — духовна категорія. А в Біблії короля Джеймса написано: «Життя тіла в крові його». Це зовсім інше.
У названих перекладах багато духовних помилок. Я задумався: що ж мені робити? Та ось маю п’ять томів Біблії староєврейською, старогрецькою і російською. Та ще й маю Біблію англійською. А загалом на моєму столі лежало десять різних Біблій. Навіщо? Тому що кожне слово має синонімічний ряд, і ти вибираєш, яке краще.
Я мову люблю і певною мірою знаю її, проте кожне слово в академічному словнику перевіряв. Чому? Є багато слів-понять, які смачніше звучать, ніж, скажімо, якесь одне, до якого всі звикли. Наприклад, слово «гординя». Я з пам’яті свого серця виписав 52 синоніми: гордий, пишний, чванькуватий, зарозумілий, самозакоханий, пиндючний, амбітний, задавака тощо. Отже, перевірялося кожне словечко, щоб читач переконався, яке багатство мудрості Божої відтворено рідною мовою.
Коли закінчив переклад Біблії, почав писати роман про Гонту «Четвертований храм». До речі, поету, лауреату Шевченківської премії Петру Перебийносу дуже сподобався цей образ. Він сказав: «Неймовірна метафора». Але це не моя метафора. У Біблії Христос каже: «Ви — храм Бога живого» (звідси «четвертований храм», бо Івана Гонту четвертували). Бог живе не в рукотворних храмах, не в Софійському соборі, ні. Він у нас живе, якщо ви Його впустили в серця через віру. Але апостол Яків написав: «Віра без діла мертва». А діла мусять бути добрі.
А любов? Апостол Павло пише, що любов не заздрить, вона милосердна, потурає, все зносить... Тобто любов — це є сукупність усіх досконалостей духовних. Любов не приносить зла. Любов — це найвище почуття, бо воно від Бога.
— Як склалася доля перекладу?
— П’ятсот примірників видав за гроші, зібрані з вірників Божих.
2000 рік. На нараду в Кабміні мене викликає віце-прем’єр з гуманітарних питань Микола Жулинський. Каже: «Будемо розглядати заходи, присвячені тисячоліттю Хрещення Київської Русі, і разом з тим ваш переклад розглянемо». Я прийшов, познайомився з тодішнім міністром культури — чудовим артистом Богданом Ступкою. Він сидів біля мене праворуч. А коли моє прізвище назвали, то він каже: «То це ви? А як вас звати?» — «Олександр». — «Дайте я вас поцілую». Простий і людяний був.
Після обговорення всіляких заходів наостанок піднімають мене. «Оце,— каже Жулинський, — Олександр Романович Гижа. У заяві написав, що не вимагає собі жодної копійки гонорару, що зробив це для нашого народу. Якби так кожен зробив на своєму посту, то де б ми вже були у своєму розвитку...» Хороші слова далі говорив, викликав мене до себе, обнімав, вітав... Своєму помічнику наказав: «Поставте переклад Біблії Олександра Романовича в бюджет наступного року (тобто 2001-го).
Минає півроку, Микола Жулинський клопотав, але Кучма щороку міняв уряд. Один міністр запланував, а другий урядник подивився: «А що це таке?» — та й викинув. Я до Жулинського не маю жодних претензій.
— Хто ще підтримав ваш переклад?
— Всеукраїнський Союз християн віри євангельської та Українське Біблійне товариство, передусім в особі їхнього голови Миколи Адамовича Мельника.
2015 року, взимку, взялася допомогти наша письменницька братія. Петро Перебийніс, чудовий поет і високої душі людина, написав добру детальну рецензію на переклад. Очевидно, це він попросив письменників, Героїв України — Мушкетика і Драча, а також лауреата Шевченківської премії Миколу Жулинського, і вони, четверо, звернулися в лютому 2015 року з листом до Президента. Але на той лист досі відповіді нема.
Хоча однієї контрабандної машини (а вони проскакують сотнями) достатньо для того, щоб видати двісті тисяч примірників Біблії. Повірте мені, я знаю, про що говорю: тільки одна фура вивозить контрабандних сигарет на 500 тис. євро.
Напротивагу українським реаліям, у США вийшов Новий Заповіт у моєму перекладі, а в Ірландії — Євангелія від Івана.
— Чи є якісь конкурентні переклади Біблії?
— Упродовж останніх ста років було чимало перекладів. Кілька здійснено в Канаді. Гортав — там немає нашої мови. Оксана Драчук добротно переклала Біблію, але мова абсолютно суха.
Коли я друзям і служителям надіслав у подарунок «свою» Біблію, вони мені писали: «Тепер служимо на її основі. Але чому такий малий наклад?»
Отож, є Біблії, що трудяться, і ті, що, так би мовити, просто перекладені. Скажімо, Біблія в перекладі Куліша — це взагалі проблема. У 1903 році Іван Франко в статті каменя на камені не залишив від того перекладу.
Біблію перекладали Нечуй-Левицький, фізик Іван Пулюй. Де ті переклади? Огієнко, живучи в Польщі під час війни, зробив перший переклад. У 1945 році, коли радянські війська підійшли до Варшави, він тікає на поїзді до Швейцарії. Американські літаки бомблять цей ешелон, переклад його згорає.
Два американських і один канадський перекладачі переклали Біблію і... оніміли. Тому що дозволяли собі вольності, а Біблія не дозволяє щось міняти, додавати, інакше — анафема, тобто прокляття. Їхні церкви молилися, щоб Господь повернув їм мову. Бог сказав: «Покаятися і спалити». Покаялися і спалили. Господь повернув мову перекладачам через п’ять років.
А «моя» Біблія не згоріла, стверджується. Господь знає, як я ревно працював над перекладом. Я вчиняв не для своєї слави. Вона мені не потрібна, мені необхідна Божа слава в моєму серці.
Володимир КОСКІН, фото автора
