На львівському сміттєзвалищі в рамках Кіотського протоколу для зменшення викидів в атмосферу метану (бо метан належить до парникових газів, що спричиняють глобальне потепління) фірма з Великобританії встановила 150 свердловин для забору метану. За європейськими стандартами була побудована генераторна станція. У 2011 році постало питання під’єднання до загальної мережі, щоб метан спалювався на сміттєзвалищі в генераторній станції. Так вироблялася електроенергія, якою можна було забезпечити 30 тисяч населення. Але на той час у Верховній Раді внесли зміни до Закону України про зелений тариф та виключили з дотації як нерентабельний.
— Чому метан не був підключений до загальної мережі енергоносіїв?
— Коли постало питання про підключення метану до загальної мережі енергоносіїв, монополісти на ринку не змогли знайти інструментів, якими б можна було врегулювати його. Якби це відбулося, то населення, наприклад, Жовківського району Львівської області можна було б забезпечити електроенергією. І так можна робити на кожному сміттєзвалищі.
Ми маємо відходи у величезних кількостях, у тому числі на очисних спорудах. Це сотні тисяч тонн осаду — у Швеції, приміром, проводиться його зневоднення. Потім осад спалюють і роблять брикети для котелень. У Львові на вулиці Пластовій, де містяться очисні споруди, бачимо гектари території для розміщення мулу. Осад з очисних споруд має надто неприємний запах, адже містить багато органічних речовин.
— Який іноземний досвід ми можемо перейняти?
— Для нас показовим є шведський досвід та досвід польських колег з Люблінського воєводства щодо цивілізованого поводження з відходами. Я переконана, що кожний на своєму місці може поліпшити екологію. У багатьох із нас удома використовується ртутна лампочка. Якщо ми свідомі громадяни і знаємо, що вона шкідлива для екології, то ми її не викидатимемо на смітник. Знаємо, що папір можна здати на вторинну переробку і з нього виготовити ще багато інших різних речей. Тому все залежить, насамперед, від самосвідомості, а також від волі державних службовців.
— Що конкретно варто зробити, щоб поліпшити екологічну ситуацію в країні?
— Потрібно на законодавчому рівні прописати вимоги щодо правильного поводження з відходами. Ще одним важливим моментом є екологічна свідомість людей. Можу навести приклад урегулювання у Львові питання утилізації непридатних для подальшого використання батарейок. В Україні відсутні підприємства з переробки таких електронних відходів. Львівська міська рада збирає батарейки і відправлятиме їх на один з європейських заводів на екологічно безпечну переробку. Такі інвестиції — це інвестиції в наше довкілля, передусім у здоров’я.
Ще 10–20 років тому не йшлося про те, що в нас кожний другий має онкозахворювання, у молоді проблеми з репродуктивною системою. Наші держслужбовці думають, що вони проживають у вакуумі. Шкідливі відходи, які потрапляють на сміттєзвалища, мігрують у ґрунти. На ґрунтах вирощується сільськогосподарська продукція. Шкідливі речовини потрапляють у воду. Природне середовище забруднює ртуть, інші речовини від підприємств, а це вже четвертий клас небезпеки.
Відбувається постійне накопичення відходів, відповідно концентрація збільшується і може бути летальною для організму людини. Звичайно, раптового отруєння не буде, але відбуватиметься поступово негативний вплив на нирки, печінку та інші органи. Середовище відкрите: небезпечні відходи потрапляють у ґрунт, воду, траву, потім — в організм тварин та людей. Ці концентрації не випаровуються. Навіть якщо щось і випаровується, то з атмосферними опадами повертається в наше довкілля.
— Які ще екологічні проблеми на Львівщині?
— Львів не промисловий регіон. Ще за часів Радянського Союзу в нас було багато діючих підприємств. Наприклад, «Роздільська сірка», «Яворівська сірка», де видобували сірку. Ми мали у Львові великі підприємства — «Автонавантажувач», «Львівський автобусний завод». Автобусний завод ще працює, але він лише закуповує окремі елементи і збирає автобуси з різних запчастин, які купують за кордоном. Мали «Миколаївцемент», що колись створював значне навантаження для довкілля та належить до 100 екологонебезпечних підприємств України. Проте зараз він фактично не працює, бо привозиться готова суміш, а тут лише фасується, отож він зараз також не здійснює навантаження.
У Львівській області більше проблем, пов’язаних із знищенням лісових насаджень. Ліс експортується за кордон. Від серпня 2014 року накладений мораторій на проведення екологічних перевірок. Жодний суб’єкт екологічного контролю не міг виїхати на перевірку несанкціонованої рубки чи якусь іншу. Мораторій діяв до 1 липня 2015 року. Нині він продовжений.
У Львові головним, так би мовити, забруднювачем довкілля є підприємства, які займаються видобутком вугілля. Вони розташовані на території Львівсько-Волинського вугільного басейну. Від діяльності цих підприємств на поверхні ґрунту утворюється велика кількість породи. Інші проблемні питання залишилися від промисловості, яка була розвинута на Львівщині ще за Радянського Союзу.
— А якщо порівнювати з іншими областями?
— На сході величезне навантаження на екологію здійснюють підприємства металургійної галузі та коксохімічні підприємства. Там розвинена хімічна промисловість. Незважаючи на це, шкідливі речовини мігрують. Бачимо в Північному Льодовитому океані цілі острови з поліетилену та петпляшок. Органічні речовини мігрують на сотні тисяч кілометрів. У світі є 12 речовин, які заборонені до використання, і регулюються Стокгольмською конвенцією про органічні забруднювачі. Такі небезпечні органічні речовини можуть мігрувати на величезні відстані.
— Як українську свідомість привести до європейської?
— Лише фінансовим батогом, а також має проводитися постійно інформаційна кампанія. Потрібні зміни до чинного законодавства в частині жорсткішої відповідальності за вчинені правопорушення. Приміром, ви їдете в машині. Викинули сміття з вікна на узбіччя — ту саму петпляшку. Вона там лежатиме сотні років і не розкладатиметься, допоки її хтось не підбере та не вивезе на сміттєзвалище. На сміттєзвалищі вона також не розкладеться.
А як у Німеччині? Їде по трасі машина, викинув хтось за вікно пляшку чи недопалок. Позаду — інша. Водій записав номер машини порушника і передзвонив до відповідного органу. Тому, хто викинув це сміття, прийде штраф у розмірі, наприклад, 100 євро. А людині, яка донесла на водія-порушника, приходить премія. В Україні потрібно теж так робити.
Можна побачити будинок, загороджений гарним парканом, а позаду нього — купа сміття. В адміністративному кодексі передбачена відповідальність за засмічення земель, але орган місцевого самоврядування здебільшого заплющує очі на це. А він зобов’язаний створити комісію, яка має контролювати ситуацію. І має бути не 170 грн штрафу, бо це мінімальний, а 5–10 тис. гривень за вчинення такого правопорушення. Мають бути жорсткіші санкції.
— Чи буде в нас і надалі збільшуватися кількість видів сортування побутового сміття?
— Розроблено програму — «Муніципальна система поводження з електронними відходами у Львові» — поки що з малогабаритними батарейками і люмінісцентними лампами. Для збору батарейок було створено 80 пунктів, які є при кожному ЖЕКу, в університетах, державних органах виконавчої влади. До системи збору долучилися приватні підприємства. Вони звернулися до міської ради, закупили контейнери і долучилися до муніципальної програми. Їздить екобус, який збирає батарейки, котрі відправлятимуться потім на переробку до Європи — в Німеччину, Швейцарію, Францію, Польщу.
Для збору люмінісцентних ламп ми не можемо встановити контейнери, бо це — перший клас небезпеки, потрібен дозвіл. Тим паче лампа може розбитися. Людина, яка перебуває в приміщенні, вдихаючи пари ртуті, може отруїтися. Тому екобус стоятиме за графіком біля супермаркетів, міської ради, обласної адміністрації тощо. Було б добре, якби такий проект впровадили в себе інші області України.
Вивезення батарейок нерентабельне, потребує фінансування з боку держави. Можна ці кошти скерувати в правильне русло і не розпилювати, наприклад, на реконструкцію очисних споруд, адже реконструкція передбачає декілька мільйонів, а може й сотень гривень.
Щоб побудувати одне сміттєзвалище, треба вкласти в будівництво мільйони євро. У 2005 році данцями збудовано сміттєзвалище в Ялті, але з подвійним екрануванням. Екранування означає, що відбувається ущільнення глиною, яке унеможливлює проникненість різних забруднювальних речовин у саме сміттєзвалище.
— У нас багато років не займалися утилізацією відходів, тому що це не вигідно?
— Якби це був неприбутковий бізнес, то ним би й не займалися. Звичайно, є окремі ланки поводження з відходами, які потребують величезних інвестицій, тому поводження з такими відходами економічно невигідне. В Малогості є екологічний спосіб виробництва цементу — сухий метод. В Україні та сама фірма використовує мокрий метод. Він є екологічно небезпечнішим. Ця фірма забирає побутові відходи, спалює, утворює енергетичний ресурс і відповідно економить кошти завдяки меншій кількості використання природного газу.
Приміром, батарейки. В Польщі поводження з електронними відходами дотується державою. Якщо візьмемо ресурси, які можна використати вторинно як енергоносії, то це, звичайно, економічно вигідно.
Хоча металолом не належить до відходів, насправді ж це відходи. А знаєте, який брухт вигідний як бізнес?! Подібна ситуація з папером та картоном. По всій Україні розташовано багато приймальних пунктів макулатури. Це саме стосується петпляшки та скла. Колись було вигідно везти в Китай петпляшки, а потім там зменшили платню за їх збір, і нашим підприємцям стало невигідно робити на цьому бізнес.
— Розкажіть про ситуацію на Грибовицькому сміттєзвалищі.
— Грибовицьке сміттєзвалище досі відкрите, хоча можливість захоронення там відходів уже вичерпана. Ситуація тягнеться ще з 2005–2006 років. Сміттєзвалище потрібно було закрити. Та оскільки альтернативи йому немає, то всі відходи й надалі звозяться туди для захоронення. Сміттєзвалище орієнтовно заввишки близько 80 метрів, займає 37 гектарів площі. Збудоване воно ще за Радянського Союзу в 50-х роках. Тоді не було екранування.
Колись дозволялося вивозити на сміттєзвалище відходи 3 класу небезпеки — це відходи гальванічного виробництва (кадмій, нікель, залізо тощо), а також рідкі відходи, які зараз заборонені для вивозу на сміттєзвалища відповідно до Закону України про відходи. Нині дозволено захоронювати відходи 4 класу — тверді побутові відходи, але водночас туди потрапляє купа всього іншого. Наприклад, використані комп’ютери, інша побутова техніка.
— А щодо медичних відходів?
— Це окрема тема. Медичні відходи теж «мігрують» і потрапляють на сміттєзвалища. У будь-якому лікувальному закладі дезинфікуються, знезаражуються, але все одно врешті опиняються на сміттєзвалищі. Сміттєзвалище перешаровується, хоча 10 років тому перешарування не відбувалося. Раніше мешканці Львова думали, що хтось підпалює сміттєзвалище, а насправді — ні. Виділявся метан, який міститься у звалищному газі (40–60%). Він може бути досить непоганим енергоносієм. Якщо його генерувати в електроенергію, то можна забезпечувати 30 тисяч населення. Альтернатива — запобігання утворенню відходів. Уже зараз у нас існує так званий роздільний збір.
У Польщі, коли купуємо будь-який продукт, нам його загортають у пакетик, який дуже швидко розкладається в довкіллі. А наш поліетиленовий пакет розкладатиметься протягом сотень років. Подібна ситуація і з петпляшкою. В Польщі існують вимоги, стандарти до товщини корка пляшки. Він маленький. Це робиться для того, щоб зменшити навантаження на довкілля та зменшити обсяг пластикових відходів. Якщо ви, приміром, притисните пляшку, вона може тріснути, адже щільність самого пластику дуже маленька.
В Україні — навпаки. Сподіваємося, що в результаті підписання Угоди про асоціацію з ЄС буде імплементовано 30 директив, які стосуються тільки охорони довкілля. З них основні щодо поводження з відходами — це директива про захоронення відходів, де передбачені жорсткі санкції і прописана відповідальність за їх захоронення, а також рамкова базова директива про відходи гірничодобувної промисловості.
Ці директиви ми мусимо впровадити та наблизити наше законодавство до європейського. Такими поступальними кроками зможемо наблизитися до європейської системи поводження з відходами, до цивілізованого поводження. Зараз у такий скрутний для України час енергетичної залежності можемо використати досвід Швеції, Швейцарії, запровадити сміттєспалювальні з високою температурою установки, що екологічно безпечні. І хоч це вимагає великих капіталовкладень, однак чисте довкілля, здоров’я — дорожчі. Саме вони мають бути пріоритетом у житті.
Інна БОРИСОВА