У струк­ту­рі за­хво­рю­вань укра­їн­ців на сер­це­во-су­дин­ний на­прям при­па­дає май­же 68%. На­віть по­при те, що має­мо роз­га­лу­же­ну ме­ре­жу спе­ціа­лі­зо­ва­них лі­ку­валь­них за­кла­дів (24 кар­діо­хі­рур­гіч­ні цен­три, які ви­ко­ну­ють опе­ра­ції на від­кри­то­му (зу­пи­не­но­му) сер­ці, та 14 цен­трів, де лі­ку­ють по­ру­шен­ня сер­це­вих рит­мів), проб­лем більш ніж до­сить. 
Що­річ­но йдуть із жит­тя 423 ти­ся­чі лю­дей, тоб­то за рік ви­ми­рає ці­ле ве­ли­ке міс­то.
— Їх не всти­га­ють ря­ту­ва­ти чи яка при­чи­на та­кої ви­со­кої смерт­но­сті? — за­пи­тую у ди­рек­то­ра Ін­сти­ту­ту сер­це­во-су­дин­ної хі­рур­гії ім. М. Амо­со­ва Ва­си­ля ЛАЗО­РИ­ШИН­ЦЯ.

— Відповідь на ваше запитання — у статистиці. Усі згадані хірургічні центри торік виконали майже 25 тисяч операцій. Це означає, що в середньому робили 210 операцій на мільйон населення. У світі цифри зовсім іншого порядку: в Європі — 630, Австралії — 780, США — 1200 операцій на мільйон мешканців.

Наш спів­роз­мов­ник Сер­гій РОЖНОВ­СЬКИЙ — пись­мен­ник, жур­на­ліст, кі­не­ма­то­гра­фіст, ху­дож­ник, ви­кла­дач . Має три осві­ти: Хар­ків­ський по­лі­тех­ніч­ний ін­сти­тут (ін­же­нер-фі­зик), Львів­ський уні­вер­си­тет ім. І. Фран­ка (жур­на­ліст) і курс ра­діо­жур­на­ліс­ти­ки від Deutsche Welle — Akademi.
Пра­цю­вав ко­рес­пон­ден­том від­ді­лу но­вин ТРК «Ки­їв», ре­дак­то­ром ук­ра­їн­ських про­грам на «Ра­діо При­азов’я» і ре­дак­то­ром ук­ра­їн­ських про­грам на «Сиг­ма-ТВ» (м. Ма­рі­уполь), ко­рес­пон­ден­том га­зе­ти Dziennik Kijowski («Ки­їв­ський що­ден­ник»).
Є ла­уре­атом Все­ук­ра­їн­ських кон­кур­сів те­ле­ра­діо­про­грам і до­ку­мен­таль­них філь­мів, пре­мії По­соль­ства Поль­ської Рес­пуб­лі­ки, ла­уре­атом Все­ук­ра­їн­сько­го фес­ти­ва­лю те­ле­ра­діо­про­грам «Сту­дент­ський мікс». Ав­тор на­уко­во-по­пу­ляр­них стрі­чок, філь­му-по­до­ро­жі, низ­ки кни­жок. На йо­го вір­ші ком­по­зи­то­ри охо­че пи­шуть піс­ні.
2014 ро­ку був зму­ше­ний по­ки­ну­ти Ма­рі­уполь і осе­ли­ти­ся на Ки­їв­щи­ні.

Вже ста­ло доб­рою тра­ди­цією про­во­ди­ти у Ки­їв­сько­му на­ціо­наль­но­му ака­де­міч­но­му те­ат­рі опе­ре­ти ве­чо­ри мю­зик­лу. Са­ме во­се­ни, ко­ли так не ви­ста­чає світ­ла і теп­ла, те­атр да­рує гля­да­чам мо­ре по­зи­тив­них емо­цій.
Осо­бли­віс­тю цьо­го­річ­ної по­ста­но­вки ста­ло те, що її здійс­нив не ху­дож­ній ке­рів­ник На­ціо­наль­ної опе­ре­ти, а го­лов­ний ба­лет­мей­стер те­ат­ру Ва­дим Про­ко­пен­ко.

«Уже третій рік поспіль у нашому театрі відбуваються вечори мюзиклу. У своїх концертах ми намагаємося представити все краще, що є в цьому жанрі. Серед номерів будуть як ті, що вже встигли полюбитися глядачам, так і багато прем’єр», — розповів перед початком концерту пан Вадим.
«Сьогодні на глядачів чекає багато сюрпризів. Зокрема, вони матимуть змогу почути номери з деяких уславлених мюзиклів у перекладі українською мовою. Будемо сподіватися, що такий творчий експеримент театру буде добре сприйнятий», — зазначив диригент-постановник Сергій Дідок.

Спо­чат­ку від­бу­ває­ть­ся за­галь­не сприй­нят­тя кар­тин В’яче­сла­ва Стран­ні­ка, як фе­єрич­но­го ка­лей­до­ско­пу яс­кра­вих барв, і вже по­тім, у по­сту­по­во­му про­це­сі спог­ля­дан­ня, по­чи­на­єш роз­різ­ня­ти окре­мі де­та­лі ор­на­мен­тів, з яких у ху­дож­ньо­му прос­то­рі скла­да­ють­ся ся­ючі об­ра­зи.

В’ячеслав Григорович Роговий (Страннік) — відомий художник, один із засновників Музею сучасного українського мистецтва (1989) та Музею сучасного мистецтва (1991) у Кривому Розі. Учасник понад 100 виставок. Його роботи зберігаються у штаб-квартирі ЮНЕСКО в Парижі, колекції Аpple у США, представництві Microsoft в Італії, галереї LAIN-ART у Німеччині, в багатьох приватних колекціях.
Протягом цього року в Києві відбулося кілька виставок художника, і наразі проект «Взаємодія із простором» презентовано в галереї Центру культури і мистецтв НТУУ КПІ.
У своїй творчості В’ячеслав Страннік прийшов від реалістичного живопису до розуміння значення і глибини символічних інформаційних систем, що відкрило перед ним безмежні горизонти. Він є автором нового альтернативного методу сучасної візуальної культури «Взаємодія із простором», головним аспектом якого є вихід за межі вербального осягнення дійсності.