Культура
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
П'ятниця Серпень 14, 2020

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 11 Листопад 2016 11:37

«Чорнобривці насіяла мати...»

Rate this item
(0 votes)

Як на ті чор­но­брив­ці по­гля­ну,
Ба­чу ма­тір ста­рень­ку,
Ба­чу ру­ки твої, моя ма­мо,
Чую лас­ку твою я, рід­нень­ка.

12 ЛИСТОПАДА — 80 РОКІВ
ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ МИКОЛИ СИНГАЇВСЬКОГО, УКРАЇНСЬКОГО ПОЕТА

Ці ряд­ки ві­до­мі й близь­кі кож­но­му укра­їн­цю, а ви­йшли во­ни з-під пе­ра Ми­ко­ли Син­га­їв­сько­го. На­ро­див­ся май­бут­ній по­ет 12 лис­то­па­да 1936 ро­ку в не­ве­лич­ко­му се­лі Шат­ри­ще на Жи­то­мир­щи­ні в ро­ди­ні хлі­бо­ро­бів. Учив­ся і пра­цю­вав, пра­цю­вав і вчив­ся.
У ди­тин­стві, як і ба­га­то йо­го ро­вес­ни­ків, був пас­ту­хом. «Нам пер­шим від­кри­ва­лись вес­ни, дже­ре­ла і прос­тір. Хто не ку­пав­ся в лу­го­вих ро­ся­них тра­вах, не хо­див за плу­гом, не об­ко­пу­вав де­ре­ва, не об­си­пав кар­топ­лі, не про­по­лю­вав гря­док, не сма­ку­вав пер­шим огір­ком з гряд­ки, той до­сте­мен­но не знає, як пах­не зем­ля. Справж­нім щас­тям для нас бу­ло скир­ту­ва­ти со­ло­му чи дух­мя­не, з при­в’я­лою ро­маш­кою, сі­но, за­си­на­ти пря­мо на скир­ті під сер­пне­ви­ми зо­ря­ми.

Ми зви­ка­ли до будь-якої ро­бо­ти, нею рос­ли і гар­ту­ва­ли юнаць­кі пле­чі. Так од­ра­зу по вій­ні ми ста­ва­ли стар­ши­ми в сім’ї і влас­ни­ми мо­зо­ля­ми від­чу­ли всі труд­но­щі від­бу­до­ви зруй­но­ва­но­го фа­шис­та­ми гос­по­дар­ства», — зга­ду­вав Ми­ко­ла Син­га­їв­ський.

Навчаючись у Київському університеті, позаштатно працював у редакціях різних газет. По закінченні вишу працював завідувачем відділу поезії «Літературної України», заступником директора Бюро пропаганди художньої літератури СПУ, завідувачем відділу літератури та мистецтва журналу «Ранок». Упродовж багатьох років був головним редактором журналу «Піонерія». Працював оглядачем у редакції газети «Демократична Україна».
Друкуватися почав ще навчаючись у школі. Вихід на люди дали районна газета «Радянське Полісся» та обласна «Радянська Житомирщина». Школярем восьмого класу Микола зі сцени вітав депутата Максима Рильського, який приїздив до Житомира на зустріч із виборцями. Пізніше в газеті з’явилася добірка віршів хлопця із напутнім словом сивочолого майстра.
У 1958 році побачила світ перша збірка для дітей «Жива криничка». Схвально про неї відгукнувся Михайло Стельмах. Відтоді прийшло до читача понад сорок книжок М. Сингаївського — поетичних і прозових. Половина з них — для дітей.
У 1968 році поетичні книги «З березнем по землі», «Архіпелаги» були відзначені премією імені О. Бойченка. За книги «Вогневиця» і «Поступ» автор був удостоєний звання лауреата премії імені М. Островського.
Ще один жанр мистецтва, до якого був небайдужий М. Сингаївський, — це пісня. Вона полонила його з дитинства, з юнацьких років. Микола був гармоністом на сільських празникових гуляннях, грав на струнних, кохався у народних мелодіях і записував народні пісні.
Багато мелодій, написаних композиторами на вірші Миколи Сингаївського, знайшли дорогу до людських сердець. Стали «співучими» серед людей «Чорнобривці», «Безсмертник», «Полісяночка», «В краю дитинства», «Сонце в долонях», «Розляглося наше поле» та інші. Одна зі збірок поета має назву «Я родом із пісні» — свідчення любові автора до цього жанру.
Дмитро Павличко у передмові до збірки пісень Миколи Сингаївського «Безсмертник» писав: «Пісні М. Сингаївського близькі до фольклорних, ясні й прості за образною системою, але головне їхнє достоїнство в тому, що вони відбивають зворушення сучасної людини, яка шукає й знаходить основоположні моральні цінності у своєму зв’язку з рідною землею, бачить свою душу крізь чисті джерела того краю, де минулося її дитинство».
Микола Сингаївський багато подорожував. Об’їхав увесь колишній Радянський Союз — від смерекових Карпат до сяючих і туманних Курильських островів, від палючої Кушки до засніженого Мурманська. Найдорожчим в усіх мандрівках для нього були і залишались зустрічі з людьми, їхні дивовижні розповіді, неповторні лиця і біографії, які отримали свої вірші і прозу.
Подорожуючи, поет відкривав для себе країну поетів і революціонерів — чарівну Болгарію. Болгарський народ, його минуле і сучасне, Балкани і легендарна Шипка, трояндові долини і плодоносна Тракія посіли особливе місце у його творчості. Вони певною мірою знайшли своє вираження у збірці «Лоза і камінь». Вивчаючи мову цього народу, поет охоче перекладав твори своїх болгарських колег.
Микола Сингаївський завжди відчував себе журналістом і публіцистом. Тому газетна стаття, нарис, дорожні нотатки допомагають глибше проникнути у сутність суспільних явищ, охопити ритм і об’ємність життя.
Поет зізнавався: «В душі я відчуваю безмежну вдячність своєму краю. Там на все життя я відчув смак житнього хліба і джерельної води. Джерела, або живі кринички — так називають їх на Поліссі — б’ють тут з-під кожного пагорбка. Звідси витоки моєї творчості. Поезія — мистецтво, що вірить і вірує у звичайні і прості речі — в правду і любов, в радощі і страждання, в зустрічі і розлуки...»
Помер Микола Сингаївський 22 лютого 2013 року.
Укрінформ

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».