Багато чого змінилося в житті українців за роки незалежності. Від дрібничок до концептуальних понять, без яких ще донедавна важко було уявити наше існування. Схоже, з цим нічого вже не поробиш: час, який спливає дуже швидко, не залишає шансів тому, що не крокує в ногу зі стрімкими перемінами.

Прощання із символом епохи
 Правда, обачливі співгромадяни, що потрапили у вирій скоротечних перемін, застерігають оптимістів від ейфорії. Мовляв, нове далеко не завжди краще за старе. До того ж, наголошують песимісти, слід мати на увазі й те, як відмова від «застарілого» позначиться з часом на нашому житті.
І, схоже, бувають праві, адже відомо чимало прикладів, коли новації не витримували випробування часом. А іноді навіть і шкодили справі, бо проростали на непідготовленому ґрунті.

Малі й середні підприємства є основою будь-якої національної економіки, нагадують експерти Центру економічної стратегії. Економіка з високою часткою потужних малих і середніх підприємств (МСП) має кілька важливих переваг, приміром інклюзивне, стале економічне зростання, засноване на знаннях та інноваціях. МСП також є більш гнучкими й інтегрованими у громади.

У Німеччині розвиток потужного сектора МСП (там ці підприємства називають Mittelstand) призвів до появи «прихованих чемпіонів», які сприяють економічному успіху країни.
Незважаючи на те що структура малих і середніх підприємств та індивідуальних підприємців в Україні схожа на німецьку, нашому сектору МСП не вистачає потужності й продуктивності, що могло б забезпечити успіх на національному й міжнародному рівнях, зауважують експерти.

У багатомільйонній спільноті українців, яка об’єднує одержувачів субсидій та пільг, зокрема зі сплати комунальних послуг, неспокійно. Розмірене життя пільговиків останнім часом порушено урядом, який вирішив з 15 жовтня 2019 року запровадити монетизацію пільг і субсидій. Одночасно зберігши і безготівкові розрахунки.
Справа нібито непогана, адже відтепер пільговики і субсидіянти отримали можливість самим вирішувати, як їм зручніше користуватися преференціями, котрі гарантувала держава. Але, як у нас водиться, в цьому процесі не минулося без ложки дьогтю...

У Києві дядько
«ДУ» вже писала про перші враження, зокрема полтавців, від нововведення («ДУ» від 22 листопада 2019 року). Тоді далеко не всі з пільговиків схвально поставилися до новації уряду, яка на першому етапі свого становлення привнесла чимало безладу у налагоджену роками систему.

Лідер соціалістів очолить перший коаліційний уряд через майже 40 років після відновлення демократії в Іспанії: 7 січня лівий уряд отримав мінімальну більшість у 167 голосів із 350 депутатів у кортесах (парламенті).

За його створення проголосувала соціалістична PSOE і радикальна «Подемос», а також менші регіональні угруповання, у тому числі з Канарських островів і Галісії.
Ключовим виявилось утримання від голосування каталонської лівої сепаратистської Esquerra Republicana (ERC). Згідно з Конституцією 1978 року, якщо на першому етапі формування уряду кандидат на прем’єра не отримає абсолютної більшості, то на другому досить відносної більшості.
«Не буде розпаду Іспанії», — запевнив Санчес у перших словах свого виступу перед парламентарями. Бо голосування відбулося після негласного порозуміння лідера PSOE з ERC.

Сакралізація перемоги Радянського Союзу над нацизмом стала важливим елементом легітимізації сучасних імперських амбіцій Кремля. Месіанський міф порятунку світу від абсолютного зла має вибілити темні сторінки історії СРСР та виправдати всі наступні війни, включно з військовою агресією проти Грузії, України та Сирії.

Сутність і цілі російської історичної політики
Російська історична політика формується відповідно до політичних інтересів правлячих кіл. Ці дії реалізують державні органи, медіа, частина наукових середовищ та мережа громадських організацій, фінансованих державою та бізнесом.
З уваги на інтереси авторитарного режиму і проблему з конструюванням російської національної ідентичності («національної ідеї») правляча еліта в епоху Путіна прийняла рішення використати готові зразки і повернутися до традиційної — зрозумілої і сприйнятої у суспільстві — міжнародної ідентичності Росії як імперії.

На початку січня 2020 року здавалося, що громадянська війна у Лівії вступила у нову криваву фазу. Конфлікт розпочався фактично відразу після усунення у серпні 2011 року від влади Муаммара Каддафі.

Відтоді лівійське суспільство поділилося на ворогуючі між собою кланово-племінні групи, які з перемінним успіхом воювали за контроль над нафтовими родовищами та експортними терміналами нафти.
Формою цього конфлікту стало протистояння між коаліціями, які, з одного боку, підтримали «уряд національної єдності» на чолі з Фарухом Сараджем, а з іншого боку, воювали за «національний парламент», збройні сили якого очолював «маршал» Халіф Хафтар.

У першому півріччі поточного року Хорватія вперше з часу свого вступу до Євросоюзу 2013 року головує в Європейській раді. Програма хорватського головування спрямована на активізацію балканської політики Євросоюзу.
 Поки що цей вектор політики ЄС поставлений на паузу, зважаючи на великий перелік проблем. Минулого року Європейська рада рекомендувала призупинити переговори про вступ до Євросоюзу із Сербією та Чорногорією.
Останнім часом у сербсько-чорногорських відносинах намітилася проблема, пов’язана зі статусом Сербської православної церкви у Чорногорії. Також попри досягнутий грецько-македонський компроміс щодо офіційної назви «Республіки Північна Македонія» Євросоюз відклав офіційний початок переговорів про вступ Македонії.

Початок січня позначився калейдоскопом подій, які розгорталися навколо Ірану. Спочатку у Багдаді безпілотний літак США ліквідував командувача спецпідрозділу «Стражів Ісламської революції» генерала Касема Сулеймані. Офіційні власті Ірану відповіли обстрілом американської військової бази в сусідньому Іраку.
На цьому тлі на вильоті з тегеранського аеропорту іранські сили протиповітряної оборони збили український пасажирський літак. Після цього знову сталася несподіванка, коли Іран визнав свою провину за трагедію.
Але такий дивний вихід із конфліктної ситуації не означає, що успішно розв’язані всі конфліктні питання. Навпаки, їхня кількість тільки збільшилася.
Головною ареною американсько-іранського протистояння став Ірак. Іракський парламент закликав вивести зі своєї території всі іноземні війська. У відповідь президент США Дональд Трамп зажадав компенсацій за збитки, яких Вашингтон зазнав в Іраку починаючи з березня 2003 року.

Майже 100 днів знадобилося Австрійській народній партії для створення урядової коаліції з Австрійською партією зелених. Лідер Австрійської народної партії Себастьян Курц залишився федеральним канцлером Австрійської республіки.

Зазначена подія є важливою як з точки зору політичної історії Австрії, так і для розуміння політичних тенденцій у Європейському Союзі загалом. З внутрішньополітичної австрійської точки зору Австрійська партія зелених уперше на федеральному рівні увійшла до урядової коаліції.
 Причому заради створення такої коаліції Себастьян Курц пішов на серйозні поступки. Адже нова коаліційна угода передбачає соціально відчутні заходи, зокрема подорожчання вартості перельотів літаками та скасування заборони мусульманкам носити хустку у публічних місцях.

Визнання Іраном провини за збиття українського «Боїнга» поставило російських пропагандистів у незручне становище, оскільки наштовхує на прямі паралелі з поведінкою Росії, яка вперто не визнає відповідальності за збиття малайзійського рейсу МН17 у 2014 році над окупованим Донбасом.

Про це повідомляє європейське видання EUvsDisinfo, яке видається під егідою Європейської служби зовнішніх дій та спеціалізується на викритті дезінформації й пропаганди, що спрямовані проти громадян Євросоюзу.
«Російські державні медіа опинились у незручній позиції, коли Тегеран у суботу визнав, що збив рейс Українських авіаліній PS 752, ймовірно, в результаті помилки.
Іранський інцидент відлунням повторює ситуацію з рейсом МН17 Малайзійських авіаліній, який був збитий над Східною Україною 17 липня 2014 року, як можна припускати, також у результаті помилки.