12 ЛИП­НЯ — 100 РО­КІВ ВІД ДНЯ НА­РО­ДЖЕН­НЯ ЛЮД­МИ­ЛИ ПАВ­ЛИ­ЧЕН­КО (1916–1974), ЛЕ­ГЕН­ДАР­НО­ГО СНАЙ­ПЕ­РА ЧА­СІВ ДРУ­ГОЇ СВІ­ТО­ВОЇ ВІЙ­НИ, ГЕ­РОЯ РА­ДЯН­СЬКО­ГО СО­ЮЗУ

Народилася Людмила Михайлівна у Білій Церкві 12 липня 1916 року. Там же маленька Люда (тоді ще Бєлова) пішла до школи № 3, а вже у віці 14 років разом із родиною переїхала до Києва.
Сучасники згадували, що вчителі її особливо не любили — за непокірний і складний характер, однак у прагненні до знань Людмилі було не відмовити. Незважаючи на те що свою першу любов (і, як наслідок, батька свого сина Ростислава) Олексія Павличенка дівчина зустріла рано — у 16 років, навчання вона не кинула, а перевелася до вечірньої школи.
Як це часто буває, ранній шлюб не витримав випробування часом, і Люда залишилась одна з маленькою дитиною на руках. Тут вона вперше проявила твердість характеру, яка пізніше принесла їй, без перебільшення, світову славу.

12 лип­ня — 140 ро­ків від дня на­ро­джен­ня Сер­гія Уточ­кі­на (1876–1916), спортс­ме­на-авіа­то­ра, од­но­го з пер­ших віт­чиз­ня­них льот­чи­ків, ве­ло­гон­щи­ка, яхтс­ме­на, бок­се­ра, фут­бо­ліс­та. В Оде­сі зна­ме­ни­то­му зем­ля­ку вста­но­ви­ли пам’­ят­ник.

«Одеса без Уточкіна — не Одеса, — так стверджував не менш знаменитий одесит — відомий співак і актор Леонід Утьосов. — Він її гордість, її слава. Уявіть собі людину вище середнього зросту, широкоплечого, на міцних ногах. Яскраворуде волосся, білясті вії, широкий ніс і різко випнуте вперед підборіддя. Вона могутня — ця диволюдина. Вона хоробра, вона розумна. Таких природа створює не часто. Уточкін не просто спортсмен. Він найкращий велосипедист, ковзаняр, боксер, автомобіліст, парашутист, льотчик (один із перших у Росії)».
«Рудий пес» та «Академік спорту» (саме такі прізвиська мав за життя Сергій Ісайович) народився 12 липня 1876 року в Одесі.

Наш спів­роз­мов­ник — Олек­сандр Кни­га, ге­не­раль­ний ди­рек­тор і ху­дож­ній ке­рів­ник Херсон­сько­го об­лас­но­го ака­де­міч­но­го му­зич­но-дра­ма­тич­но­го те­ат­ру іме­ні Ми­ко­ли Ку­лі­ша, чия сла­ва вже бук­валь­но гри­мить по Ук­раї­ні, і не тіль­ки то­му, що те­атр має п’ять сцен.
О. Кни­га — за­слу­же­ний пра­ців­ник куль­ту­ри і за­слу­же­ний ді­яч мис­тецтв Ук­раї­ни. За­сно­вник Між­на­род­но­го те­ат­раль­но­го фес­ти­ва­лю «Мель­по­ме­на Тав­рії», який вий­шов на по­зи­цію но­мер один у на­шій кра­їні.
А ще очо­лю­ва­ний Олек­сан­дром Кни­гою те­атр є ор­га­ні­за­то­ром все­ук­ра­їн­ських на­рад ди­рек­то­рів те­ат­рів, пев­но то­му, що це не в змо­зі ро­би­ти Мі­ніс­тер­ство куль­ту­ри Ук­раї­ни.

— Олек­сан­дре Ан­дрі­йо­ви­чу, пе­ред­усім по­ці­кав­люсь, що при­ве­ло Вас до сто­ли­ці?
— Це, насамперед, фестивальні справи, якими опікуються мої друзіколеги, їхній досвід. Треба їздити і дивитися, що і як вони роблять, аби наш фестиваль «Мельпомена Таврії» був найвідомішим в Україні, найвизнанішим театральною спільнотою.

Виставка Олександра Дубовика «Архів застережень», яка складатиметься з робіт митця різних періодів, відкриється 12 липня і триватиме до 7 серпня в столичному Національному культурно-мистецькому та музейному комплексі «Мистецький Арсенал», повідомляє i-pro.kiev.ua.
За словами авторитетного французького мистецтвознавця Жана-Клода Маркаде, «від творчості Дубовика віє не тільки сакральністю православного іконопису, але й квітковою веселковістю українських ланів, прикрашенням одягу, внутрішнім устаткуванням хат, взагалі всією кольоровою палітрою, яку Малевич приписав Україні. Дубовик переплавляє цю образотворчу і кольорову спадщину в унікальний світ символів, в діалог з різними мистецькими культурами, в потаємну знакову систему. Він веде розмову і з іконою, і з Малевичем, і зі школою Матюшина, і з бойчукізмом, і з спектралізмом Богомазова, але рішення абсолютно специфічні: картини Дубовика випромінюють життєрадісність, вони — радість для ока, душі й духа».

9 липня на місці поваленого пам’ятника Леніну в Києві мексиканська мисткиня Сінтія Гутьєррес відкриє тимчасову інсталяцію «Населяючи тіні» (Inhabiting Shadows). Інсталяція підготовлена в рамках проекту «Суспільна угода» фонду «ІЗОЛЯЦІЯ», повідомляє ipro.kiev.ua з посиланням на пресслужбу фонду.
Інсталяція «Населяючи тіні», на думку художниці й організаторів проекту, дасть змогу кожному піднятися сходами та зайняти порожній простір п’єдесталу на кілька хвилин, щоб помірковувати про минуле, потрібно «оселитися» в його тінях, самим стати новими рухливими статуями і таким чином відкрити новий горизонт.

50 тисяч гривень отримав документальний фільм «Волонтери війни». Стрічка стала володарем Гранпрі 19го кінофестивалю «Відкрита ніч», який традиційно проходив на Артпричалі у Києві, повідомляє gazeta.ua. Конкурсну програму фестивалю транслювали у понад 50 містах України і світу, зокрема у Лондоні, Любляні, Кракові, Брно. В конкурсі брали участь 19 картин.
Режисер «Волонтерів війни» Юлія Шашкова розповіла про фільм, зйомки, дійових осіб.
— Ми часто їздили з волонтерами на передову. Спочатку хотіли зробити фільм у дорозі й назвати «Волонтерський шлях». А потім мені прийшла ідея показати, звідки береться все, що ми розвозили для бійців. Тоді нам запропонували поїхати у село Бесідка Ставищенського району Київської області до наших волонтерів.
Село невеличке, стародавнє, козацьке.

Величний красень Дніпро — Славутич, Борисфен нерозривно пов’язаний із витоками нашої історії. На його берегах утворилася Русь та її столиця — Київ; віддавна водний шлях Дніпром із варяг у греки сприяв розвитку торгових і культурних відносин з іншими народами. Могутність Дніпра викликала щире захоплення подорожніх і надихала творчість прозаїків і поетів — Тараса Шевченка, Миколи Гоголя, Лесі Українки.
З плином часу нові типи суден на Дніпрі замінили козацькі чайки. Початком парового судноплавства на Дніпрі вважається будівництво у селі Мошни біля Черкас кріпаками князя М. Воронцова першого пароплава «Бджілка» (потужністю 25 кінських сил) у 1823 р.
Справжнього розквіту парове судноплавство досягло наприкінці ХІХ століття з появою 1го і 2го Товариств пароплавства по Дніпру та його притоках, які контролювали пасажирські та вантажні перевезення по всій судноплавній частині Дніпра вище порогів.

В остан­ні ро­ки в ук­ра­їн­ських те­ат­рах усе біль­шої по­пу­ляр­но­сті на­би­рає жанр мо­но­ви­ста­ви. Но­вим мо­но­спек­так­лем «Бій з тін­ню» за ро­ма­ном куль­то­во­го серб­сько­го пись­мен­ни­ка Дра­го­сла­ва Ми­ха­їло­ви­ча «Ко­ли цві­ли гар­бу­зи» не­що­дав­но по­пов­ни­вся ре­пер­ту­ар Ки­їв­ської ака­де­міч­ної май­стер­ні те­ат­раль­но­го мис­тец­тва «Су­зір’я». По­ста­но­вку здійс­нив на­род­ний ар­тист Ук­раї­ни Олек­сій Ку­жель­ний.

Роман «Коли цвіли гарбузи» на батьківщині автора вважають шедевром. З часу своєї появи у 1968 році він попри дев’ятирічну заборону був опублікований понад 20 разів і перекладений багатьма мовами світу, а головний герой — боксер Люба Сретенович став культовим образом для кількох поколінь читачів.
Сповідь персонажа (Люба помщається своєму колишньому ідолу Столе Апашу за зґвалтування рідної сестри та її самогубство) — це самозвинувачення і самозахист, і через визнання власної провини є своєрідним моральним очищенням від гріха, результатом чого виявилася втрата Батьківщини.

До не­дав­ніх пір не­щас­ни­ми бу­ли ті укра­їн­ці, у яких не бу­ло да­ху над го­ло­вою. Ни­ні й щас­лив­чи­ки з квад­рат­ни­ми мет­ра­ми у влас­но­сті че­шуть по­ти­ли­ці. До пер­шо­го лип­ня ни­ніш­ньо­го ро­ку їм ма­ли на­ді­сла­ти по­дат­ко­ві по­ві­дом­лен­ня-рі­шен­ня про спла­ту по­дат­ку на не­ру­хо­мість. У ра­зі іг­но­ру­ван­ня ви­мо­ги — штраф, а то й суд та роз­бір­ки з ви­ко­нав­чою служ­бою.

Багатьом такі «листи щастя» до встановленого терміну не надійшли. Знавці чинного законодавства розходяться у порадах. Одні стверджують, що перейматися нічого, адже це не ваша вина. Інші ж переконують чимдуж бігти у податкову і реєструватися. Хто з них правий, наразі невідомо.
Єдине, що втішає, — це той факт, що значної частини наших співвітчизників фіскальні щупальці не зачеплять, бо оподатковуватимуть лише квартири площею понад 60 кв. м та будинки понад 120 квадратів. Якщо у власності є те й інше, то площа плюсується й не оподатковується 180 квадратних метрів.

На Ук­раї­ну на­су­ну­ла­ся чер­го­ва ре­во­лю­ція. Але цьо­го ра­зу ре­во­лю­цій­ний бу­ре­вій, ор­га­ні­зо­ва­ний «звер­ху», за­че­пить до­лі міль­йо­нів укра­їн­ців, кот­рі жи­вуть у ба­га­то­по­вер­хів­ках. «Ре­во­лю­ціо­не­ри» зі сво­їх ком­фор­та­бель­них ка­бі­не­тів ви­су­ну­ли їм уль­ти­ма­тум: до 1 лип­ня ор­га­ні­зу­ва­ти­ся і ство­ри­ти об’­єд­нан­ня спів­влас­ни­ків ба­га­то­квар­тир­них бу­дин­ків. Інак­ше...

Як відомо, з 1 липня 2015 року набув чинності Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», який передбачає реформування житловокомунального господарства. До 1 липня 2016 року мешканці мали час на створення об’єднань співвласників багатоповерхових будинків (ОСББ).
У протилежному випадку долю їхнього будинку віддадуть на поталу призначеному самою владою управителю, котрий і стане одноосібним розпорядником будинку. У тому числі визначатиме тарифну політику щодо оплати комунальних послуг.