Був одним із найвідоміших спортсменів Російської імперії кінця XIX — початку XX століття, а ще він був льотчикомвипробувачем, пілотомавіатором (з 1910 року), піонером і пропагандистом повітроплавання. Брав участь у велосипедних перегонах, грав у футбол, займався автомобільним, вітрильним, ковзанярським та мотоциклетним спортом, боксом, боротьбою, веслуванням. Одне слово, мабуть, не існувало жодного посправжньому чоловічого виду спорту чи захоплення, яким би не займався Сергій Уточкін.
Батько Сергія — Ісай Кузьмич — був будівельним підрядником і купцем другої гільдії, а матір звали Аустинія Стефанівна. У 1881 році, коли Сергію було п’ять років, вона померла при народженні молодшого брата Сергія. Згодом і батько помер від туберкульозу. Після смерті батьків вихованням хлопців опікувалася двоюрідна сестра Уточкіних з боку батька. Однак згодом хлопці розселилися по інших родинах, де виховувалися на гроші, залишені батьками.
У своїх спогадах про дитинство Уточкін пригадував, як у Криму, куди його привезла сестра, він приглядався до вітряка, міркуючи про політ на ньому. Першого разу хлопець, не втримавшись, упав із вітряка на землю, другого разу йому вдалося злетіти, проте, зробивши кілька кіл, Сергій Уточкін знову впав, але це стало першим польотом майбутнього льотчикавипробувача.
Утім, спочатку був велосипед фірми «Діана». Уточкін усе більше приділяв уваги своєму захопленню, ніж навчанню у комерційному училищі, а вже за чотири місяці на цьому ж велосипеді Сергій Ісайович був заявлений на місцевому чемпіонаті Одеси. У 1891 році, у 15річному віці, юнак покинув комерційне училище та почав заробляти гроші, беручи участь у велосипедних перегонах.
1894 року, у 17річному віці, Сергій Уточкін став одним із найперших футболістів відомої місцевої команди — Одеського британського атлетичного клубу (ОБАК). У футбол він грав до 34 років, заснував в Одесі два футбольних клуби і був капітаном одного з них. Окрім того, він також любив битися, займаючись боротьбою та боксом.
Приблизно у той же час до Одеси приїхав відомий повітроплавець Юзеф Древницький. Сергій, зібравши 20 російських рублів, разом із друзями відправився на виступ. А вже 2 жовтня на придбаному разом із друзями надувному літальному апараті він здійснив свій перший самостійний підйом у небо. Того ж року він здійснив у рідній Одесі кілька самостійних польотів на повітряній кулі. І 29 липня 1908 року досягнув на ній висоти 1200 метрів. Згодом Уточкін, перевізши на пароплаві кулю до Європи, полетів до Єгипту і здійснив політ над пірамідами та пустелею Сахара.
Саме завдяки польотам на повітряній кулі він зацікавився авіацією. У ті часи столицею авіації була Франція, куди й вирушив одеський спортсмен, зібравши десять тисяч французьких франків. У Парижі Сергій Ісайович влаштувався слюсарем на фабрику, де збирав авіамотори «Гном». Там же він уперше побачив польоти відомих авіаторів: братів Райт, Луї Блеріо, Альберто СантосДюмона.
У цей час в Одесі відомий меценат банкір Іван Ксідіас восени 1909 року купив перший у Російській імперії аероплан Farman IV. А ще за півроку, 8 березня 1910 року, Михайло Єфімов підняв у небо аероплан, ставши першим вітчизняним льотчиком Російської імперії. За тиждень, 15 березня 1910 року Сергій Уточкін отримав у Ксідіаса дозвіл на політ на аероплані Farman IV і без жодної підготовки здійснив перший у своєму житті авіаполіт, який тривав 12 хвилин. Таким чином, Сергій Ісайович став другим в імперії льотчиком.
Того ж року під час єврейського погрому Сергій намагався захистити одного старого місцевого єврея, однак отримав ніж у спину. Видатний спортсмен потрапив на сім тижнів до лікарні, де місцеві представники єврейської громади міста одного разу прийшли йому віддячити.
Так розпочалася кар’єра Уточкіна в авіації. Уже у квітні того ж року він провів демонстраційні польоти у Києві та Москві. Подивитися на польоти Уточкіна, про якого захоплено писали газети, збиралися величезні натовпи глядачів. Зокрема, у Харкові під час виступу для забезпечення громадського порядку довелося залучати небачені до того сили: 180 поліцейських, понад півсотні приставів, 300 козаків із Чугуєва і батальйон піхоти...
До зими 1910 року Сергій Уточкін устиг побувати в Батумі, Варшаві, Лодзі, Катеринославі (нині Дніпро), Кишиневі, Нижньому Новгороді, РостовінаДону, СанктПетербурзі, Сімферополі, Тифлісі (сучасне Тбілісі), налітавши під час цього турне у підсумку 3500 верст.
А вже 19 січня наступного року Уточкін зі своїм літаком відправився до Єгипту, де влаштував показові польоти у традиційний зимовий сезон. У травні він літав у Греції.
Саме завдяки численним польотам Сергія Уточкіна в різних куточках імперії мільйони людей уперше побачили аероплан і сотні тисяч захопились авіацією на все життя. Серед них — майбутні авіаконструктори Микола Полікарпов, Павло Сухий, Сергій Ільюшин та розробники авіадвигунів Олександр Мікулін і Володимир Клімов, конструктор перших у світі космічних ракет Сергій Корольов, автор «мертвої петлі» Петро Нестеров.
Переломним у кар’єрі льотчика став 1911 рік, коли відбувся перший в імперії дальній переліт із СанктПетербурга до Москви. Фахівці вважали дистанцію дуже важкою, а за поганої погоди взагалі неможливою. У день старту, 10 липня, зіпсувалася погода, задув шквальний вітер і пішов дощ, через що деякі авіатори припинили змагання. Але Уточкін продовжив політ, однак над селом Зайцево його літак потрапив у катастрофу.
За півтора місяця після виходу з лікарні Сергій намагався повернутися до авіації. Але згодом його почали переслідувати невдачі та головний біль. У клініці лікарі, для того щоб зняти біль пацієнта, давали йому морфій. До цього у пошуках нових відчуттів Уточкін уже приймав гашиш та кокаїн, але, на відміну від цих наркотиків, використання морфію призвело до залежності, і він перетворився на наркомана.
Останні роки Сергій Ісайович Уточкін провів у СанктПетербурзі, живучи на випадкові заробітки. Зима 1915–1916 років була доволі холодною, тому погано вдягнений Уточкін майже всю зиму хворів. Згодом він захворів на запалення легенів, з яким потрапив до психіатричної лікарні Святого Миколая Чудотворця. А вже 13 січня 1916 року авіатор помер, не доживши навіть до сорока років. Поховали Сергія Ісайовича з військовими почестями на Нікольському кладовищі ОлександроНевської лаври.

Ярослав ШЛАПАК, Укрінформ