Саме така символічна назва фотовиставки, яка нещодавно експонувалася в Музеї історії Києва. Організували виставку працівники управління туризму Київської міської державної адміністрації та Асоціація журналістів «Туристичний прес-клуб України». Громадська організація і влада об’єднали зусилля, аби привернути увагу до столиці України, її краси в різні пори року і запросили до участі переможців фотоконкурсу «Україна туристична».
Навіть якщо ви живете в Києві все життя, є вулички та місця, про які ви навіть не здогадувалися. Під час перегляду фотографій уже відомі пам’ятки побачите в іншому ракурсі і закохаєтесь у Київ ще більше. Допоможуть у цьому фотографії знаних фотохудожників Олени Шовкопляс, Павла Багмута, Олега Петрасюка, Олега Жарія, Сергія Бочарова, Олександра Пічка, Ігоря Цюнь, Галії Желнової.
З одного боку, Київ — це місто, де починалися всі українські революції, в яких брали участь тисячі киян та мешканців інших регіонів. Світлини виставки закарбували те, яким Київ був під час буремних подій 2013 року, під час Революції гідності. Якими були його мешканці, які показали, що українці — справжні європейці, що наша держава належить до європейської цивілізації. У ХХІ столітті лише українці пролили свою кров за європейські цінності, які вони поділяють.

Цього року світ відзначає 450 років від дня народження великого англійського драматурга і літератора Вільяма Шекспіра (1564—1616), п’єси якого широковідомі у постановці багатьох славетних режисерів театру і кіно, сонети увійшли до золотого фонду всесвітньої класики, а життя і творчість продовжують вивчати історики та літературознавці.
З драматургією Шекспіра пов’язані також важлива сторінка в історії англійського образотворчого мистецтва та ім’я провідного лондонського видавця Джона Бойделла (1719—1804), який свого часу опублікував серію гравюр на сюжети п’єс великого англійця.
Наприкінці ювілейного року в Національному музеї мистецтв імені Ханенків експонуються 12 найвідоміших гравюр із колекції «Шекспірівська галерея». До музею Ханенків роботи потрапили з Житомирського краєзнавчого музею у 30-х роках і відтоді зберігалися у фондах.

Дех­то сприй­має кла­сич­ну му­зи­ку як щось над­то за­ста­рі­ле, на­віть ар­ха­їч­не і пе­ре­дрі­кає, що вже не­за­ба­ром цей жанр мис­тец­тва ві­ді­йде у за­бут­тя. Та­ким лю­дям хо­ті­ло­ся б прос­то по­спів­чу­ва­ти. Про­те, мож­ли­во, ще не все втра­че­но, ще мож­на роз­бу­ди­ти від­чут­тя пре­крас­но­го хо­ча б у час­ти­ни скеп­ти­ків.

Якщо ж хтось з-поміж таких людей свідомо чи несвідомо потрапив на концерт «Від Баха до Офенбаха» у Київському національному академічному театрі оперети, то, напевно, вийшов після нього вже зовсім іншою людиною.
«Завдання кожного творчого колективу — постійно перебувати в русі, шукати нові форми, експериментувати, доносячи свої ідеї глядачеві. Концерт популярної симфонічної музики від Національної оперети — це одна з барв у багатокольоровій палітрі діяльності сучасного музичного театру... Нам хочеться, щоб люди, сидячи в залі, торкнулися вічного — музики, що лікує душі, адже в основі високого класичного мистецтва закладені принципи духовності та моральності, потяг до інтелектуального розвитку, мислення, прагнення створювати щось важливе і прекрасне», — розповів художній керівник театру, заслужений діяч мистецтв України Богдан Струтинський.

Як­що хо­че­те по­ба­чи­ти щось не­зви­чай­не, як­що ви вже від­вик­ли ди­ву­ва­ти­ся, але ба­жа­єте по­ди­ви­ти­ся щось та­ке, що дійс­но зди­вує, то вас, на­пев­не, не змо­же не за­ці­ка­ви­ти ви­ста­ва «Но­со­ро­ги», прем’­єра якої не­що­дав­но від­бу­ла­ся в На­ціо­наль­но­му ака­де­міч­но­му дра­ма­тич­но­му те­ат­рі іме­ні Іва­на Фран­ка.

Автор п’єси «Носороги» — родоначальник так званого театру абсурду Ежен Йонеско. Парадокс його п’єс обумовлений, насамперед, парадоксом самого автора, який неодноразово заявляв, що не любить театру. Однак кожен його твір ставав подією, а сам Йонеско ще за життя здобув світову славу. Твори письменника перекладені багатьма мовами і їх ставлять по всьому світу.
Це вже друге звернення франківців до творчої спадщини чи не найбільш незвичайного французького драматурга. Двадцять років тому В. Сєчєном тут була втілена п’єса «Маячня удвох», в якій грали легендарні Богдан Ступка та Наталя Лотоцька.

У Ки­єві в один із лис­то­па­до­вих днів від­бу­ло­ся спіль­не за­сі­дан­ня На­ціо­наль­ної ака­де­мії на­ук Ук­раї­ни (НА­НУ) і Між­на­род­ної ака­де­мії ас­тро­на­вти­ки (МАА), при­свя­че­не об­го­во­рен­ню ба­га­то­гран­них ас­пек­тів їх­ньої спів­пра­ці — ни­ні й у пер­спек­ти­ві. На за­сі­дан­ні по­бу­вав ко­рес­пон­дент «Де­мо­кра­тич­ної Ук­раї­ни».

Національну академію наук України на цьому заході представляли президент НАНУ академік Борис Патон, віце-президент НАНУ академік Антон Наумовець, член президії НАНУ, заступник голови Ради з космічних досліджень академік Ярослав Яцків та інші провідні вчені з різних академічних інститутів. Міжнародну академію астронавтики презентував член її опікунської ради, академік МАА, професор Римського університету Філіппо Граціані, а Українське регіональне відділення МАА — його регіональний секретар, член опікунської ради Міжнародної академії астронавтики, генеральний конструктор — генеральний директор КБ «Південне», академік МАА Олександр Дегтярьов та інші члени цієї академії, які працюють в різних організаціях, установах та на підприємствах вітчизняної космічної галузі й у Державному космічному агентстві України (ДКАУ).

Те, що ста­ло­ся у лис­то­па­ді ни­ніш­ньо­го ро­ку на від­ста­ні близь­ко 500 міль­йо­нів кі­ло­мет­рів від Зем­лі, мож­на без пе­ре­біль­шен­ня оці­ни­ти, як од­ну з ви­знач­них по­дій в іс­то­рії кос­міч­них до­слі­джень: апа­рат, ство­ре­ний людь­ми, впер­ше здійс­нив по­сад­ку на ко­ме­ту й пе­ре­дав звід­ти уні­каль­ні да­ні, от­ри­ма­ні за до­по­мо­гою бор­то­вих при­стро­їв і при­ла­дів.
І хо­ча при­род­ні об’­єк­ти у Все­сві­ті не на­ле­жать до юрис­дик­ції будь-якої дер­жа­ви, од­нак що­до ко­ме­ти, про яку йдеть­ся, ціл­ком пра­во­мір­ним є вжи­ван­ня ви­не­се­но­го у за­го­ло­вок цієї пуб­лі­ка­ції за­ймен­ни­ка «на­ша», ос­кіль­ки ме­тою на­уко­вої ак­ції ста­ла ко­ме­та, яка сво­го ча­су от­ри­ма­ла на­зву на честь двох ук­ра­їн­ських ас­тро­но­мів— Кли­ма Чу­рю­мо­ва та Світ­ла­ни Ге­ра­си­мен­ко, які від­кри­ли це не­бес­не ті­ло у 1969 ро­ці.

«Розетта»: подорож 2004–2014
Зонд «Філи» (Philae), який у листопаді 2014-го здійснив посадку на поверхню ядра комети Чурюмова–Герасименко, було доставлено туди європейською автоматичною космічною станцією «Розетта» (Rosetta), запущеною ракетою-носієм «Аріан» 2 березня 2004 року з космодрому Куру, що в Південній Америці — Французькій Гвіані, трохи на північ від екватора.

Дніп­ро­пет­ров­ська об­ласть ме­жує з га­ря­чою До­нець­кою об­лас­тю. Пав­ло­град­ський район Дніп­ро­пет­ров­щи­ни в ра­зі по­си­лен­ня ро­сій­ської аг­ре­сії пер­шим зу­стрі­ча­ти­ме во­ро­га. Там об­лаш­то­ву­ють до­дат­ко­ві блок-по­сти і ство­рю­ють зве­де­ний за­гін обо­ро­ни.
Як Дніп­ро­пет­ров­щи­на бо­ро­ни­ти­меть­ся від ро­сій­ських військ, чим мо­же до­по­мог­ти Львів­щи­на, роз­по­ві­ли ко­рес­пон­ден­ту «ДУ» на­чаль­ник від­ді­лу ор­га­ні­за­ції ді­яль­но­сті спе­ці­аль­них ус­та­нов мі­лі­ції ГУ МВС Ук­раї­ни у Дніп­ро­пет­ров­ській об­лас­ті, під­пол­ков­ник мі­лі­ції Сер­гій Мо­роз; за­ступ­ник го­ло­ви Львів­ської обл­держ­ад­мі­ніс­тра­ції Во­ло­ди­мир Хар­чук; за­ступ­ник ке­рів­ни­ка За­хід­но­го ре­гіо­наль­но­го ме­діа-цен­тру Мі­ніс­тер­ства обо­ро­ни Ук­раї­ни, під­пол­ков­ник Ва­дим Ба­кай; екс­перт Цен­тру до­слі­джень проб­лем ре­гіо­наль­но­го і між­на­род­но­го спів­ро­біт­ниц­тва Ві­та­лій Юр­чук.

Три тисячі добровольців готові стати на захист
— Пане Сергію, розкажіть, будь ласка, яка нині ситуація на Дніпропетровщині?
Сергій Мороз: Ситуація в Дніпропетровській області контрольована. Жодних надзвичайних подій немає.

Єв­ро­пей­ські та аме­ри­кан­ські санк­ції, де­ше­ва наф­та, рубль, що па­дає, і зрос­тан­ня ви­дат­ків на вій­ну тяг­нуть Ро­сію на дно. Рубль втра­тив тре­ти­ну своєї вар­то­сті, наф­та від по­чат­ку ро­ку по­де­шев­ша­ла зі ста до­ла­рів до се­ми­де­ся­ти. Па­дін­ня її ці­ни на ко­жен до­лар — це мі­нус 2 млрд у ро­сій­сько­му бю­дже­ті.

Цьогоріч кремлівська казна не дорахується від експорту «чорного золота» 52 млрд дол. До того ж із РФ тікає іноземний капітал — до кінця року північну сусідку залишать близько 130 млрд дол., прогнозують експерти. І це притому, що втрату навіть 90 млрд дол. вони називають катастрофою. Тож у російському бюджеті скорочуються видатки на соцпрограми, підвищення зарплат і пенсій.
Уже багато хто визнає, що для російської економіки амбіції Володимира Путіна не по кишені. Щодня росіян переконують у цьому цінники в магазинах. Ще кілька місяців тому міжнародні санкції були ледь не їхньою національною гордістю. Росіяни лякали Захід стратегічною зброєю — «тополями» та «іскандерами» і всіляко прославляли мудрого керманича Кремля.
Тамтешні ЗМІ наввипередки розповідали про вправних місцевих виробників, які з легкістю замінять усі заборонені для ввезення продукти, адже своя продукція дешевша, ніж імпортна. Але замінників закордонних харчів росіяни на полицях своїх магазинів поки не бачать. Усі продукти суттєво подорожчали.

УЧАСНИКИ ВІЙНИ, ВОЛОНТЕРИ, ЖУРНАЛІСТИ, АКТИВІСТИ СТВОРИЛИ ГО «ВСЕУКРАЇНСЬКЕ БАТАЛЬЙОННЕ БРАТСТВО»

Уже по­над пів­ро­ку в Ук­раї­ні тіль­ки й чу­ти про не­об­хід­ність по­стій­но­го кон­тро­лю за ді­ями вла­ди. По­діб­ні за­кли­ки — ціл­ком слуш­ні, адже що бу­ває, ко­ли силь­ні сві­ту сьо­го втра­ча­ють від­чут­тя ре­аль­но­сті, ми вже ба­чи­ли на при­кла­ді Яну­ко­ви­ча та йо­го най­ближ­чо­го ото­чен­ня.

Утім, у нашої держави поки що є проблеми і з громадським контролем. Ті, хто міг би здійснювати його найефективніше, зараз або воюють проти окупантів і сепаратистів на сході, або зайняті забезпеченням війська. Громадськість фактично взяла на себе роботу зі створення нової української армії. А в самій армії ротація міністрів відбувається частіше, ніж ротація солдат на передовій.
Розуміння того, що реформи не відбудуться, якщо їх не ініціювати і не контролювати процес втілення, спонукало учасників АТО, волонтерів і всіх, хто тією чи іншою мірою бере участь у боротьбі з російською агресією, шукати форми впливу на державну політику в проведенні реформ — політичних, економічних, силових структур та в судовій системі. Зокрема, політику з реформування армії, її розвитку, забезпечення та підтримки. Однією з таких форм має стати широкий громадський рух.

Остан­нім ча­сом не ми­нає й го­ди­ни, щоб ук­ра­їн­ські ЗМІ не по­ві­дом­ля­ли про по­дії в зо­ні АТО. І не стіль­ки про пе­ре­біг бо­йо­вих дій, скіль­ки про проб­ле­ми тих, хто на­ра­зі мерз­не в око­пах під вог­нем се­па­ра­тис­тів. Ма­те­рі­аль­них проб­лем у бій­ців і коман­ди­рів справ­ді ба­га­то: не­ста­ча хар­чів, ме­ди­ка­мен­тів, теп­лих ре­чей, при­ла­дів для обі­грі­ву, тех­ні­ки, озбро­єн­ня то­що.
Але пе­ре­січ­но­му укра­їн­цю прак­тич­но ні­чо­го не го­во­рять про проб­ле­ми мо­раль­но­го пла­ну. Зок­ре­ма, дис­цип­лі­ну се­ред осо­бо­во­го скла­ду вій­сь­ко­вих під­роз­ді­лів та доб­ро­воль­чих ба­таль­йо­нів на лі­нії фрон­ту. Зга­ду­ють про це хі­ба то­ді, ко­ли во­яки щось та­ке ско­ять, піс­ля чо­го роз­го­ло­су вже не уник­ну­ти. А дис­цип­лі­на в ар­мії зав­жди бу­ла й за­ли­шає­ть­ся тим кіс­тя­ком, на яко­му три­має­ть­ся весь лад у вій­ську, і тіль­ки дис­цип­лі­но­ва­ний вій­сь­ко­во­служ­бо­вець змо­же ви­ко­на­ти по­став­ле­не зав­дан­ня та до­сяг­ти пе­ре­мо­ги в бою.

Військовий поліцейський: і швець, і жнець, і на дуді гравець
Дисципліну в армії за статутом підтримують командири. Вони самі не лише ділять із підлеглими труднощі військової служби, а й особисто відповідають за стан їхньої дисципліни. Підтримувати порядок командирам допомагають ще деякі служби, про діяльність яких широкому загалу особливо не розголошують.