Пен­сій­ний фонд ви­пла­чує пен­сії ли­ше тим пен­сіо­не­рам, які за­ре­єс­тру­ва­ли­ся в ор­га­нах пра­ці та со­ці­аль­но­го за­хис­ту на те­ри­то­рії, що під­кон­троль­на ук­ра­їн­ській вла­ді. А ос­кіль­ки не всі пен­сіо­не­ри за­ли­ши­ли оку­по­ва­ні се­па­ра­тис­та­ми ре­гіо­ни, то су­ма бор­гу зі спла­ти їх­ніх пен­сій уже ста­но­вить 5 млрд грн.
Про це ска­за­ла, від­по­ві­да­ючи на за­пи­тан­ня ко­рес­пон­ден­та Укр­ін­фор­му, за­ступ­ник го­ло­ви прав­лін­ня Пен­сій­но­го фон­ду Ук­раї­ни Ва­лен­ти­на Никитенко на бри­фін­гу, що пе­ре­ду­вав пря­мій те­ле­фон­ній лі­нії Ка­бі­не­ту Мі­ніс­трів Ук­раї­ни.

«Сума заборгованості по невиплачених пенсіях становить 5 млрд грн. На окупованій території проживало 1,2 млн пенсіонерів, а звернулося за виплатою за новим місцем проживання 662,4 тис. вимушених переселенців. Тобто ще певна частина людей з Луганської та Донецької областей не звернулася до органів Пенсійного фонду за новим місцем проживання», — зазначила В. Никитенко, додавши, що борг зі сплати страхових внесків із Донецької та Луганської областей нині становить 2,7 млрд грн.

З бе­рез­ня 2010 ро­ку в Ук­раї­ні на­бра­ла чин­но­сті Кон­вен­ція ООН про пра­ва ін­ва­лі­дів. Во­на ста­ла пер­шим юри­дич­ним до­ку­мен­том для все­біч­но­го за­хис­ту прав осіб з осо­бли­ви­ми по­тре­ба­ми. У ній по пунк­тах пе­ре­лі­че­но всі пра­ва, які за­ко­но­да­вець дає лю­дям з об­ме­же­ни­ми мож­ли­вос­тя­ми. Ви­ко­нан­ня Кон­вен­ції має кон­тро­лю­ва­ти­ся як на на­ціо­наль­но­му, так і між­на­род­но­му рів­нях. На дум­ку фа­хів­ців і екс­пер­тів, хоч Кон­вен­ція і діє на те­ри­то­рії Ук­раї­ни, її по­тен­ці­ал не ви­ко­рис­то­вує­ть­ся пов­ною мі­рою.

3 ГРУДНЯ — МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ ЛЮДЕЙ З ОБМЕЖЕНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ

Щороку (за винятком минулого) у нас відзначається цей день, інвалідів вітають, вони одержують презенти і великі обіцянки щодо поліпшення їх забезпечення, а далі все йде, як іде. Їм надають передбачені законом пільги, відповідні доплати, путівки на лікування і ще деякі преференції — і на цьому все закінчується.
У нас, на відміну від Заходу, у ставленні до інвалідів дотримуються в основному медичної моделі. Ти інвалід? Значить, хвора людина. Одержуй посвідчення, ліки, відповідний соціальний пакет — і край. А чому ми не подивимося на неповносправного, навіть на людину на візку, під іншим кутом зору?

2–3 грудня 2014 року відбулося чергове засідання Комісії «Україна — НАТО». Це були українські дні у брюссельській штаб-квартирі НАТО, які помітно відрізняються від традицій, закладених двома десятиліттями взаємодії України з Північноатлантичним альянсом.
Підписана у липні 1997 року Хартія про особливе партнерство лише деталізувала меню можливостей співпраці, визначене ще у січні 1994 року після приєднання України до Програми НАТО «Партнерство заради миру». Восени 2008-го на Бухарестському саміті НАТО, як відомо, Україні та Грузії було відмовлено у наданні права виконувати програму підготовки до вступу в НАТО. Негативну позицію з цього приводу тоді зайняли Франція і Німеччина, які як заклинання повторювали тезу про неможливість розбудови європейської системи безпеки без урахування стратегічних інтересів Росії.
Однак, анексувавши в березні 2014 року Крим, Росія фактично перекреслила всі можливості для цивілізованого діалогу. Північноатлантичний альянс був вимушений відмовитися від будь-яких військово-політичних контактів з Росією.

«Да­ле­ко не всім по­до­ба­ють­ся без­пе­ре­рвні на­пад­ки прем’­єра Вік­то­ра Ор­ба­на на Єв­ро­со­юз. Бо­їмо­ся, що все це вреш­ті бу­ме­ран­гом по­вер­неть­ся про­ти кра­їни. Але, з ін­шо­го бо­ку, ні­ко­ли угор­цям не жи­ло­ся так доб­ре», — вва­жає біль­шість угор­ців. Зви­чай­но, Ор­бан час­то до­хо­дить до епа­та­жу, але пе­ре­січ­них лю­дей це сто­сує­ть­ся ма­ло.

Угорський соціолог Юлія Васаргей вважає, що «страх відіграє тут дуже важливу роль. Частина людей не критикує Орбана, сподіваючись щось отримати від нього. Проте існує значна група людей, які просто бояться втратити роботу: вчителі, чиновники, лікарі. Вони мовчать, бо їхнє виживання залежить від доброї волі держави. Створено систему підпорядкування, в якій, передовсім, вимагається слухняність».
Система полягає в тому, що всі вчителі підпорядковані центральному департаменту, який може звільнити будь-кого, не називаючи причини. «Але це тільки початок. Потім, коли людина шукає роботу в різних місцях, щоразу отримує відмову без жодного пояснення. Це означає, що вона опинилась у чорному списку. Так було навіть із моїми друзями, пов’язаними з опозицією», — пояснює Юлія Васаргей. Уся угорська держава функціонує на подібних засадах.

Від­не­дав­на ні­мець­кий канц­лер­ський офіс (КО) і мі­ніс­тер­ство за­кор­дон­них справ спрос­то­ву­ють по­ві­дом­лен­ня про кон­флікт між Ан­ге­лою Мер­кель і Фран­ком-Валь­те­ром Штай­нма­йє­ром що­до стра­те­гії дій про­ти Ро­сії.

Ситуацію загострило інтерв’ю, в якому Маттіас Платцек, колишній голова СДПН і керівник німецько-російського форуму закликав де-факто до визнання анексії Криму. Заступник голови фракції ХДС/ХСС у бундестагу Андреас Шокенгофф поставив вимогу його відставки, а керівник ХСС Хорст Зеєгофер звинуватив СДПН у веденні «паралельної» закордонної політики. Конфлікт, який нині перетворюється в політичне змагання між коаліціантами, радше не викличе змін у політиці ФРН щодо Росії, але він симптоматичний для стану справ у коаліції.
17 листопада, після завершення саміту держав G20, Ангела Меркель виголосила промову та взяла участь у дискусії в австралійському аналітичному центрі Lowy Institute for International Policy у Сіднеї. Це був найгостріший виступ керівника німецького уряду, спрямований проти Росії від початку конфлікту на Сході України. На думку Меркель, агресія Росії проти України є спробою відбудови зони впливів і нав’язування Заходу правил гри, які існували за часів Радянського Союзу. З промови випливає, що Німеччина надалі виступає за вирішення конфлікту дипломатичним шляхом, але не погоджується з російською політикою. Приводом для такого гострого виступу стосовно Москви стало повне фіаско попередніх розмов Меркель віч-на-віч із Путіним.

Ро­сій­ський пре­зи­дент Во­ло­ди­мир Пу­тін 1 груд­ня 2014 ро­ку здійс­нив ві­зит до Ту­реч­чи­ни, який став сим­во­ліч­ним од­ра­зу з де­кіль­кох мір­ку­вань. На­сам­пе­ред то­му, що Ту­реч­чи­на за­ймає до­сить не­по­слі­дов­ну по­зи­цію що­до санк­цій про­ти Ро­сії се­ред ін­ших кра­їн — чле­нів НА­ТО. Фор­маль­но Ту­реч­чи­на за­су­ди­ла анек­сію Ро­сією Кри­му та про­дов­жує під­трим­ку крим­ських та­тар. Ту­реч­чи­на та­кож де­кла­рує на­мір ін­тен­сив­но роз­ви­ва­ти від­но­си­ни з Ук­раї­ною.

Західна преса від часів виступів проти авторитарних тенденцій у політиці Реджепа Ердогана досить системно його критикує. Останнім приводом для цієї критики стала реконструкція в Анкарі президентського палацу, який нині ледь не більший і розкішніший, ніж Версаль. Європейська ліберальна преса формує Ердогану такий само неприємний імідж авторитарного непрогнозованого лідера, як і Володимиру Путіну. Але пояснювати мотиви візиту Путіна до Анкари лише мотивами подолання ізольованості надто просто.

1 груд­ня 2014 ро­ку на по­са­ду голови Єв­ро­пей­ської Ра­ди за­мість бель­гій­ця Гер­ма­на ван Ром­пея всту­пив ко­лиш­ній поль­ський прем’­єр-мі­ністр До­нальд Туск. Ця кад­ро­ва змі­на за­вер­шує про­цес ро­та­ції кад­рів у ке­рів­них ор­га­нах Єв­ро­пей­сько­го Со­юзу. На­га­да­ємо, що во­се­ни по­точ­но­го ро­ку но­вим ке­рів­ни­ком ви­ко­нав­чої вла­ди Єв­ро­со­юзу став пред­став­ник Люк­сем­бур­гу Жан-Клод Юн­кер, а ко­ор­ди­ну­ва­ти спіль­ну зов­ніш­ню по­лі­ти­ку Єв­ро­со­юзу по­ча­ла іта­лій­ка Фре­де­рі­ка Мо­ге­рі­ні.

Росія намагається активізувати взаємодію з Євросоюзом із використанням як офіційних дипломатичних каналів, так і «неформального» впливу. Особливо російське лобі активізувалося в ключових країнах Євросоюзу — Німеччині і Франції. Під час недавніх дебатів з приводу зовнішньої політики у бундестазі ФРН представники «Лівої партії» активно критикували «антиросійський і проамериканський» курс бундесканцлера Ангели Меркель.

Днями міністр оборони Росії Сергій Шойгу відвідав Ісламабад. Це був перший упродовж останніх сорока п’яти років візит російського військового керівника такого рівня до Пакистану. Досі Індія була головним клієнтом російського військово-промислового комплексу, натомість Китай є головним постачальником зброї Пакистану.
Така розстановка сил на ринку зброї у Південній Азії склалася ще на початку 70-х років і відтоді принципово не змінювалася. У роки радянської війни в Афганістані Пакистан перетворився на ворога Кремля, тому жодної мови про співпрацю навіть у цивільній сфері не було. Натомість головним союзником Росії у Південній Азії став принциповий ворог Пакистану — Індія.
Навіть після проведення у травні 1998 року Індією і Пакистаном ядерних випробувань, Росія де-факто змовчала щодо індійського випробування і гостро засудила пакистанське. Однак досягнення ядерного балансу між Делі та Ісламабадом відкрило нові можливості для продовження гонки звичайних видів озброєнь.

Цієї п’ят­ни­ці, 5 груд­ня 2014 ро­ку, про­хо­дять ви­бо­ри до пар­ла­мен­ту Єгип­ту. Як у ви­пад­ку із су­сід­нім до Єгип­ту Ту­ні­сом, во­ни ма­ють під­би­ти рис­ку під ре­во­лю­цій­ним пе­ріо­дом роз­вит­ку, роз­по­ча­тим узим­ку 2011-го.

У випадку з Єгиптом відтоді при владі стрімко змінився перехідний цивільно-військовий уряд, після якого на парламентських і президентських виборах перемогли єгипетські ісламісти від партії «Брати-мусульмани»: їхній представник Мухаммед Мурсі був обраний президентом Єгипту. Однак у серпні 2013-го в Єгипті відбувся військовий переворот, результат якого був закріплений президентськими виборами 27 травня 2014 року, коли главою держави був обраний колишній міністр оборони Абдель-Фатах Ас-Сісі.
Відтак партія «Брати-мусульмани» була заборонена та опинилася у підпіллі. Утім, до такого режиму роботи єгипетським ісламістам не звикати, адже вони перебували під забороною від літа 1981-го, коли вбили тодішнього єгипетського президента Анвара Садата, і до весни 2011 року.

Шос­то­го груд­ня Ук­раї­на від­зна­чає День Зброй­них Сил Ук­раї­ни, вша­но­вує тих, хто зі зброєю в ру­ках за­хи­щає свій на­род від во­ро­гів. Сло­во «за­хис­ник» за­раз сприй­має­ть­ся інак­ше, ніж ра­ні­ше, адже са­ме на­ші сол­да­ти й офі­це­ри від­сто­юють на­шу не­за­леж­ність, те­ри­то­рі­аль­ну ці­лі­сність, са­ме на лю­дей у по­го­нах, як і по­над 70 ро­ків то­му, ко­ли Ра­дян­ська ар­мія во­юва­ла з ні­мець­ки­ми оку­пан­та­ми, звер­не­ні по­гля­ди міль­йо­нів укра­їн­ців.
На­пе­ре­до­дні 22-ї річ­ни­ці ЗС Ук­раї­ни ко­рес­пон­дент «ДУ» по­ці­ка­вив­ся у різ­них пред­став­ни­ків на­се­лен­ня їх­нім став­лен­ням до на­шо­го ук­ра­їн­сько­го вій­ська.