Приміром, спеціальне правоохоронне формування у складі Збройних Сил України — Військова служба правопорядку (ВСП), яка призначена для забезпечення правопорядку і військової дисципліни серед людей у погонах. Її створення 2002 року стало відповіддю на сподівання командирів мати в українському війську структуру на кшталт військової поліції, яка давно виправдала себе в інших арміях.
Правда, коло завдань для вітчизняної ВСП окреслили набагато ширше, ніж тільки нагляд за дисципліною військовослужбовців. Служба призначена не тільки для забезпечення правопорядку і дисципліни серед військовослужбовців, а й для запобігання злочинам та правопорушенням в армії, захисту життя, здоров’я, прав і законних інтересів військовослужбовців, військовозобов’язаних під час проходження ними зборів, працівників ЗС України, а також для захисту військового майна від розкрадання. І ще — протидії диверсійним проявам і терористичним актам на військових об’єктах.
Окрім цього, особовий склад ВСП має виконувати рішення про тримання військовослужбовців на гауптвахті, забезпечувати виконання кримінального покарання стосовно військовослужбовців, які за вироком суду засуджені до перебування в дисциплінарному батальйоні тощо.
Але для військових поліцейських — саме так дедалі частіше у війську називають особовий склад ВСП, є ще завдання, котрі вони мають виконувати під час запровадження в Україні або окремих її місцевостях режиму воєнного чи надзвичайного стану. У такому разі служба бере участь у боротьбі з ворожими диверсійно-розвідувальними групами на території України, організовує збір, супровід та охорону військовополонених, забезпечує дотримання комендантської години в гарнізонах, охорону військових об’єктів, військових містечок та їх населення, сприяє його евакуації, відновлює та підтримує порядок і дисципліну у військових частинах, контролює рух транспортних засобів і перевезення військових вантажів тощо.
Як бачимо, коло завдань ВСП досить широке, і може здатися, що за сучасних умов, коли суспільство дізналося багато неприємного про стан речей у національному війську, виконати всі ці обов’язки не завжди можливо. Тим паче, хоч як крути-верти, а особовий склад ВСП — це ті ж самі військовослужбовці, котрі міцною «пуповиною» пов’язані з армійською системою. До того ж кадри для ВСП добирають з армійських підрозділів.
Що робити з порушниками дисципліни?
...Зональний відділ ВСП у Полтавській області розташувався в колишньому штабі авіаційної дивізії, яку розформували в Полтаві кілька років тому. Одразу при вході до штабу можна побачити стенд із фотографіями десятка військовослужбовців, котрі перебувають у розшуку за дезертирство або скоєні злочини. З дверей штабу періодично виходять патрулі в складі трьох поліцейських, озброєних гумовими кийками та наручниками. Вони патрулюють вулиці Полтави. Як і стенд біля чергового, вони — наочна ілюстрація того, чим займаються у ВСП.
Та це лише дещиця обов’язків, які покладені на стражів правопорядку й дисципліни у війську. У кабінеті начальника зонального відділу ВСП — аскетична простота. Про те, що хазяїн кабінету полковник Анатолій Клеценко не з чужих слів знає, що таке лінія фронту, красномовно свідчать каска, бронежилет та польова форма, які висять на вішалці в кутку кабінету.
Відділ ВСП в обласному центрі створили 2003 року. Тоді він налічував 150 військовослужбовців. Наразі — всього понад півсотні. На чисельності поліцейських позначилося перманентне скорочення Полтавського гарнізону. Нині військовослужбовці ВСП обслуговують чотири гарнізони — Полтавський, Лубенський, Миргородський та Кременчуцький.
Найбільше клопоту, не приховує А. Клеценко, додає Миргородський, де базуються бригада тактичної авіації та ракетно-артилерійський полк. Там найбільше роботи для служби правопорядку, в тому числі і з розшуку дезертирів. На сьогодні в розшуку, яким займаються полтавські поліцейські, 35 військовослужбовців, котрі самовільно залишили місце служби. Кількість дезертирів помітно зросла після початку мобілізації в зону АТО.
«Найважливішим завданням для нас тепер є підтримання правопорядку в зоні АТО,— ділиться з кореспондентом «ДУ» полковник А. Клеценко. — У зоні бойових дій від квітня 2014 року постійно перебувають військовослужбовці ВСП. Термін відрядження — до двох місяців. Потім ротація».
Сам А. Клеценко щойно повернувся із зони АТО, де був у відрядженні 45 діб. Службу проходив у секторі «В». Перебував там разом із представниками всіх служб ВСП, яких теж відряджають до фронтової зони. Служба військових поліцейських у зоні АТО специфічна: підтримують дисципліну і правопорядок, супроводжують колони військової техніки, забезпечують діяльність військових комендатур тощо.
Служба не лише важка, а й небезпечна. Так, при поверненні до Полтави після відрядження в Луганській області у полон до сепаратистів потрапили п’ятеро офіцерів. У ворожих руках вони перебували майже два місяці. Після звільнення повернулися додому та продовжили службу.
Полковник А. Клеценко узагальнив власні враження від перебування в зоні АТО і своїх підлеглих. За його словами, найбільше навантаження припадає на особовий склад військової автоінспекції (аналог ДАІ. — Авт.). Інспектори працюють і вдень, і вночі, супроводжуючи колони військової техніки. Це дуже небезпечно, адже колони часто потрапляють під обстріл сепаратистів, або машини можуть підірватися на закладених фугасах.
За законами військового часу
На війні свої закони, констатує А. Клеценко, тож вимоги статутів іноді доводиться застосовувати «творчо». Особливо до так званих мобілізованих — дорослих, а часто вже і сивочолих чоловіків, які відвикли від армійської дисципліни. Якщо в «тиловій» Полтаві патруль обов’язково зробить зауваження бійцю за порушення форми одягу, то в зоні АТО не застебнутий комірець, приміром, у водія бронетранспортера можна і не помітити. Головне, щоб солдат не залишив бойову позицію та виконав своє призначення в бою.
Останнім часом, констатує полковник, ситуація з формою одягу дещо поліпшилася. На позиціях дедалі менше залишається військовослужбовців, одягнутих, як партизани, у нестандартне обмундирування. Наразі у військо почала надходити форма нового зразка більш зручного покрою та з якісного матеріалу. Воякам вона подобається.
Особовий склад ВСП у прифронтовій зоні стикається і з випадками позастатутних відносин між військовослужбовцями, про які з початком бойових дій уже призабули. На передовій вони проявляються дещо в іншій формі, ніж у мирних гарнізонах. І цьому є пояснення. Коли люди весь час зі зброєю, то жарти «дідів» можуть скінчитися для них дуже погано. І все ж, каже начальник зонального відділу ВСП, позастатутні відносини час від часу виникають, особливо між мобілізованими.
У контексті розмови про дисципліну ми торкнулися і методів роботи військових поліцейських з порушниками. Останніх не бракує, а от методів впливу на них обмаль, констатував А. Клеценко. Особливо, коли затримують нетверезих військовослужбовців — одного чи навіть кількох. Це справжня проблема, не приховує офіцер. Ступінь сп’яніння необхідно засвідчити в наркодиспансері. Доставити до цивільного закладу п’яного військовослужбовця — справжня морока. Необхідно виділити людей, знайти автомобіль та пальне до нього. А потім десь «перетримати» нетверезого вояку.
Усе впирається у відсутність гауптвахт, які у війську ліквідували, залишивши командирів без надійного і перевіреного часом методу впливу на порушників військової дисципліни.
За словами полковника, поліцейські можуть лише скласти протокол про порушення і передати його командуванню частини. Для армійського офіцера цей «папірець» ще має якесь значення, бо його можуть позбавити премії, затримати присвоєння звання тощо. А для солдатів, особливо для мобілізованих, протокол нічого не вартий, бо їм нема що втрачати. А коли б у війську була така форма впливу на порушників, як арешт із утриманням на гауптвахті, то ситуація докорінно б змінилася, переконаний А. Клеценко.
«Якщо військовослужбовця не можна арештувати за порушення дисципліни, це не лише негативно позначається на бойовій готовності частин, а й часто на долях самих порушників. Через те, що немає «середини» при виборі покарання. Або протокол, яким порушника не налякаєш, або одразу кримінальна справа і суд, — констатує офіцер. — Раніше ми могли запроторити порушника на гауптвахту, де той мав достатньо часу переосмислити свою поведінку, бо до десяти діб відбував покарання у доволі жорстких умовах.
Зазвичай, після гауптвахти солдати дуже рідко знову наважувалися на порушення. А наразі гауптвахти як своєрідної проміжної ланки у війську немає, тож часто військовослужбовців-порушників одразу віддають до суду. Хоча можна було б не ламати їхнього майбутнього і відбутися не кримінальним покаранням, а дисциплінарним — арештом з відбуттям на гауптвахті».
Війна не стала всенародною
Перебування в зоні АТО дає кожному військовослужбовцю багато, констатує полковник А. Клеценко. На лінії фронту по-іншому ставишся до того, що в «тилу» здавалося звичною справою, переглядаєш ставлення до багатьох речей, на які раніше не звертав уваги. Приміром, до... мобільного зв’язку. Військові поліцейські виступають за те, щоб у зоні АТО його заборонити, або, принаймні, взяти під контроль.
«Сьогодні сепаратисти відкрито використовують мобільний зв’язок для координації своїх дій, користуючись, як і всі пересічні українці, послугами операторів, адже на території зони АТО немає жодних обмежень з мобільним зв’язком, — констатує начальник зонального відділу ВСП.— Наче не на війні з її суворими обмеженнями, що цілком зрозуміло, а в мирному житті».
Чимало проблем військовим поліцейським додає ситуація зі збереження зброї в зоні АТО — кожен військовослужбовець там завжди має при собі зброю. Але контроль за нею утруднений ситуацією, яка постійно змінюється. Приміром, каже А. Клеценко, дуже багато зброї було втрачено і загублено під час боїв за Іловайськ. Ніхто зараз достеменно на скаже, скільки озброєння там залишилося і в чиїх руках нині перебуває. Під час рейдів військовослужбовці ВСП виявляли в населених пунктах навіть схованки зі зброєю. Усе це — наслідки безладу у війську, який панував у зоні АТО в перші дні та тижні боїв.
«Нині період хаосу закінчився, — вважає полковник А. Клеценко. — Війська стали більш дисциплінованими, відчувається добре вибудувана система керування, командири та бійці отримали бойовий досвід, обжилися на позиціях, поліпшилося їхнє забезпечення всім необхідним тощо. Тож військовим поліцейським стало працювати значно легше».
Щоправда, зазначає офіцер, його особисто вражає велика прірва між ставленням співвітчизників до війни і миру. У зоні АТО зовсім інше життя, інші взаємини між людьми, ніж у «тилу».
«Коли повертаєшся з чергового відрядження із зони АТО, одразу у вічі впадає інше життя: люди майже не переймаються тим, що неподалік тривають криваві бої. Вулицями на «крутих» іномарках, як і раніше, гасають мажори, на повну силу працюють розважальні заклади, — з болем каже офіцер. — А водночас усього за кілька сотень кілометрів військовослужбовці щодня ризикують життям, відстоюючи рідну землю».
Особовий склад Полтавського зонального відділу ВСП, попри відчутне скорочення, продовжує виконувати свою малопомітну, але дуже потрібну армії та суспільству роботу, — дбає про дисципліну та правопорядок серед тих, хто боронить Вітчизну.
Олександр БРУСЕНСЬКИЙ,
м. Полтава, Фото автора
