Чиновники Англії стверджують, що така проблема, як самотність серед людей літнього віку, може створювати підвищену напруженість у сфері державних послуг. Вони попереджають, що її слід розглядати як проблему суспільної охорони здоров’я.
Більш ніж половина всіх людей у віці 75 років і старших у Великобританії на сьогодні мешкають поодинці. Варто зазначити, що ця проблема актуальна не тільки для країн Європи, а й для всього світу.
Науковці довели, що самотність збільшує ризик високого кров’яного тиску, 64% самотніх людей стикаються з ризиком розвитку деменції.

Стрес, стрес і ще раз стрес! Як час­то ми чу­ємо це сло­во, але як ма­ло про ньо­го зна­ємо. Стрес є не­від’єм­ною час­ти­ною жит­тя лю­ди­ни і су­про­во­джує її з пе­лю­шок і до остан­ньо­го по­ди­ху. До то­го ж ми все час­ті­ше чу­ємо, на­скіль­ки не­без­печ­но жи­ти — то сви­ня­чий грип, то ві­рус Зі­ка, то ось-ось «во­ро­жі тан­ки ки­нуть­ся в глиб на­шої кра­їни».
Ось він — бла­го­дат­ний ґрунт для стре­су! Од­нак, став­ля­чи за­пи­тан­ня, звід­ки бе­реть­ся стрес, да­ле­ко не всі здат­ні від­по­віс­ти щось зро­зу­мі­ле. Хо­ча, по су­ті, тут усе прос­то, на дум­ку фа­хів­ця, в уся­ко­му ра­зі. Про стрес і як з ним бо­ро­ти­ся, ми ви­рі­ши­ли роз­пи­та­ти док­то­ра ме­дич­них на­ук, про­фе­со­ра Сте­па­на Пши­ка.

Наш спів­роз­мов­ник — пись­мен­ник Ана­то­лій Жи­кол є на­про­чуд гли­бо­ким і ці­ка­вим по­етом, кри­ти­ком і про­за­їком. Та­ке вже не так час­то й трап­ляє­ть­ся (або те, або се), адже тре­ба ма­ти чут­тє­во-ро­ман­тич­ну ду­шу і ана­лі­тич­но-ен­цик­ло­пе­дич­ний ро­зум.

Як точно анотована його книжка «Повернення землі»: «Трагічні сторінки нашої історії, яку за дефініцією Володимира Винниченка, не можна читати без брому, болючі проблеми сьогодення, філософське заглиблення у неповторну людську сутність, парадоксальне мислення, — все це своєрідно, метафорично й експресивно трансформується у творах Анатолія Жикола в отой священний «вогонь» в одежі слова», який називається поезією».

Ми­ну­лої не­ді­лі, 7 лю­то­го, ви­пов­ни­ло­ся 110 ро­ків від дня на­ро­джен­ня ви­дат­но­го авіа­конс­трук­то­ра і та­ла­но­ви­то­го вче­но­го, Ге­роя Со­ці­аліс­тич­ної Пра­ці, ла­уре­ата Ле­нін­ської і двох Дер­жав­них (СРСР і УРСР) пре­мій, за­слу­же­но­го ді­яча на­уки і тех­ні­ки Ук­ра­їн­ської РСР, ака­де­мі­ка Оле­га Кос­тян­ти­но­ви­ча Ан­то­но­ва.

Олег Антонов був не лише всесвітньо відомим творцем багатьох крилатих машин різноманітного призначення з фірмовою маркою «Ан» та чудовим організатором, котрий сформував і протягом 38 років (1946–1984) очолював колектив конструкторського бюро — державного підприємства, що й нині гідно несе славетне ім’я «Антонов», але й непересічною особистістю, державним і громадським діячем із високими життєвими принципами, який заклав фундамент вельми плідної школи в авіабудуванні, чиї традиції у наш час зберігають та примножують його учні й послідовники.

Ми­ну­лої су­бо­ти, 6 лю­то­го, ви­пов­ни­ло­ся 20 ро­ків із то­го іс­то­рич­но­го для ук­ра­їн­ських до­слід­ни­ків Ан­тарк­ти­ди мо­мен­ту, ко­ли на ос­тро­ві Га­лін­дез — міс­ці роз­та­шу­ван­ня бри­тан­ської ан­тарк­тич­ної ба­зи «Фа­ра­дей» — бу­ло спу­ще­но пра­пор Ве­ли­ко­бри­та­нії і на­то­мість під­ня­то пра­пор на­шої дер­жа­ви, а стан­ція от­ри­ма­ла но­ву на­зву — «Ака­де­мік Вер­над­ський».

Ювілейній даті, чималим науковим здобуткам у цій сфері за два десятки років, а також наявним проблемам і подальшим перспективам було присвячено зустріч, на яку на минулому тижні в одній зі студій «Укртелерадіо», що в Києві на Хрещатику, 26, зібралися ті, хто у різні роки працював на віддаленому на п’ятнадцять з лишком тисяч кілометрів від нашої столиці антарктичному острові Галіндез та в його околицях, і ті вчені й посадовці, котрі стояли біля витоків подій, завдяки яким незалежна Україна здобула гідне місце у колі держав, що мають свої наукові форпости в Антарктиці.

Та­рас Ли­льо — кан­ди­дат фі­ло­ло­гіч­них на­ук. Йо­му до­ве­ло­ся по­бу­ва­ти в зо­ні АТО. Він слу­жив на Лу­ган­щи­ні. Був за­ступ­ни­ком коман­ди­ра ро­ти з ви­хов­ної ро­бо­ти у ба­таль­йо­ні охо­ро­ни 7-го окре­мо­го пол­ку ар­мій­ської авіа­ції. Про вій­сь­ко­ві буд­ні Та­рас Ли­льо роз­по­вів ко­рес­пон­ден­ту «ДУ».

— Па­не Та­ра­се, з чо­го по­ча­ла­ся Ва­ша участь в АТО?
— Я був призваний під час першої хвилі мобілізації 24 березня 2014 року. Це була та хвиля, коли до війська йти було легше, оскільки відчуття тривоги було завжди, але сильну конкуренцію цьому відчуттю складала якась доля романтизму: ворог іде, треба захищати. Я вернувся з армії не героєм, але вважаю своїм здобутком те, що мені вдалося уникнути елементарного людського свинства.

Онов­ле­на ре­дак­ція Енер­ге­тич­ної стра­те­гії Ук­раї­ни до 2030 ро­ку бу­ла ухва­ле­на Ка­бі­не­том Мі­ніс­трів у лип­ні 2013 ро­ку і од­ра­зу по­тра­пи­ла під шквал кри­ти­ки. Про­від­ні віт­чиз­ня­ні та іно­зем­ні екс­пер­ти кон­ста­ту­ва­ли, що цей до­ку­мент біль­ше схо­жий на на­бір оці­нок га­лу­зе­вих сег­мен­тів енер­ге­ти­ки, ніж на чіт­ку, ком­плекс­ну стра­те­гію, яка має міс­ти­ти не ли­ше ре­ко­мен­да­ції, а й кон­крет­ні пла­ни дій та ме­ха­ніз­ми їх впро­ва­джен­ня.

Енергетична стратегія України є невід’ємною складовою цілісної стратегії соціально-економічної модернізації країни, підкреслюють експерти Національного інституту стратегічних досліджень. Вона повинна спиратися на динамічне економічне зростання; раціональне й ефективне використання ресурсів; на включення України до міжнародного поділу праці на засадах конкурентоспроможності.
Завдання Енергетичної стратегії — формування системи енергобезпеки країни й гарантування стабільного енергозабезпечення економіки й суспільних потреб навіть за енергоблокади та втрати співпраці в енергосфері з будь-яким партнером.

Опти­міс­тич­ні прог­но­зи що­до оду­жан­ня важ­ко­хво­рої віт­чиз­ня­ної еко­но­мі­ки, кот­рій дер­жав­ні кер­ма­ни­чі про­ро­ку­ють у 2016 ро­ці не ли­ше ста­біль­ність, але й сим­во­ліч­не зрос­тан­ня — в один із де­щи­цею від­со­ток, мо­жуть зруй­ну­ва­ти кіль­ка під­ступ­них чин­ни­ків.
Один із них, як не див­но, — де­цен­тра­лі­за­ція. Ця но­ва­ція мо­же оста­точ­но по­ста­ви­ти на ко­лі­на хит­ку со­ці­аль­ну сфе­ру у від­пу­ще­них уря­дом у віль­не пла­ван­ня ре­гіо­нах, кот­рі вже сьо­го­дні звич­но ши­кую­ть­ся у чер­гу за ба­га­то­міль­йон­ни­ми дер­жав­ни­ми суб­вен­ці­ями. Адже, на­ді­лив­ши «са­мо­стій­ні» об­лас­ті чи­ма­ли­ми пов­но­ва­жен­ня­ми та пе­ре­клав­ши на їх­ні пле­чі фі­нан­су­ван­ня низ­ки дер­жав­них про­грам, зі сто­ли­ці їм за­бу­ли пе­ре­да­ти для цьо­го гро­ші. Тож не ви­клю­че­но, що дер­жа­ві зно­ву до­ве­деть­ся тру­си­ти на­пів­по­рож­нім га­ман­цем, ря­ту­ючи де­цен­тра­лі­зо­ва­ні ре­гіо­ни...

Хор­ват­ський пар­ла­мент на­при­кін­ці січ­ня на­дав во­тум до­ві­ри уря­ду без­пар­тій­но­го тех­но­кра­та Ті­хо­мі­ра Ореш­ко­ві­ча. Йо­го ут­во­ри­ли пра­ва Пат­ріо­тич­на ко­алі­ція нав­ко­ло Хор­ват­ської де­мо­кра­тич­ної спіль­но­ти (HDZ) То­мі­сла­ва Ка­ра­мар­ка та лі­бе­раль­на еко­но­міч­на плат­фор­ма «Мост» під ке­рів­ниц­твом Бо­жо Пет­ро­ва. Но­вий уряд обі­цяє про­ве­ден­ня еко­но­міч­них ре­форм, по­вер­нен­ня до ак­тив­ної іс­то­рич­ної по­лі­ти­ки та за­вер­шен­ня про­це­сів де­ко­му­ні­за­ції, а у за­кор­дон­ній по­лі­ти­ці — зміц­нен­ня пар­ла­мент­сько­го век­то­ра і спів­пра­цю з дер­жа­ва­ми Цен­траль­ної Єв­ро­пи.

Однак новий уряд може бути нестабільним з огляду на розбіжні пріоритети коаліційних партнерів та амбіції лідерів обох угруповань. HDZ зосереджується передовсім на історичній політиці і прагне до контролю силових міністерств. Вона також не підтримує радикальних реформ публічного сектора і економіки, які, у свою чергу, є головним постулатом «Мосту». Більше того, самому прем’єру бракує політичної підтримки і Карамарко буде прагнути до ослаблення позиції керівника уряду та маргіналізації коаліційного «Мосту».

Санк­ції і низь­кі ці­ни на наф­ту ста­но­влять для Ро­сії ве­ли­ку проб­ле­му, але кри­за цієї дер­жа­ви по­ча­ла­ся на­ба­га­то ра­ні­ше, ніж ці яви­ща, і по­в’яза­на во­на з ко­руп­цією. На дум­ку екс­пер­тів, са­ме че­рез неї, еко­но­міч­не спо­віль­нен­ня, яке на За­хо­ді мо­же прос­то по­гір­ши­ти по­каз­ни­ки доб­ро­бу­ту, у Ро­сії ви­кли­че пла­тіж­ний сту­пор або на­віть бан­крут­ство.

Для долі Росії важливо, чи існує шанс на довготермінове збереження синергії західних санкцій, накладених на Москву, і збереження низьких цін на нафту. Західні санкції, без сумніву, шкодять Росії, проте навряд чи вони мають вирішальний вплив на економічну ситуацію в країні. Всупереч твердженням частини коментаторів, які керуються у своїх оцінках внутрішньополітичними мотивами, санкції ЄС мали вельми обмежений вплив.
По суті, їх можна порівняти з тими, які застосовані проти Білорусі, хоча варто пам’ятати, що Москва розв’язала війну, в результаті якої вже загинуло кільканадцять тисяч людей, а Мінськ лише придушив демонстрації опозиції. Безумовно, режим Олександра Лукашенка складно назвати демократичним, проте масштаб провини принципово інший.