Увага! Діти!
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Субота Травень 30, 2020

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 04 Вересень 2015 13:37

Сиротинська доля: після школи у бомжі?..

Rate this item
(2 votes)

За різ­ни­ми да­ни­ми, в Ук­раї­ні ни­ні на­лі­чує­ть­ся від 90 до 100 ти­сяч ді­тей-си­ріт та ді­тей, які за­ли­ши­ли­ся без бать­ків­сько­го пік­лу­ван­ня. Пік цієї сум­ної ста­тис­ти­ки при­па­дає на 2008 рік, ко­ли в Ук­раї­ні, за офі­цій­ни­ми да­ни­ми, бу­ло 103542 си­ро­ти. Скіль­ки за­раз си­ріт в Ук­раї­ні, з ог­ля­ду на по­дії в Дон­ба­сі, точ­но ска­за­ти важ­ко. Але зро­зу­мі­ло од­не: в кра­їні, яку під­ступ­но зне­си­лю­ють вій­на, еко­но­міч­на кри­за, фі­нан­со­вий ко­лапс, без­ро­біт­тя то­що, ви­жи­ти важ­ко на­віть уже са­мо­стій­ній лю­ди­ні. Що ж там ка­за­ти про зне­до­ле­них си­ріт, кот­рі піс­ля за­кін­чен­ня шкіл-ін­тер­на­тів сам на сам зі­ткну­ли­ся зі сві­том до­рос­лих.

Візь­ми, Бо­же, що нам не го­же...
І все ж, попри свої обмежені можливості, країна намагається дотримуватися загальноприйнятих стандартів та забезпечувати дітей-сиріт, котрі перебувають на державному утриманні, всім необхідним. Проте по-справжньому серйозні проблеми у вихованців будинків-інтернатів починаються на порозі дорослого життя, коли вони закінчують школу і вирушають у невідомий багатьом із них світ дорослих. Якщо у сиротинцях ними постійно опікувалися вихователі, котрі вирішували практично всі їхні проблеми, то після отримання паспортів та атестатів про закінчення школи, життя сиріт докорінно змінюється. Причому, не в кращий бік.


Опинившись за порогом інтернату, вони мусять уже самотужки вирішувати безліч проблем, до чого, у більшості випадків, виявляються не готовими. Справді, чи можна безпорадному сироті нині влаштуватися на роботу в країні, де зростає безробіття, і якщо немає знайомих та батьків, котрі могли б допомогти? Де взяти гроші на харчування, одяг та першочергові потреби тощо?
Але найбільше сиротам пече проблема житла, адже відсутність власного даху над головою часто геть руйнує всі надії на повноцінне життя в майбутньому. Попри те, що чинним законодавством в Україні визначено право сиріт на отримання впорядкованого житла, місцеві органи самоврядування далеко не скрізь його виконують.
У школах-інтернатах, зазвичай, слідкують за подальшою долею випускників. І там добре знають про життєві проблеми своїх підопічних. У тому числі — про поневіряння сиріт у пошуках житла. Директор Полтавської школи-інтернату № 2 Алевтина Ключинська розповіла кореспонденту «ДУ», що цього року школу-інтернат закінчили 22 учні. З них 12 — повні сироти, решта — діти батьків, яких позбавлено батьківських прав.
«Ми не випускаємо дітей-сиріт в нікуди: як правило, всі вони продовжують навчання в інститутах, технікумах або СПТУ. У такому разі ми контролюємо забезпечення їх гуртожитком. А от житлом не забезпечуємо. Цим займаються відповідні служби. Утім, так само цікавимося, хто з наших випускників отримав житло. Мушу сказати, що одиниці... Принаймні, за моєю інформацією, з наших вихованців власне житло отримали випускники школи не цього року і навіть не попереднього».
Директор Полтавської школи-інтернату не повідомила чогось надзвичайного: із забезпеченням житлом сиріт проблематично практично у всіх регіонах країни. Приміром, за даними профільного департаменту Мінсоцполітики, протягом 2012 року в Україні житло отримали всього 477 дітей-сиріт, а це 10,4% від потреби. На 1 січня 2013-го з 92865 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, не мали житла 31453 сироти, або 33,9%. Знову таки, за офіційними даними Мінсоцполітики, станом на 1 січня 2014 року житла потребували 23279 дітей-сиріт. З них 13345 — віком від 18 до 23 років. І навіть 384 колишні сироти, які вже досягли 35-річного віку, й досі поневіряються без власної домівки.
Але навіть коли житло сироті таки нададуть, то часто за принципом «на тобі, Боже, що нам не гоже». Як, приміром, трапилося із сиротою з Полтави Оксаною. Ще 2007 року вже доросла дівчина стала на чергу на отримання житла. Ключі від омріяної квартири отримала лише через сім років. Та радісна новина гріла душу недовго. Як розповіла дівчина місцевим журналістам, вона була неприємно здивована, коли переступила поріг тепер уже свого приміщення.
У «квартирі», де за її інформацією, раніше бомжі влаштовували собі нічліжку, не було електромережі, води, санвузла. Єдине, що працювало, так це опалення. Однак батареї на повну потужність обігрівають кімнату, яка виявилася непридатною для проживання. А за опалення порожньої квартири сироті доводиться сплачувати понад 300 гривень щомісяця. Щоб проживати у виділеному міською владою житлі, сирота має зробити там недешевий капітальний ремонт власним коштом.
Оксані ще поталанило: бодай якесь житло, але отримала. Сирота сподівається, що колись зможе відремонтувати квартиру. Головне, що в неї тепер є дах над головою. А де проживають сотні інших сиріт на Полтавщині, які йдуть у дорослий світ? Хто де: у гуртожитках різних підприємств, і часто на пташиних правах, бо соціальних гуртожитків в області практично немає, у знайомих та друзів, винаймають житло тощо. А є й такі, котрі просто бомжують, втративши надію колись стати на ноги, створити родину та зажити нормальним життям. Тож аби таких випадків було якомога менше або не траплялося взагалі, про забезпечення житлом сиріт мають подбати державні структури та органи місцевого самоврядування.
Як реалізується право дітей-сиріт на житло, зокрема на Полтавщині, днями обговорювали на координаційній раді в справах дітей у Полтавській облдержадміністрації. Посадовців скликали, щоб проаналізувати виконання обласної програми щодо забезпечення житлом дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Її розроблено й ухвалено 2013 року Полтавською обласною радою.
Але, як говорили на нараді, де головував заступник глави ОДА Роман Товстий, звітувати було практично нічого. На реалізацію програми у 2015-му у Гребінківському, Диканському, Карлівському, Новосанжарському, Пирятинському, Полтавському, Чорнухинському районах узагалі з бюджету не виділили грошей для вирішення житлового питання дітей-сиріт. А там, де гроші таки знайшли, їх, вочевидь, недостатньо, щоб придбати для сиріт, які перебувають у чергах на отримання житла, квартири або будинки та на їхній ремонт. Тому не дивує, що 2015 року в регіоні вдалося забезпечити житлом усього... п’ятьох сиріт із 747-ми, які не мають житла.
Щоб уявити масштаби проблеми, слід до цієї цифри додати 153 дитини-сироти та дітей, позбавлених батьківського піклування, які досягли 16 років і котрі потребують поліпшення житлових умов. Ще 514 сиріт та тих, хто позбавлений батьківського піклування віком від 18 до 23 років, які теж потребують поліпшення житлових умов.
Чиновники, виправдовуючись, пропонували взяти до уваги тенденцію зменшення виділення грошей з бюджетів різних рівнів на придбання житла для сиріт. Якщо 2014 року ця сума становила 1849,5 тисячі на придбання житла та 197 тисяч на його ремонт, то на 2015-й грошей на ці цілі виділено вже 1717,0 тис. грн та 310,7 тис. грн на ремонт житла. 2015 рік перевалив через екватор, а грошей на придбання житла для сиріт на Полтавщині використано всього 149 тис. грн.
Минулого року програму у фінансовому виразі взагалі провалили, бо з виділених грошей використали всього...п’ять тис. грн на купівлю «жилого приміщення» та 197 тис. грн — на ремонтні роботи. Усе через те, говорили на нараді, що фінансування «на папері» і «в житті» значно відрізняється. Гроші планують виділити, але не виділяють з різних причин. Крайніми залишаються діти-сироти.
«Якщо підбивати підсумки цієї програми за два роки, то на обліку служб у справах дітей Полтавської області наразі перебуває 2 тис. 366 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Десь 10% узагалі не мають житла, близько 60% дітей мають житло на праві власності, але фактично зрозуміло, що вони також мають потребу у житлі, і 30% — потребують поліпшення житлових умов. Щороку ми проводимо моніторинг», — розповіла журналістам начальник служби у справах дітей Полтавської ОДА Інна Конончук.
У свою чергу, представники районних органів влади нарікали на брак коштів, які виділяють на придбання житла для дітей-сиріт. Щоб хоч якось поліпшити статистику, учасники наради оперували різними показниками. У тому числі й наданими сиротам місцями для проживання в гуртожитках різної форми власності. Звісно, назвати «койко-місце» житлом можна з певними застереженнями. Скоріш, гуртожиток для дітей-сиріт стає тимчасовим притулком, ніж справжнім, належним за законом житлом.
Ситуацію могли б виправити так звані соціальні гуртожитки, але на Полтавщині їх практично немає. Хіба що в Комсомольську є центр соціально-психологічної реабілітації дітей, де сиротам надають соціальну допомогу та місце для проживання в соціальному гуртожитку. Проте, за доброї волі керівників органів місцевого самоврядування, влада може зарадити житловій проблемі, з якою стикається більшість дітей-сиріт у дорослому житті. Приміром, у Полтаві для їхніх потреб з ініціативи виконкому міськради реконструювали частину гуртожитку, де після капітального ремонту з’явилися 23 однокімнатні і 11 двокімнатних квартири. Частину з них передали дітям-сиротам.
«У нашому місті в черзі на житло зареєстровано 21 дитину-сироту, — прокоментував подію Полтавський міський голова Олександр Мамай. — Це ті діти, які, вийшовши зі стін інтернату, закінчили певний навчальний заклад і зараз проживають чи то в гуртожитку, чи у своїх друзів — там, де знаходять можливість. Я хочу, аби в Полтаві такі діти були захищені».


Без­пер­спек­тив­не пи­тан­ня?
Якщо на нараді в Полтавській облдержадміністрації обговорювали соціальну складову забезпечення дітей-сиріт житлом, то в прокуратурі Полтавської області кореспонденту «ДУ» розповіли про правовий захист житлових та майнових прав дітей-сиріт. Зокрема, начальник відділу захисту прав дітей обласної прокуратури Галина Скотаренко зазначила, що на Полтавщині непоодинокі випадки, коли дітей-сиріт намагаються позбавити законного житла або відмовляють у реалізації права на його отримання. Приміром, останнім часом прокуратурою в інтересах дітей-сиріт заявлено вісім позовів про накладення заборони на відчуження квартир, шість позовів — про визнання права на спадщину, зокрема на житло та земельні ділянки.
Як стало зрозуміло із бесіди з працівником прокуратури, чиновники не дуже привітно зустрічають сиріт, які звертаються зі своїми проблемами до органів влади. Так, у Лубенському районі в одній із сільрад під різними відмовами не хотіли ставити сироту на квартирний облік, хоча той мав передбачені законодавством пільги. І лише звернення Лубенського міжрайонного прокурора до суду допомогло відновити справедливість. Так само у Машівському районі прокурорам довелося звертатися до суду, щоб захистити право власності за двома дітьми-сиротами на житло та земельні ділянки після смерті їхньої матері.
«У Кременчуці один позов заявлено про визнання недійсним договору дарування квартири, чотири — про накладення заборони на відчуження майна, яке перебуває в користуванні вказаної категорії дітей, та два позови — про зобов’язання опікунів прийняти спадщину після померлих родичів дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування», — розповіла Г. Скотаренко.
Отже, як свідчить прокурорська практика та саме життя, на шляху у дорослий світ на сироту чекають багато проблем, з якими вона залишається наодинці. І найгірше не те, що держава поки не може в повному обсязі реалізувати їхні права, зокрема на житло. Найгірше — байдужість чиновників, котрі або не хочуть обтяжувати себе роботою із сиротами, або прагнуть нажитися на їхніх бідах.
Чи поліпшиться забезпечення житлом дітей-сиріт на Полтавщині після проведення чергової наради в Полтавській ОДА? Очевидно, що ні. Принаймні, в найближчій перспективі. Схоже, розуміють це і самі виконавці обласної програми щодо забезпечення сиріт житлом. Відтак, жодних конкретних рішень на нараді не ухвалили. Приміром, про закупівлю для сиріт квартир чи будинків.
Натомість відбулися загальними рекомендаціями на кшталт того, щоб «сприяти вчасному забезпеченню дітей-сиріт після досягнення ними 18 років соціальним житлом та облаштованими жилими приміщеннями», «проводити роз’яснювальну роботу», «здійснювати аналіз потреби в наданні житла», «щоквартальний моніторинг», «забезпечити ведення обліку» тощо. А роботу семи райдержадміністрацій, де на придбання житла для сиріт не виділено у 2015 році жодної копійки, дипломатично назвали «недостатньою»...
Олек­сандр БРУ­СЕН­СЬКИЙ,
м. Пол­та­ва
Фо­то ав­то­ра

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».