Склад­на еко­но­міч­на си­ту­ація в Ук­раї­ні, а від­так не­га­тив­ні про­це­си, по­в’яза­ні з па­дін­ням кур­су грив­ні, пов­ною мі­рою тор­кну­ли­ся й ви­дав­ни­чо-ре­дак­цій­ної га­лу­зі. Осо­бли­во важ­ко ни­ні міс­це­вим дру­ко­ва­ним ви­дан­ням, біль­шість з яких ні­ко­ли не ма­ли ані ве­ли­ких над­хо­джень від своєї ді­яль­но­сті, ані по­туж­них фі­нан­со­вих за­сно­вни­ків та спон­со­рів, які мог­ли б по­м’як­ши­ти фі­нан­со­вий удар.

З такими словами Чернівецька обласна організація НСЖУ звернулася до Національної спілки журналістів України — довести до уряду стурбованість станом справ у видавничо-редакційній галузі.
Так, передплата на газети, йдеться, зокрема, у зверненні, проводилася восени минулого року за цінами, які склалися на той час. Нині ж через різкі валютні коливання суттєво зросли ціни на папір, який в основному імпортується з-за кордону, інші комплектуючі, що спричинило подорожчання поліграфічних послуг. Падає ринок реклами — ще одне джерело підтримки редакційних бюджетів. Чимало газет і видавництв змушені скорочувати штати, зменшувати обсяги і періодичність виходу.

Під­мі­че­но, що на­род­ні му­зеї зав­жди ви­кли­ка­ють не­під­роб­ний ін­те­рес у тих, хто впер­ше пе­ре­сту­пає їх­ній по­ріг. І не ли­ше ори­гі­наль­ніс­тю екс­по­на­тів, а й див­ною внут­ріш­ньою ат­мо­сфе­рою, яка па­нує в їх­ніх за­тиш­них і ма­ло­люд­них за­лах. Сто­рон­ній лю­ди­ні діз­на­ти­ся ма­ло­ві­до­мі фак­ти з іс­то­рії, при­мі­ром, під­при­єм­ства, шко­ли, вій­сь­ко­вої час­ти­ни або ус­та­но­ви то­що, на­че пе­ре­гор­ну­ти сто­рін­ки сі­мей­но­го фо­то­аль­бо­му, в яко­му за­кар­бо­ва­ні ми­ті, пам’­ят­ні ро­ди­ні, але не ві­до­мі ши­ро­ко­му за­га­лу. Це на­че щось осо­бис­те, яке до пев­но­го ча­су при­хо­ву­ва­ли від сто­рон­ніх очей.

Підкупає й те, що «саморобні» музеї — плід творіння рук тих, хто сам має або мав безпосереднє відношення до творення історії підприємства чи закладу, про що розповідають експонати скромних експозицій. Це тільки здається, що в залах або навіть одній невеличкій кімнаті відомчого музею цікаво лише самим працівникам організації, де створили музей. Насправді там можна побачити багато невідомого та повчального, адже народні музеї — ніби окремі нитки в складному мереживі подій, склавши які до купи, можна дізнатися про історію великої країни...

СЕРГІЙ ПОНОМАРЕНКО:

На­віть у на­ших ук­ра­їн­ських ре­алі­ях є успіш­ні пись­мен­ни­ки не тіль­ки твор­чо, а й, так би мо­ви­ти, го­но­рар­но. До них на­ле­жить Сер­гій По­но­ма­рен­ко, що пи­ше пе­ре­важ­но гос­тро­сю­жет­ні іс­то­рич­ні ро­ма­ни, змі­шу­ючи кіль­ка жан­рів: де­тек­тив, три­лер, міс­ти­ку і фен­те­зі (або фан­тас­ти­ку).

Та найголовніше — письменник тримає цікаву глибоку думку (недарма ж закінчив філософський факультет Київського університету).
Його романи стають дипломантами на книжкових ярмарках, входять до топ-десятки кращих книг за рік, перевидаються в певних серіях, у форматі покетбук.
Сергій Пономаренко вирізняється різнобічністю уподобань та інтересів. Як він сам зауважує, його першою самостійно прочитаною книжкою був роман «П’ятнадцятирічний капітан» Жуля Верна, який зміцнив на майбутнє потяг до подорожей. Навчався музиці, малюванню в художній студії, але перевагу віддав спорту: ватерполо, боротьба, бокс, туризм. І, звичайно, читав. Перший фантастичний твір обсягом у шкільний зошит написав у 10 років.

У цен­трі Пол­та­ви є ча­рів­не міс­це, де що­дня на­ро­джую­ть­ся... каз­ки. При­чо­му, не ли­ше для ді­тей, а й до­рос­лих. І ма­лю­ків, і сер­йоз­них ті­то­ньок і дя­деч­ків, які ту­ди при­хо­дять, об’­єд­ну­ють щи­ра ві­ра в доб­ро та праг­нен­ня хоч на де­який час по­збу­ти­ся бу­ден­них тур­бот і ра­зом із ге­ро­ями каз­ко­во­го дій­ства ви­ру­ши­ти в за­хоп­лю­ючу ча­рів­ну по­до­рож...

Казкові герої оселилися в Полтавському академічному обласному театрі ляльок — одному з найстаріших в Україні. У цьому, спеціально зведеному «під казку» будинку, на відміну від звичних нам театрів, у ролі улюбленців глядачів грають не «живі» зірки сцени, а ляльки. Завдяки талановитій грі акторів-ляльководів казкові герої полонять серця своїх маленьких і дорослих глядачів, наповнюючи їхні душі добром і внутрішнім світлом. Правда, ті, хто сидить у залі, бачать тільки зовнішній бік лялькового дійства — добре підготовленого технічно і вміло поставленого на сцені завдяки копіткій роботі режисерів, акторів та технічного персоналу.
Серед останніх у театрі чільне місце відведено лялькарям, котрі створюють казкових героїв — ляльок. У театрі їх поважають, адже вони — представники специфічної праці, яка вимагає і бездоганних технічних навичок, і творчості та безмежного польоту фантазії.

Ки­їв­ську ака­де­міч­ну май­­стер­ню те­ат­раль­но­го мис­тец­тва «Су­зір’я» з львів­ськи­ми те­ат­ра­ми єд­на­ють міц­ні твор­чі зв’яз­ки. Ще ми­ну­ло­го се­зо­ну до ре­пер­ту­ару те­ат­ру бу­ла вклю­че­на ви­ста­ва «Вог­ні» за опо­від­ан­ням Ан­то­на Че­хо­ва у пе­ре­кла­ді ук­ра­їн­ською мо­вою, в якій за­ді­яні ак­то­ри На­ціо­наль­них те­ат­рів іме­ні Ма­рії Зань­ко­вець­кої (Львів) та іме­ні Іва­на Фран­ка (Ки­їв).
А не­що­дав­но у те­ат­рі пред­ста­вив свою но­ву ви­ста­ву «Та­їна бут­тя» за п’єсою су­час­но­го ук­ра­їн­сько­го дра­ма­тур­га Те­тя­ни Іва­щен­ко Пер­ший ака­де­міч­ний ук­ра­їн­ський те­атр для ді­тей та юнац­тва (м.Львів).

Цю постановку здійснив відомий київський та львівський режисер Володимир Борисюк. Для багатьох театралів Києва його нова режисерська робота стала повною несподіванкою. До цього у київських театрах «Сузір’я» та «Браво» він уже поставив цілу низку спектаклів за творами Миколи Гоголя, Теннессі Вільямса, Лопе де Вега та інших класиків світової літератури, до того ж переважно російською мовою. Наразі режисер не лише звернувся до української драматургії, а ще й обрав п’єсу, присвячену одному з найвидатніших українських письменників — Івану Франку.

13 лю­то­го в Ук­раї­ні офор­ми­ли пер­шу аг­рар­ну роз­пис­ку. Цей факт вель­ми при­міт­ний. Річ у тім, що в кра­їні за­пу­ще­но но­вий ме­ха­нізм за­лу­чен­ня гро­шей до АПК. При­чо­му в умо­вах еко­но­міч­ної кри­зи, ко­ли аг­ра­рі­ям ка­тас­тро­фіч­но бра­кує фі­нан­сів для про­ве­ден­ня пов­но­го цик­лу вес­ня­них по­льо­вих ро­біт.
Де­таль­ні­ше про по­дію, що від­бу­ла­ся, та спо­ді­ван­ня, які сіль­гос­пви­роб­ни­ки по­в’язу­ють з аг­рар­ни­ми роз­пис­ка­ми, роз­по­ві­дає екс­перт про­ек­ту IFC з їх впро­ва­джен­ня Сер­гій Ра­бен­ко.

— Хто й на яку суму оформив аграрну розписку?
— Перша аграрна розписка видана компанії «ПЗК-АГРО». Кредитором виступило сільськогосподарське підприємство «Комбікормовий завод». Аграрна розписка видана на 32 тонни насіння соняшника. Її договірна вартість — 192 тис. гривень.
— Аграрну розписку оформили в рамках пілотного проекту, який IFC із минулого року реалізує на Полтавщині?
— Так. І боржник, і кредитор з аграрної розписки перебувають у місті Пирятин. Відповідно земля як застава майбутнього врожаю також у Полтавській області.

Де­сят­ки ти­сяч укра­їн­ців — різ­них за ві­ком, по­лі­тич­ни­ми упо­до­бан­ня­ми, про­фе­сі­ями і со­ці­аль­ним ста­ном — взя­ли­ся за зброю, щоб за­хис­ти­ти Ук­раї­ну від ро­сій­сько-те­ро­рис­тич­ної ор­ди.

Відставний підполковник КДБ перед реалізацією своїх планів, спрямованих на розчленування України, добре знав, у якому стані її армія. Поінформували його і про низькі рейтинги українських політиків, заклики яких захищати Україну, на думку кремлівських експертів, люди ігноруватимуть. Тож, починаючи «визвольний похід» проти «київської хунти», господар Кремля сподівався, що росіян там стрічатимуть хлібом-сіллю, а він згодом прийматиме на Хрещатику військовий парад переможців.
Український народ горою став на захист рідної землі. Серед тих, хто без вагань взявся за зброю, є тисячі російськомовних жителів сходу і півдня, на прихильність яких так розраховував новоявлений російський вождь. А галичани і поліщуки ділять у бліндажах набої і харчуються з одного казана з етнічними росіянами, для яких українська земля теж стала рідною.
Тисячі пересічних українців, які в силу різних причин не можуть взяти до рук автомат чи кулемет, жертвують нашій армії хто що може. Навіть пенсіонери, отримуючи жалюгідні пенсії, переказують 20–30 гривень. Такого патріотичного пориву наших людей не змогла б, мабуть, передбачити найсильніша спецслужба світу, жодному її аналітику не спало на думку, що на війну з російсько-терористичною ордою проситимуться навіть ті, кому далеко за 60 і хто має серйозні вади зі здоров’ям.

Ін­тег­ра­ція Ук­раї­ни у сві­то­вий еко­но­міч­ний прос­тір ві­ді­грає важ­ли­ву роль у роз­вит­ку віт­чиз­ня­ної еко­но­мі­ки. Са­ме то­му Ук­раї­на за­ці­кав­ле­на у спри­ят­ли­во­му се­ре­до­ви­щі, яке б спро­щу­ва­ло до­ступ до зов­ніш­ніх рин­ків і за­без­пе­чу­ва­ло ста­біль­ні тор­­го­вель­ні по­то­ки на ос­но­ві по­стій­но­го під­ви­щен­ня кон­ку­рен­то­спро­мож­но­сті віт­чиз­ня­но­го ви­роб­ниц­тва, під­крес­лю­ють екс­пер­ти Між­на­род­но­го цен­тру пер­спек­тив­них до­слі­джень.

Угода про асоціацію між Україною та Європейським Союзом є новим форматом відносин, спрямованим на створення поглибленої та всеосяжної зони вільної торгівлі (ЗВТ) Україна — ЄС і поступову інтеграцію України до внутрішнього ринку Євросоюзу.
Імплементація положень європейського законодавства, передбачена економічною частиною Угоди про асоціацію (УА), є вкрай важливою в контексті проведення реформ, адже її положення мають бути основою для нової моделі соціально-економічного розвитку України. Тому при розробці концепції та програми секторальних економічних реформ треба відразу враховувати вимоги базових директив ЄС, гармонізація з якими передбачена угодою.

Інвалід першої групи по зору киянка Ганна Подоляк виграла справу проти фірми-забудовника ТОВ «Капітал Ріелті ЛТД», який обманом хотів продати їй недобудовану квартиру.
Незряча Ганна Подоляк була переконана, що за 300 тис. грн придбала квартиру в новому будинку з ліфтом. Забудовник пообіцяв, що після переїзду життя її значно поліпшиться, адже у квартирі буде спеціальне обладнання для людей з інвалідністю.
На вимогу жінки для оформлення угоди забудовник запросив нотаріуса, який начебто оформив договір. За квартиру було сплачено аванс у розмірі 149 тис. грн.
Вдома мати Ганни Подоляк прочитала договір та виявила, що нотаріусом він не завірений, у ньому немає ані слова про спеціальне обладнання для квартири, а сума угоди майже на 34 тисячі гривень вища за ту, яку назвав забудовник з «нотаріусом».
Обурена жінка почала вимагати повернути їй сплачені кошти. Після чисельних візитів до ТОВ «Капітал Ріелті ЛТД» там погодились розірвати угоду. Проте замість цього їй підсунули нову редакцію старого договору, де вартість квартири зросла до 400 тисяч гривень. Про те, що вартість квартири несподівано збільшилася, жінка дізналась у випадкового перехожого на вулиці, коли попросила прочитати документ.

Бру­таль­не по­ру­шен­ня прав лю­ди­ни в анек­со­ва­но­му Кри­му і на оку­по­ва­них те­ри­то­рі­ях До­нець­кої і Лу­ган­ської об­лас­тей ви­зна­ють та­кі по­важ­ні між­на­род­ні струк­ту­ри, як Вер­хов­ний ко­мі­сар ООН з прав лю­ди­ни і ОБ­СЄ. Дер­жа­ва, по­до­лав­ши ко­рот­ко­тер­мі­но­ву роз­губ­ле­ність, до­кла­дає зу­силь, щоб ут­ри­ма­ти си­ту­ацію і хоч якось спря­му­ва­ти її в пра­во­ве по­ле. Про­те ви­кли­ки, з яки­ми до­во­дить­ся сти­ка­ти­ся, по­тре­бу­ють роз­роб­лен­ня дов­го­стро­ко­вої стра­те­гії. Про це йшло­ся під час дис­ку­сії «Вій­на і пра­ва лю­ди­ни», ор­га­ні­зо­ва­ної Між­на­род­ним фон­­дом «Від­ро­джен­ня» та Ук­ра­їн­ською Гель­сін­ською спіл­кою з прав лю­ди­ни.

Цивільні особи опинилися в пастці
Автобусні зупинки, громадський транспорт, ринки, школи, дитячі садки, лікарні та житлові райони в Донецькій і Луганській областях перетворилися на поле бою, що є прямим порушенням гуманітарного права, яке врегульовує перебіг збройних конфліктів. На цьому наголошує Верховний комісар ООН з прав людини Зейд Раад Аль-Хусейн. Кількість загиблих там перевищила шість тисяч осіб, поранених — майже 15 тисяч (за офіційними, перевіреними даними, а насправді їх значно більше).
Усі аспекти людського життя зазнали негативного впливу, а становище місцевих жителів дедалі погіршується. Подальша ескалація може стати катастрофою для 5,2 млн осіб, які проживають в умовах конфлікту у Східній Україні. Цивільні особи опинилися в пастці.