— Пане Сергію, якими є нині ваші творчі пріоритети?
— Головне в житті письменника — це зуміти написати Головну книгу, яка зможе хоч трохи позмагатися з Часом і не кане зразу в небуття. Не таємниця, що хоч скільки книжок за своє життя письменник напише, читач його запам’ятає за одним чи двома творами. Це в найліпшому разі, якщо авторові все ж таки вдасться це написати. Яка книга може стати Головною — це вирішать тільки читачі і час. Переважно для цього буває замало життя, і не кожному письменнику вдається її написати. Тому мій пріоритет — постійний творчий пошук.
— З яких турбот, проблем і досягнень складається ваше творче життя?
— Турбот і проблем в українського сучасного письменника дуже багато, навіщо про сумне? Наведу тільки один приклад. Мене запросили на літературну конференцію до Канади. Подав я документи, до яких приклав лист-рекомендацію з Національної спілки письменників України, свій роман «Сьома свічка», виданий польською мовою, але мені відмовили у відкритті візи. Як зрозумів я з телефонної співбесіди з чиновницею посольства, їх здивувало, що український письменник може дозволити собі власним коштом поїхати на конференцію за кордон. Я ж не міг сказати, що сторона, яка приймає, обіцяла витрати за дорогу якось компенсувати. Напевно, в посольстві запідозрили, що я збираюся в Канаду на заробітки — мити посуд чи займатися чимось подібним.
Але головна проблема-біда (і вона спільна) — те, що коїться на Сході України. А там — війна! Я не живу в ізольованому, вигаданому світі і не можу не реагувати на жахливі події, які там відбуваються. Під російською навалою гинуть, стають каліками патріоти України, прості мирні мешканці. З невеликих письменницьких статків щось знаходжу на допомогу бійцям АТО.
Досягнення — це двадцять книжок, переважно романи в гостросюжетному жанрі, які виходили з 2000 року у видавництвах «Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля» («КСД»), «Дуліби», «Актуальна освіта». Як я вже казав, роман «Сьома свічка» перекладений польською мовою, і він відкрив нову міжнародну серію «Бібліотека наших сусідів», фундаторами якої є Інститут славістичної філології університету імені Марії Кюрі-Склодовської і Люблінського товариства польських письменників.
— Як доносите вашу творчість? Розкажіть про механізм співпраці з видавництвами, зокрема про найбільш казусні ситуації.
— Більшість моїх романів вийшла у видавництві «КСД», яке допомогло їм дійти до масового читача. Достатньо сказати, що кількість проданих книжок перейшла за триста п’ятдесят тисяч екземплярів. На етапі, коли я поєднував написання книжок і працю в бізнес-структурах у галузі хлібопродуктів, то не мав часу для спілкування з читачами, і видавництво в цьому плані мене не особливо навантажувало. Тепер, коли займаюся тільки творчою роботою, то відчуваю «голод» до зустрічей і спілкування з читачами.
Минулого року у видавництві «Дуліби» вийшов роман «Тенета бажань» українською і російською мовами, і видавництво провело низку зустрічей, презентацій на книжкових ярмарках у «Мистецькому Арсеналі», «Зеленій хвилі» в Одесі, «Форумі видавців» у Львові, радіо і в телевізійних ефірах. «Тенета бажань» увійшов у список «Книжка року-2014»: Лідери літа. Номінація «Красне письменство». Деякі мої романи у минулі роки теж входили до цього списку, але поки що не вдалося вийти в лідери.
Казус у мене стався з видавництвом «Актуальна освіта», яке видало мою найпершу книжку — збірку повістей і оповідань «Лиса гора». Головний редактор переплутав і віддав у друк невідредагований текст збірки. Тоді вирішили, що саме містична повість «Лиса гора» до цього причетна, бо з нею і раніше відбувалася чортівня. Тільки-но журнали «Майдан», «Акваріум», дайджест-газета (назву забув) обіцяли цю повість надрукувати через кілька номерів, як незабаром закривалися.
— У яких жанрах волієте працювати? Чому? Розкрийте творчі секрети побудови сюжетів, композиції.
— З дитинства захоплювався прочитанням гостросюжетної та історичної літератури, напевно, це вплинуло на мій вибір. Більшість моїх романів — це переплетіння історичної складової, напруженого детективно-містичного сюжету. Досить часто використовую при побудові сюжету композиційний прийом — «роман у романі», де події одночасно відбуваються в минулому і сьогоденні. Це може бути на основі щоденника, старовинної книги (інкунабули) тощо.
Відкрию свою письменницьку таємницю: майже всі історичні події романів чи більшість із них мають реальну історичну основу. Історичні події я намагаюся переосмислити і подати як розв’язання історичної загадки. Наприклад, у романі «Відьмин пасьянс», під час Київської Русі, кияни вигнали з Києва законного князя Ізяслава і на його місце поставили полоцького князя Всеслава, відомого з літопису «Слово о полку Ігоревім», який мав дурну славу чарівника і сидів у в’язниці. Це страшенний нонсенс, щоб кияни у той час посадили на «князівський стіл» чужого князя! Це як замість Януковича запросити Лукашенка! Я запропонував читачам свою версію цього історичного казусу, поєднав її з поліськими легендами, а в сучасності події подав у жанрі детектива. Звісно, не розповідаю детальніше, бо якщо розкрию таємниці, то це вже буде не детектив.
На роман «Прокляття скіфів» надихнули давні розповіді рідної тітки, яка жила в Києві під час німецької окупації, й історія скіфського царя Скіла за античним істориком Геродотом. Так, у романі — це історія кохання, зради, помсти, яка почалася в античні часи і тривала до наших часів.
На роман «Час Самайна» надихнув щоденник дівчини, ровесниці ХХ століття — прабабусі моїх знайомих. Цікаво те, що в цьому щоденнику дівчина не помічає Першої світової війни, зречення царя, Лютневої революції... У неї в голові любовні побачення з юнкерами, аж поки час змін несподівано і жахливо вторгається в її життя. Так і нині. Здається, країна (за винятком сходу) живе звичним життям, але воно може в будь-який час порушитися, і тоді все те торкнеться всіх без винятку.
На роман «Тенета бажань» надихнула подорож до зони відчуження ЧАЕС і спроби забудовника використати складові «чумних» поховань для будівництва офісного центру. Спочатку я писав роман-катастрофу, та потім персонажі почали жити самостійним життям і підказувати новий сюжет. Письменник-початківець Родіон Іконников ніяк не може дописати роман про Жах, та його особистий щоденник сам є романом, і коли потрапляє у наш час, то спричиняє до жахливих подій.
Історична складова в романах ознайомлює читача з цікавими подіями, фактами в необтяжливому вигляді пригод і детективу. При написанні роману історична лінія потребує найбільше уваги, бо важливо, щоб читач відчув «подих» того часу, проте не варто перевантажувати книгу історичними деталями. Сучасна лінія для мене не менш значуща — персонажі романів блукають світом, відвідують незвичайні місця, наражаються на небезпечні пригоди, але головні події завжди відбуваються тільки в Україні.
— Що є найголовнішим нервом, генеральною ідеєю ваших творів? Проілюструйте на прикладі певного роману чи повісті.
— Головна ідея в різних романах різна. Утім, її можна узагальнити — це боротьба Добра і Зла. Приміром, у романі «Тенета бажань» письменник-початківець Родіон Іконников заради задоволення своїх бажань готовий продати власну душу Дияволу. Його переслідує у снах, мареннях Біс Бажання в образі студента-самогубця з його дитинства, який спокушає, а насправді він сам є рабом цих бажань, перебуває в їх тенетах.
Іконников заради задоволення своєї похоті, пристрасті, гордині несе Зло іншим, плюндрує їм життя, калічить долі. Головні персонажі роману весь час перебувають у пастці сильних емоцій, почуттів, пристрастей і, звичайно, кохання. Кохання різноманітних форм: продажного, нерозділеного, недосяжного, ейфорійного, згубного, платонічного. Це — гостросюжетний роман, тому розповісти, як саме Добро перемагає Зло — це відкрити головну інтригу цього детективу.
У романі «Прокляття рукопису» діє реальна історична особа — Папа Римський Сільвестр II, з яким пов’язано багато містичних легенд. Він намагається за допомогою гримуара «Арбателя» (стародавня книга з описом законів, ритуалів, викликів, заклинань, опису духів і роботи з ними. — В. К.) побороти Зло, і коли розуміє, що це неможливо, ховає гримуар у бібліотеці Ватикана. Але гримуар викрадають, намагаються за допомогою цієї старовинної книги домогтися могутності, влади, кохання... Через багато століть гримуар потрапляє в Україну — до трьох сучасних молодиків, шукачів скарбів, які вважають, що завдяки йому досягнуть своєї мети — багатства і влади. А може, той, хто намагається владарювати, сам мимоволі стає рабом тих сил, які вивільнив? Відповідь на це та інші запитання знайдуть самі читачі цього роману.
— Розкажіть про ваші спроби «впровадитися» в кінематограф? У які проекти це виливалося і виливається? На які підводні рифи наражаєтеся? До яких результатів прийшли?
— Про незадовільний стан українського кінематографа всім добре відомо. Серіали, художні фільми, які вийшли за два з половиною десятка років на наших кіностудіях, можна порахувати на пальцях двох рук. Російська кіноіндустрія до останнього часу полюбляла українські продакшн і кіномайданчики, українських акторів, режисерів і сценаристів. Звісно, тільки тому, що вони обходилися значно дешевше, ніж російські.
Як це відбувалося зі сценаристами? У російській кінокомпанії розробляли головну ідею серіалу, прописували персонажі, алгоритм сценарію, запускали пілот із 12 серій. Якщо рейтинг на телеканалі був достатньо високий, то продовжували знімати серіал, і тоді залучали сценаристів зі сторони, бо треба було працювати, як мовиться, прямо з коліс. Саме в таких проектах я брав участь.
Були й оригінальні українські кінопроекти — політично-розважально-лялькова передача «Пупсня», для якої закупили півтора десятка дуже дорогих ляльок у вигляді політиків. Ведучим була лялька у вигляді Савіка Шустера — тоді він тільки розпочав зоряний шлях. В ефір вийшло 12 програм — половина того, що підготували, але з якихось причин проект призупинили, як виявилося, назавжди.
Цікавим був 12-серійний телепроект «Місця сили». Спочатку його робоча назва була «Замки України». Представник міжнародного центру паранормальних явищ і уфології досліджує в Україні замки, будинки, місцевість, де відбуваються загадкові події. Мій сценарій «Лиса гора» став пілотним для прийому серіалу телеканалом. Зйомки збіглися з реальною експедицією «мисливців за привидами» із США, яка досліджувала примар замків Львівської області. На мою думку, серіал був би значно якісніший і привабливіший для глядача, якби режисер під час зйомок не перекроював сценарій на свій розсуд, намагаючись вразити глядача нісенітницею.
— Чи були спроби вийти на міжнародний книжковий ринок? Найхарактерніші труднощі...
— Міжнародні видавництва не спілкуються безпосередньо з автором, тільки через літературного агента, який має відповідну репутацію і повноваження. В Україні нема справжньої літературної агенції, а на Франкфуртський книжковий ярмарок виїжджає небагато видавництв, щоб представляти своїх авторів.
Мені пригадується (це було наприкінці 80-х років) зустріч з делегацією аграріїв із Канади. Канадські фермери дуже здивувалися умовам праці наших вітчизняних фермерів, які сіяли, вносили добрива, піклувалися ростом рослин без порад агронома, не мали уявлення про ціну на свою майбутню продукцію, тобто не могли обрахувати свій бюджет, не були достатньо захищені державою від неврожаю і коливання цін на сільгосппродукцію.
Щось подібне відбувається і з письменниками, їх потугами по просуванню власних творів. Поки що найбільш дієвий і ефективний спосіб привернути увагу, хоча б на внутрішньому книжковому ринку, — це бути шоуменом. На моє щастя чи нещастя, цим даром я не володію.
У романі «Тенета бажань» письменник-початківець отримує саме таку щиру пораду від видавництва. Подія відбувається на початку ХХ століття. Нічого не змінилося й досі. Пропоную цей невеличкий уривок:
«Лише в одному журналі редактор — жовчний старий, котрому закортіло розважитися, — поблажливо удостоїв мене бесіди.
— Юначе, ви маєте дивний вигляд! — удавано жахаючись, змахнув він руками.
Я нервово совався на стільці, намагаючись зрозуміти, що може бути такого дивного в моїй зовнішності або в одязі.
— У вас голова не вимащена фарбою, вбрання не має забарвлення папуги, ви мало схожі поведінкою на клоуна — чим же збираєтеся здивувати столичну публіку?! У нас публіка балувана, вередлива, ласа на скандали, але такі — з вигадкою-с! Звичайні не пройдуть. Чи ви думали захопити її своєю писаниною? Даремно сподівалися, добродію. Хіба що зможете по-справжньому налякати, розсмішити, зворушити.
Але таки повірте мені — чим безглуздіше виглядатимете, зухвало поводитиметеся в публічних місцях, щоб скандальні газетки вас примітили, то більше шансів зацікавити видавництва. Ось тоді — ласкаво просимо!»
— Розкажіть про ваші найсвіжіші новини.
— Щойно вийшов мій новий роман «Темний ритуал» (видавництво «КСД»). Мені більше подобається моя робоча назва «Обійми місяця», в розумінні — «обійняти неосяжне». Є напівлегенда, як китайський поет Лі Бо вирішив обійняти відображення місяця у воді і потонув, і з тих пір він вважається єдиним, хто помер в обіймах місяця.
Усі події відбуваються в сучасності — розпочинаються в Судані, а потім тривають і завершуються в Україні. Це — гостросюжетний роман. У ньому багато таємничих подій, пригод, людських пристрастей і підступності.
Крім того, пишу новий роман, робочу назву не скажу, бо я забобонний. Маю надію його завершити до кінця квітня. Події відбуваються у двох площинах часу — Великої Французької революції і Української Народної Республіки. За жанром це теж гостросюжетний роман.
Володимир КОСКІН, фото автора