Крім того, занепокоєння Польщі і Балтійських країн — членів НАТО своєю безпекою стимулювало Альянс до ухвалення рішень про створення сил швидкого реагування та збільшення присутності сил протиповітряної оборони НАТО на його північноєвропейському фланзі. Не менш показово, що навіть традиційно нейтральні Швеція і Фінляндія, зважаючи на підвищення російської військової активності в Арктиці та Балтиці, серйозно замислилися над своєю перспективою вступу до НАТО.
Росія продовжує мислити поняттями свого монопольного контролю «євразійського» військово-стратегічного простору. Але мислення термінами «вирішального» впливу, коли порушується міжнародне право, що знаходить своє продовження у спробах Росії дестабілізувати ситуацію на Сході України, загрожує усталеному європейському порядку. НАТО лише залишається «дивуватися» вимогам Росії надати гарантії недопущення вступу України в НАТО. Існує точка зору, якщо Захід дасть слабину щодо інтеграції України в НАТО, далі буде вимога Росії, щоб Україна не вступала до Європейського Союзу.
Неприпустима поведінка Росії вимагає від євроатлантичних демократій дотримання принципів солідарності та неподільності європейської безпеки, підвищуючи ціну російської агресії та підтримуючи Україну. Особисто Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг зауважує, що «двері Альянсу все ще відчинено, якщо Україна виконає критерії для членства і якщо вона цього захоче».
Коаліційна угода, підписана 27 листопада 2014 року, передбачає підготовку України до вступу в НАТО та відмову від «позаблокового» статусу. Наразі у відносинах з НАТО для України важливими умовами перемоги залишається своєчасне отримання військової техніки як прояву здатності до союзницької підтримки. Без доброго спорядження навряд чи можливо дати адекватну відповідь реваншистським прагнення кремлівського керівництва.
Андрій МАРТИНОВ