Пакистан, який до налагодження стратегічної співпраці з Китаєм потерпав від обмежень у постачанні зброї з країн — членів НАТО, наполегливо закликав інші держави взяти участь у конкуренції на своєму ринку зброї. Не в останню чергу це дало можливість Україні 1996 року виграти контракт на постачання танків для пакистанської армії. Щоправда, після цього довелося досить довго долати кризу в українсько-індійських відносинах.
Зрозуміло, що Пакистан зацікавлений посіяти недовіру між Росією та Індією, аби послабити індійські можливості модернізації звичайних видів збройних сил. У свою чергу, Індія також обрала стратегічний курс, спрямований на розширення кола постачальників зброї. Ще за часів індійського уряду на чолі з Нарасімха Рао було заведено практику проведення технічно складних тендерів на постачання зброї до Індії. Причому традиційною умовою для перемоги на цих тендерах є передання Індії технічної документації на вироблення певних видів зброї та налагодження її виробництва з часом на індійських виробничих потужностях.
На таких тендерних умовах російські представники військово-промислового комплексу програли тричі поспіль тендери на закупівлю індійськими військово-повітряними силами техніки. Ці тендери вигравали традиційно конкуренти росіян на світовому ринку зброї — американці, британці та французи. Однак ситуацію з відкладанням поставки Росії вертольотоносців типу «Містраль» Росія намагається використати для дискредитації в очах індусів надійності і незалежності від політичних мотивів французьких постачальників.
Поки що Індія не збирається переглядати виграні французами тендери. За цих обставин Росія вирішила зробити «хід конем» та спробувати налагодити військово-технічне співробітництво з Пакистаном. Однак на шляху цих намагань чимало своїх підводних рифів. По-перше, Китай не в захваті від російської конкуренції на пакистанському ринку зброї. По-друге, Пакистан переживає такі економічні проблеми, що навряд чи може вважатися надійним платоспроможним партнером у сегменті дорогої військової техніки. По-третє, одним візитом міністра оборони Сергія Шойгу неможливо подолати десятиліття взаємної конфронтації і природної недовіри між Росією і Пакистаном. Тому формальне відродження військово-технічного співробітництва має не стільки практичне, скільки символічне значення.
І це символічне значення є показовим у контексті розвитку російсько-індійських відносин та загальної ситуації в Євразії. До кінця поточного року президент Росії Володимир Путін планує здійснити візит до Індії. «Загравання» з Пакистаном було йому потрібним для демонстрації чинному прем’єр-міністру Індії Нарендрі Моді наявності в Росії «альтернативних можливостей» впливу в регіоні. Особливо ці можливості можуть бути задіяні в разі надмірного крену Індії в бік геополітичного союзу зі США, який серйозно тисне на російсько-китайський геополітичний проект «Шанхайської організації співробітництва». Найближчим часом стане зрозуміло, як цей путінський блеф вплинув на індійські стратегічні плани.