У цілому і з Росією, і з Україною Китай з економічних питань домовлявся добре і успішно — у 2012-му Серединна Держава стала для України другим економічним партнером.
Виражаючи своє ставлення до російської анексії Криму, речник китайського МЗС Цінь Ган сказав, що Китай «шанує незалежність, суверенність і територіальну інтегральність України». Це — офіційна позиція Пекіна, але про будь-яке підключення до хору засудження Росії нема й мови. Як звичайно буває у подібних випадках, коли Китай не є безпосередньо залученим до конфлікту, серіями посилають звернення «про збереження стриманості і вирішення кризи політичними і дипломатичними засобами».
Для Китаю ситуація в Криму і його від’єднання під егідою Москви є незручною і неприємною, бо вони самі мають подібні проблеми із сепаратизмом у Тибеті, а останнім часом особливо у Сінцзяні. До цього доходить також справа Тайваню. Цитована американською газетою «Крісчен Сайенс Монітор» експерт із проблем Азії у Центрі стратегічних і міжнародних досліджень Бонні Гляссер вважає, що для Пекіна «сама думка, що частина Китаю може вирішувати, чи хоче від’єднання, здається небезпечною».
Проте офіційні китайські медіа виразно зазначають, що підтримка Росії, а не України більше лежить в інтересах КНР. Щоправда, це суперечить офіційній позиції влади, але таким чином вона озвучує, що тепер думають насправді, але чого офіційно не можуть сказати, бо їм не випадає можливість (невтручання у справи інших держав — це один із п’яти принципів китайської дипломатії).
Таку позицію викладає, приміром, китайська газета «Глобал Таймс». Вона пише, що «Росія — країна великих і багатих природних багатств — не дуже залежить від зовнішньої торгівлі», тому може розраховувати на власні сили, однак «повна ізоляція від західних країн може стати для Росії дуже неприємною».
«Глобал Таймс» посилається на «китайську громадську думку», котра, як заявляє газета, у більшості стоїть на боці Росії, бо вважає, що її дії — це «реакція на довготривалий стратегічний тиск із Заходу», а «Україна віддавна є ареною боротьби між Заходом і Росією». Видання підкреслює, що від затримання поступу західних країн на Схід не тільки залежить доля самої Росії, але й «це безпосередньо пов’язано з найважливішими стратегічними інтересами Китаю». Наприкінці, однак, заспокоює, що не слід боятися, ніби підтримка Китаю для Росії негативно вплине на відносини Китаю з Україною.
Інтернет-портал ChinaFile, який спеціалізується на азіатських справах, розмістив думку на цю тему професора Олександра Панцова з університету «Кепітал Колумбус» у штаті Огайо, автора багатьох праць з історії Китаю та Олександра Лукіна, експерта російсько-китайських відносин із МДІМВ і заступника голови комісії з питань досліджень і міжнародної співпраці Дипломатичної академії при МЗС Росії. Вони розглядають ніби у китайському контексті зіткнення західної і російської великодержавної точки зору на події в Україні.
Професор Панцов переконаний, що Китай не може підтримати Україну хоча б тому, що не погоджується із західним баченням політичної її суспільної демократії. До того ж недавні події на Майдані у Києві «дуже нагадують ті з 1989 р. на площі Тяньаньмень у Пекіні». Китай не може підтримати російське вторгнення у Крим, яке явно порушує суверенність іншої країни, але санкції Заходу до Росії викликають негативну реакцію Пекіна, бо — як твердить професор Панцов — вони асоціюються з тими, які демократичний світ застосував до Китаю після бійні на Тяньаньмень. Наводиться позиція МЗС Китаю у цій справі, яке не підтримує «легкого використання санкцій у міжнародних відносинах». О. Панцов наприкінці зауважує з іронією, що був би радий дізнатися, що Китай критикує Путіна як агресора, але не думає, щоб до цього дійшло.
На погляд Лукіна, Китай бачить, що криза в Україні «була спроектована Заходом, який панує над світом». Він твердить, що «у боротьбі з цією тенденцією Росія, на думку китайців, є цінним союзником», і додає: «Пекін щасливий, що хтось був настільки відважним і рішучим, щоб використати ефективні засоби проти західного гегемонізму». Лукін пояснює, що подібна ситуація вигідна Китаю, бо Росія ніби виручає його, виконуючи за нього роботу.
Він упевнений, що українська криза не погіршить китайсько-американських відносин, але відверне увагу американців від зростаючих впливів Китаю у Східній Азії. Китайська влада, продовжує Лукін, бачить нинішню ситуацію в Україні як «балаган» і вважає, що до нього мав відношення Захід, котрий спонсорує боротьбу зі стабільними авторитарними режимами у світі, які, «за оцінкою Пекіна, можуть ефективно гарантувати економічний розвиток і зростаючу співпрацю з Китаєм».
Піднебесна також боїться, говорить Лукін, що тактика кольорових революцій може бути використана Заходом і в Китаї. Він погоджується з Панцовим, що у справі Криму Китай — з огляду на власні сепаратистські проблеми — не підтримає «руйнування територіальної інтегральності існуючих держав».
У китайських медіа з’являється все більше коментарів на тему подій у Криму. Точки зору таких експертів, як Фен Юн, керівника Інституту російських досліджень у Китаї, Сан Жунцзі, Ву Еняна чи Цзян Юнлі з Китайської академії суспільних наук здебільшого подаються у дуже поміркованій тональності.
Проте вони виразно корелюють із російською аргументацією у цьому питанні і підкреслюють «глибокий історичний зв’язок Криму з Росією» (Ву Енян). Ідеться також про стурбованість розвитком подій. Навіть формулюються несміливі поради, приміром від Цзяна Юнлі, що «Китай повинен спробувати стати посередником із метою вирішення регіональних конфліктів».

Підготував Євген ПЕТРЕНКО