Перше, на що звернули увагу учасники моніторингу, — медичні частини, які функціонують у слідчих ізоляторах ДПтСУ, призначені винятково для диспансерного нагляду і надання первинної медичної допомоги. Але наші реалії такі, що значна кількість ув’язнених змушена перебувати там із тих чи інших причин понад рік. За таких умов виникає необхідність у вторинній (спеціалізованій) чи навіть третинній (високоспеціалізованій) допомозі (особливо якщо йдеться про осіб, котрі мають хронічні захворювання, літніх чи інвалідів) у відповідних закладах.
Варто також нагадати, що згідно зі ст. 178 Кримінального процесуального кодексу на стадії, коли слідчий суддя обирає запобіжний захід щодо затриманого за підозрою у вчиненні злочину, він повинен оцінити всі обставини, не в останню чергу — стан його здоров’я і вік. Однак до СІЗО все ж потрапляє немало тих, хто має туберкульоз, ВІЛ-інфіковані, особи, що мають серцево-судинні, психічні, онкологічні захворювання, вірусні гепатити.
Тож щоб забезпечити належний рівень меддопомоги, було введено в дію наказ Міністерства юстиції і Міністерства охорони здоров’я «Про затвердження Порядку взаємодії закладів охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров’я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту». В ньому зафіксовано положення про право на вільний вибір лікаря, можливість обстежитись і лікуватись у спеціалізованих медичних закладах. Крім того, в цьому документі визначено процедуру фіксації і документування тілесних ушкоджень у тих, хто потрапляє до СІЗО.
Як зазначає керівник Харківської правозахисної групи Євген Захаров, вільний вибір лікаря — це один із мінімальних стандартів, котрий визначено Європейським комітетом із запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню.
На жаль, як засвідчили результати моніторингу, на практиці для того, щоб добитися виконання згаданого наказу, доводиться долати низку перешкод: відсутність персоналу для конвоювання, брак транспортних засобів для перевезення хворого, а також незабезпеченість пальним. Тож можливість осіб, які перебувають у СІЗО, проходити обстеження і лікуватися в закладах МОЗ реалізується на 30–50%.

Сумнівні записи у медичних картках
Експерти моніторингової групи висловили претензії і до процедури первинного медогляду. Його проводять зазвичай у збірних відділеннях, однак не всюди там є належним чином обладнані медкабінети. Так, в одному з обстежених закладів огляд проводили в кімнаті для обшуків, де відсутні необхідні для цього умови, але було обладнано відеоспостереження, мету якого ніхто пояснити не зміг. Адміністрацію пенітенціарних установ не турбує той факт, що огляд у більшості випадків здійснюють у присутності інших ув’язнених, а також немедичного персоналу, хоча це — пряме порушення права на приватність та повагу до гідності.
Для ізоляції і надання медичної допомоги хворим на активну форму туберкульозу при інфекційних ізоляторах повинні обладнати окремі маніпуляційні кабінети, лазні, прогулянкові дворики. Останні, до речі, можна рідко де побачити, зазначено в спеціальній доповіді Омбудсмана, підготовленій за результатами моніторингу.
Тривогу викликає ситуація у Львівському СІЗО. Там медчастина не має окремого приміщення, тому змушена розташовуватися в різних частинах будівлі. Камери-палати не пристосовані для перебування хворих і розміщені поряд зі збірним відділенням, а це — порушення санітарно-гігієнічних вимог.
Загальновідоме правило: якщо під час приймання душу виявлено тілесні ушкодження, то це необхідно зазначити в спеціальному журналі. Проте в деяких слідчих ізоляторах утримували неповнолітніх зі свіжими синцями, але це ніде не було зафіксовано, хоча персонал знав про ці тілесні ушкодження.
Не все гаразд і з медичною документацією, що знаходиться в особовій справі ув’язненого при надходженні до СІЗО. Аналіз медкарток амбулаторних хворих засвідчив: часто особові справи містять неправдиві медичні висновки про стан здоров’я, результати флюорографічного обстеження з висновком «практично здоровий». Водночас під час рентгенологічних обстежень у СІЗО було виявлено патологічні зміни в легенях, характерні для активної фази туберкульозу.
Варто згадати, що з метою забезпечення належних умов для надання меддопомоги хворим на сухоти пенітенціарне відомство створило в спеціалізованих лікарнях при колоніях дільниці слідчих ізоляторів. Проте такі лікарні є поки що лише в дев’яти областях.
Прикрий такий факт: щороку особи віком до 18 років повинні проходити профілактичний огляд із залученням лікаря-педіатра дитячої поліклініки, однак у СІЗО це не практикується.
Утім, не все так погано. Рентгенологічне обладнання слідчих ізоляторів сучасне, є добре обладнані стоматологічні кабінети. У кожному СІЗО виділено окрему камеру для вагітних і матерів із дітьми до трьох років, обладнану для спільного перебування. Це — просторі, добре освітлені приміщення, де підтримується відповідний температурний режим. Вони забезпечені необхідними меблями включно з приладдям для немовлят: ліжками, колясками, манежами, ванночками для купання, дитячим одягом. Такі палати розраховані на двох-трьох жінок, також обладнано невеличкі кухні з холодильниками.
Експерти, які проводили моніторинг, виробили рекомендації для ДПтСУ стосовно того, яким чином можна покращити стан із наданням медичних послуг. Вони наголошують: право на меддопомогу є невід’ємним правом людини незалежно від того, де вона перебуває. Держава має забезпечити можливість отримати адекватне лікування особи, позбавленої волі.

Ніна КЛИМКОВСЬКА