18 ВЕРЕСНЯ — 90 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ АЛЛИ ОЛЕКСАНДРІВНИ ГОРСЬКОЇ (1929–1970), УКРАЇНСЬКОЇ ХУДОЖНИЦІ, ГРОМАДСЬКОЇ ДІЯЧКИ

Батько Алли Горської Олександр Валентинович Горський був одним з організаторів радянського кіновиробництва. З 1931 року він став директором Ялтинської кіностудії. Через рік, 1932-го, Олександр Валентинович із сім’єю переїжджає до Москви, де обіймає посаду начальника виробництва тресту «Східфільм».

Але Олександр Горський не любив Москву, тому дуже зрадів, коли 1933 року видалася нагода переїхати до Ленінграда, де спочатку був заступником директора, а потім — директором Ленінградської кіностудії.

Репертуар Київського національного академічного Молодого театру нещодавно поповнила вистава «Ласкаво просимо до пекла». За основу постановки художній керівник театру Андрій Білоус узяв п’єсу російського драматурга Володимира Зуєва «Мамочки», присвячену подіям війни у Чечні, але паралельно з Чечнею в українській виставі події відбуваються і в сучасному Донбасі. Такий підхід дав зовсім нове звучання історії про трагедію солдатських матерів.

П’єсу «Мамочки» засновано на реальних подіях. 2005 року російський музикант і драматург, автор близько 30 п’єс Володимир Зуєв їздив із концертами до Чечні.

Михайло Захаревич — народний артист України, член-кореспондент НАМ України, лауреат Мистецької премії ім. М. Кропивницького та Премії ім. М. Крушельницького, професор КНУТКіТ ім. І. К. Карпенка-Карого.
З 1992 року — генеральний директор, а з 2018-го — генеральний директор — художній керівник Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка.
Про театр, свята і будні розмовляємо з Михайлом Захаревичем.

— Театр розпочинає ювілейний, 100-й сезон. Як запам’ятають цей час актори й глядачі, шанувальники театрального мистецтва?
— З нагоди ювілейного 100-го сезону в театрі відбулись урочисті збори трупи. У нас починається цілий рік свят. Нам треба поставити гарні вистави, поїхати за кордон, щоб нас побачили. Треба взяти участь у фестивалях як за кордоном, так і в Україні.

Влітку 1944-го на шпальтах французької газети «Ліберте» з’явилася стаття з промовистим заголовком «Один із тих, хто загинув заради того, щоб жила Франція». В ній, зокрема, було сказано: «Українець — лейтенант Василь Порик загинув. Василь — ім’я, яке було у всіх на вустах, ім’я, яке ми вимовляємо з повагою і захопленням».

Хто він — Василь Порик? Раніше на цьому прізвищі виховувалися цілі покоління, а сьогодні мало хто з молодих людей скаже, ким він був і що зробив.
Він народився у мальовничому подільському селі Соломірка. Закінчив сільськогосподарський технікум і Харківське військове піхотне училище. Влітку 1941-го опинився в оточенні і потрапив у німецький полон.