Безпека
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Понедiлок Серпень 03, 2020

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 20 Вересень 2019 18:18

Озброєтись, але не перестрілятися

Rate this item
(0 votes)

Про необхідність упорядкувати обіг зброї в українському суспільстві говорять давно. Особливої актуальності ця проблема набула з часу російської агресії, відколи з району бойових дій зброя масово почала потрапляти на мирну територію.

Україна досі залишається єдиною державою в Європі, де немає профільного закону. Особливості обігу зброї в нашій країні розкидано по різних нормативних актах, переважно підзаконних.
У законах ідеться лише про Збройні Сили та Національну поліцію. Але й тут не все гаразд із ліцензуванням розробки, виготовлення, модернізації та продажу продукції військового призначення.

Що маємо
За даними Національної поліції, на початок 2018 року в Україні офіційно зареєстровано близько 800 тисяч одиниць вогнепальної зброї. Ідеться про мисливські гладкоствольні рушниці та мисливські нарізні гвинтівки. Ними володіли 663 тисячі українців. А вже на кінець липня офіційно було зареєстровано майже один мільйон одиниць вогнепальної зброї.
Що ж до «сірого» ринку, то протягом 2018 року співробітники СБУ вилучили у населення понад тисячу одиниць вогнепальної зброї, а поліція — понад дві тисячі. Цьогоріч ситуація не змінилася: МВС за перший квартал конфіскувало понад 550 одиниць вогнепалу.
Але точної кількості нелегальних стволів не знає ніхто. У звіті аналітичного центру Small Arms Survey (організація з центром у Женеві, яка досліджує поширення нелегальної вогнепальної зброї) говориться, що до початку конфлікту на Донбасі в Україні налічувалося близько 3 млн одиниць незаконних вогнепалів. Але з того часу їхня кількість могла збільшитися до 5 млн одиниць.
Інструкція, затверджена наказом МВС від 21.08.98 р. № 622, не дає змоги ні реально впливати на нелегальний обіг зброї, ні карати належним чином порушників. І справа навіть не в тому, що Інструкція може бути змінена будь-якої миті іншим відомчим розпорядженням керівника МВС.
Куди гірше те, що в документі є суперечливі положення, які передбачають нагородження зброєю від імені Адміністрації (чи то пак Офісу) Президента, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки чи Міністерства оборони.
Часто названі відомства досить довільно трактують надане їм право і можуть нагороджувати не тільки пістолетами та револьверами, а й військовими штурмовими гвинтівками та кулеметами. Тож за що і кому дістаються «подарунки», дізнатися практично неможливо.
За понад 20 років існування Інструкцію лише дещо підправляли, проте жодного повноцінного документа, що має більшу юридичну силу щодо контролю за обігом зброї, наша держава так і не схвалила. Інструкція продовжує бути найголовнішим і найдетальнішим з усіх підзаконних нормативних актів, який передбачає порядок виготовлення, придбання, зберігання і використання вогнепальної зброї.

«За» і «проти» озброєння
Попри те що зброї на руках у населення досить багато, значна частина громадян чомусь більше боїться закону про зброю, ніж того хаосу, що спричиняє його відсутність.
Один із найпоширеніших аргументів «проти» — доступ до зброї отримають злочинці. Але ж злочинців не цікавить наявність чи відсутність закону і вони вже мають необмежений доступ до зброї на «чорному» ринку.
Наступна пересторога — озброїтися зможуть люди з неврівноваженою психікою. Але ж усі претенденти мають пройти медичний огляд, який і нині передбачено Інструкцією № 622.
Ще одне побоювання — озброяться горезвісні «мажори», так звана «еліта», яка насправді такою не є і яка вже нині безкарно дозволяє собі багато чого. Та вони й так уже озброєні якщо не травматичною зброєю, то нагородною.
Немає також підстав вважати, що зброю можна буде придбати у будь-якому магазині. За всіма розробленими законопроектами вона продаватиметься виключно у спеціалізованих магазинах, які мають на це ліцензію.
На закиди щодо неготовності суспільства до вільного обігу зброї, що, мовляв, відсутня культура поводження з нею, також є спростування. Культура поводження не виникне з нічого, а з’явиться лише в разі придбання та використання зброї законними способами.
З цієї ж серії аргументів і посилання на менталітет, який нібито не той і призведе до ситуації, коли перестріляємо одне одного. Але ж і нині маємо чимало прикладів здебільшого використання незареєстрованої зброї, придбаної на «чорному» ринку.
І такі полярні думки чи не по кожній позиції «за» або «проти» вільного продажу зброї. Приміром, стосовно того, що зброя не завжди дозволяє захистити себе та рідню й тому краще покладатися на захист поліції, яка зробить це професійніше. На це також є відповідь: застосування власної зброї для захисту значно надійніше.
Протилежної точки зору дотримуються опоненти й щодо вирішення побутових конфліктів. На заяви про те, що всі вони будуть вирішуватися лише за допомогою зброї, протилежна сторона зазначає, що боротися треба зі злочинцями, а не зі знаряддями злочину.
Завзято сперечаються українці й з тієї причини, що доступ до зброї отримають алко- та наркозалежні особи. Але ж для дозволу на зброю необхідне проходження медичного огляду. Та й за оформленням самого дозволу слід звертатися до органів МВС, а таке спілкування не в пріоритеті у цієї категорії громадян.
Опоненти по-різному сприймають твердження про те, що кошти на процедури надання дозволів на зброю краще спрямувати на соціальні проекти. Мовляв, закон не лише не потребує витрат, а й сприяє зайнятості більшої кількості продавців та виробників зброї, медиків, працівників тирів.

Закон обов’язково потрібен
Попри такі суперечливі думки фахівці вважають, що закон про зброю в Україні необхідно ухвалювати найближчим часом. Це є не тільки вимогою сучасного суспільства, а й обумовлюється необхідністю становлення правової держави, в якій цивільні правовідносини у сфері обігу зброї має регулювати саме закон. А вже один той факт, що у нас його немає, є кричущим порушенням загальноприйнятих норм.
Україна чомусь не поспішала ні внормувати обіг зброї на законодавчому рівні в середині країни, ні приєднуватися до міжнародних договорів про обіг вогнепальної зброї.
До Протоколу проти незаконного виготовлення та обігу вогнепальної зброї, її складових частин і компонентів, а також боєприпасів до неї ми приєдналися лише 2013 року. Але цей Протокол регулює передусім контроль за виготовленням вогнепальної зброї та її переміщенням між державами-учасниками.
Що ж до Європейської конвенції про контроль за придбанням і зберіганням вогнепальної зброї приватними особами, то ми її досі не підписали.
Обіг зброї в усьому цивілізованому світі внормовується законами. Україні такий закон потрібен ще й з тієї причини, що від початку війни на Донбасі кількість вироків судів за статтею про незаконне поводження зі зброєю значно зросла.
Згідно зі ст. 263 Кримінального кодексу за незаконне зберігання, придбання, виготовлення, ремонт, передачу чи збут вогнепальної зброї передбачається позбавлення волі.
Щоправда, добровільна здача незаконно придбаної вогнепальної зброї звільняє від відповідальності. Однак ніхто не застрахований від того, що використання зброї для самозахисту не буде трактуватись як перевищення його меж і в результаті не наступить суворе покарання.
З огляду на все це парламент спробував внормувати обіг зброї на законодавчому рівні. Група народних депутатів зареєструвала у Верховній Раді законопроект «Про цивільну зброю і боєприпаси» наприкінці 2014 року. Однак до розгляду документа впродовж майже п’яти років так і не дійшло, а 2019-го його взагалі відкликали.
Цікаво дізнатися, чому так сталось і що такого пропонували парламентарі? Проект передбачав надавати право володіти не лише гладкоствольною, а й короткоствольною нарізною вогнепальною зброєю та короткоствольною зброєю, призначеною для стрільби боєприпасами, спорядженими еластичними елементами менш смертельної дії, всім дієздатним, психічно здоровим, несудимим громадянам.
Для цього потрібно було отримати спеціальний дозвіл, який видаватиметься з 18 років для гладкоствольної зброї та з 21 року — для нарізної. Володіння автоматичною вогнепальною та переробленою чи саморобною вогнепальною зброєю пропонувалося повністю заборонити.
Однак МВС виступило проти такого тлумачення права на володіння короткоствольним вонгнепалом, посилаючись на соціологію (згідно з опитуваннями більшість населення проти масового озброєння). Та найголовніше, що ініціативу не підтримав тодішній Президент.
Попри те що петиція щодо легалізації вогнепальної зброї з’явилася на його сайті у 2015 році й досить швидко набрала необхідні для розгляду 25 тисяч голосів, Петро Порошенко «перевів стрілки» на Верховну Раду та Конституційну комісію. Відмовку знову ж таки пояснив тим, що переважна більшість українців виступає проти дозволу на тотальне озброєння.
І хоча в оточенні Президента не всі так думали (генеральний прокурор Юрій Луценко був прихильником легалізації короткоствольної зброї заради захисту людьми своєї власності), на зміну ситуації це не вплинуло. Не подіяли й приклади багатьох колишніх республік СРСР та країн соцтабору.
Приміром, у Молдові ще з 1994 року використання зброї регулюється законом і вільне володіння нею не спровокувало погіршення криміногенної ситуації. Навіть навпаки: вже через рік після прийняття закону рівень злочинності знизився приблизно на 40%, а кількість убивств і тілесних ушкоджень упала приблизно вдвічі за період із 2000-го до 2016 року.
Аналогічний досвід і в країнах Балтії: за даними Євростату, з 2003-го до 2015 року кількість убивств, грабежів, тілесних ушкоджень і зґвалтувань там скорочувалася. В Естонії короткоствольну зброю дозволили у 1992 році й за період з 1992-го до 1999 року було зареєстровано падіння злочинності на 80%.
У Польщі після дозволу громадянам купувати і носити пістолети і револьвери злочинність знизилася на 34%, у Словенії — на 50%. До речі, число вбивств у всіх випадках зменшилося практично однаково: на 20–22%.
Та і в далекому зарубіжжі ситуація схожа. У Канаді з введенням жорстких обмежень продажу зброї населенню злочинність різко зросла на 45%, а кількість убивств — на 54%.
У Великобританії після заборони 1997-го володіти вогнепальною зброєю за шість років злочинів, пов’язаних із застосуванням зброї, збільшилося на 77%. Незважаючи на жорстке збройне законодавство, тут трапляється у рази більше жорстоких злочинів, ніж у США.
Саме США часто згадують, коли йдеться про обіг зброї. Однак там її використовують у 80 разів частіше для відвернення злочину, ніж для його вчинення, хоча нація озброєна до зубів (за кількістю зброї на душу населення посідає перше місце у світі).

Пропозиції від нової влади
До розв’язання проблеми з обігом зброї слід підходити після глибокого аналізу ситуації, вважають фахівці. Оскільки значна кількість нелегальної зброї в Україні походить із зони ООС, то очевидно, що це — військова зброя.
Саме тому потрібен не Закон «Про цивільну зброю і боєприпаси», а про зброю та її обіг, який би визначив правовий статус і особливості обігу зброї військового і невійськового призначення.
Обережно треба вирішувати й питання з легалізацією зброї. Передусім з’ясувати, про яку саме зброю йдеться: короткоствольну вогнепальну (пістолети і револьвери) чи довгоствольну. Бо в законопроекті № 1135-1 передбачалося легалізувати обидва види, причому без уточнення, що довгоствольна зброя має бути виключно мисливською.
Словом, проблем дуже багато і нова влада у передвиборних обіцянках серед іншого згадувала про необхідність законодавчого врегулювання обігу зброї.
Щоправда, коли дійшло до реальних справ, то позиції теперішнього і колишнього президентів виявилися дещо схожими, як і мотиви, що їх продиктували. Вже на нову петицію щодо законодавчого унормування обігу короткоствольної зброї та права на її застосування з метою захисту Володимир Зеленський заявив, що легалізація обігу зброї вбачається йому передчасною, а тому не може бути підтримана. Проте пообіцяв передати висловлені у петиції пропозиції Комісії з питань правової реформи.
Хто і як вивчав це питання в новій владній команді, невідомо. Проте вже 2 вересня народні депутати Ігор Фріс і Олександр Матусевич подали до Верховної Ради проект Закону «Про зброю» № 1044, який визначає основні принципи поводження, використання, придбання, ввезення, маркування, а також порядок отримання дозволів на зброю і створення Єдиного реєстру зброї.
За словами Ігоря Фріса, закон спрямовано на те, щоб у країні не було «сірого» ринку обігу зброї. Окрім того, ліквідується бюрократична процедура спілкування охочих придбати зброю з органами, які видають на це дозвіл.
Набагато жорсткішим стає порядок придбання короткостволів, пістолетів. Визначено правила складання відповідного іспиту, прописано порядок легалізації незаконної зброї.
Розробники закону переконані, що існуючий стан правового регулювання обігу зброї в Україні провокує колізії у правозастосуванні про відповідальність за поводження зі зброєю.
Ідеться про вже згадувану ст. 263 Кримінального кодексу, яка за незаконне носіння, зберігання, придбання, збут вогнепальної зброї, вибухівки та набоїв карає в’язницею.
Та оскільки такого закону нема, а у вищезгаданій статті передбачено, що повинен бути порушений саме закон, який регламентує надання дозволу, то на практиці часто виходить так: слідчий та прокурор залякують обвинуваченого, тиснуть на нього задля визнання вини.
Мовляв, тоді покарання буде меншим. Але ж насправді не може бути покарання без відповідного закону. Інакше порушується один з основних постулатів кримінального права.
Не влаштовує ініціаторів законопроекту й той факт, що чинні нормативні акти МВС у сфері обігу зброї значною мірою дублюють основні положення радянського законодавства і є анахронізмами. Тому у своєму законопроекті вони пропонують ввести поняття «право власності на зброю» і визначити умови та порядок отримання громадянами і юридичними особами дозволу на зброю, зафіксувати загальні засади цивільного обігу (обороту) зброї та боєприпасів; а також права і обов’язки власників цивільної зброї.
А ще нардепи хочуть провести класифікацію цивільної вогнепальної зброї, розробити та внести її до Єдиного державного реєстру і прописати повноваження його суб’єктів, визначити обмеження щодо права на цивільну зброю та її використання для самозахисту.
Ідеться також про державний контроль над обігом зброї; основи господарської діяльності у сфері обігу (обороту) зброї і боєприпасів, володіння та їх використання іноземцями і особами без громадянства; тимчасове ввезення цивільної зброї та боєприпасів на територію України і тимчасове вивезення.
Важливо знайти цивілізовані підходи до розв’язання проблеми, від якої залежить безпека і спокій у нашому суспільстві.

Тетяна КИРИЛЕНКО

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».