Пам'ять
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Понедiлок Травень 25, 2020

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 20 Вересень 2019 18:33

Василь – ім'я, яке було у всіх на вустах...

Rate this item
(0 votes)

Влітку 1944-го на шпальтах французької газети «Ліберте» з’явилася стаття з промовистим заголовком «Один із тих, хто загинув заради того, щоб жила Франція». В ній, зокрема, було сказано: «Українець — лейтенант Василь Порик загинув. Василь — ім’я, яке було у всіх на вустах, ім’я, яке ми вимовляємо з повагою і захопленням».

Хто він — Василь Порик? Раніше на цьому прізвищі виховувалися цілі покоління, а сьогодні мало хто з молодих людей скаже, ким він був і що зробив.
Він народився у мальовничому подільському селі Соломірка. Закінчив сільськогосподарський технікум і Харківське військове піхотне училище. Влітку 1941-го опинився в оточенні і потрапив у німецький полон.

Спочатку перебував у так званій Уманській ямі — концтаборі просто неба, де від хвороб і морозів щодоби вмирали сотні військовополонених. Та Василь вижив і влітку 1942-го його разом із сотнями інших військовополонених відправили до «Бомона» — одного з так званих трудових таборів, розташованих на теренах Франції — у департаменті Па-де-Кале.
Василь розумів: щоб не лише вижити, а й боротися з фашистами тут, у Франції, потрібно увійти у довіру до них. І йому це вдалося: для адміністрації табору він став «українським Василем». В це важко повірити, але його навіть призначили наглядачем, дозволивши виходити в місто!..
Німцям і в голову не приходило, що «український Василь», якому вони так симпатизують, є одним із керівників підпільної групи «Комітет радянських патріотів» і готує втечу в’язнів. Адже він, буваючи у місті, мав можливість спілкуватися з місцевим населенням, яке і допомогло йому встановити зв’язок із французькими підпільниками — учасниками Руху Опору.
Спільно з ними був організований Центральний комітет радянських військовополонених. Керувала ними людина під іменем Марко Слободзинський. Справжнє ж його прізвище і досі невідоме...
Партизани під керівництвом Порика здійснювали нічні вилазки з табору, пошкоджували залізничні колії і пускали під укіс ешелони з награбованим вугіллям. 6 серпня 1943 року підпільний комітет табору «Бомон» звернувся до ув’язнених із закликом до збройної боротьби. У зверненні зазначалося:
«Встановлюйте контакт із французькими патріотами... тікайте з таборів і приєднуйтеся до загонів партизанів, разом із французькими товаришами боріться проти нашого спільного ворога — кривавого фашизму».
Це звернення розповсюдили по всіх таборах, що розташовувались у департаментах Нор і Па-де-Кале. Саботаж набрав широкого розмаху. Псувалися шахтні транспортні засоби, інструменти, електроустаткування, повітряні насоси, завалювалися породою штреки.
На початку 1944 року у десяти таборах діяли загони, які об’єднували понад 220 бійців. На початку весни 1944-го гестапо натрапило на слід Порика, але 15 березня він утік із табору, незабаром опинившись у партизанському загоні.
Там брав участь у розробці планів бойових операцій, а деякими з них керував і сам. У ніч із 21-го на 22 квітня 1944 року партизанський загін під його командуванням розгромив табір «Бомон», а 23 квітня — маршову колону гітлерівців.
У травні 1944-го Порик із Василем Доценком, Степаном Кондратюком і Василем Колесником виконували чергове завдання у містечку Дрокур, але під час перебування на явочній квартирі їх оточили гестапівці. Доценко і Колесник відразу загинули, відбиваючись від них, а пораненому Кондратюку Порик наказав залишити — через потаємний вихід — квартиру.
Залишившись наодинці з ворогом, продовжував чинити опір, та після поранення знову потрапив у полон. Його ув’язнили в фортеці Сен-Нікез міста Арраса. Тяжко поранений, з кайданами на руках, він 4 травня здійснив фантастичну втечу з камери-одиночки, подолавши три мури, якими було огороджено двір фортеці. Ця втеча стала подвигом, про який складали легенди. Закривавленого Порика знайшла француженка, яка допомогла йому повернутися до партизанів...
За голову Василя Порика обіцяли мільйон франків, але французькі патріоти допомогли йому потрапити до Андре Люше — головного хірурга міської лікарні, який і прооперував його, відправивши на підпільну квартиру за 20 км від Арраса.
21 липня 1964 року лейтенантові Радянської армії Василеві Порику посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Слов’янський комітет Франції на честь представників слов’янських народів, що героїчно билися за визволення Франції, випустив поштову листівку.
Поруч із Національним героєм французького народу Шарлем Дебаржем вміщено фото чеха Кунди, поляка Бурчинського, югослава Філіпіса і українця Василя Порика. Його ім’я викарбувано на стіні Арраської фортеці серед інших імен борців французького Руху Опору.
На могилі героя, що в місті Енен-Бомон, установлено пам’ятник. Напис на пам’ятнику зробила наречена Василя Порика Галина Ткаченко: «Моєму нареченому Василю Порику... розстріляному в Аррасі 24 липня 1944 року».
В Україні пам’ятники мужньому борцю з фашизмом установлено у Києві, Вінниці, Хмельницькому. Його ім’ям названо вулиці, а у Хмільнику, що на Вінниччині, є музей, експонати якого розповідають про життєвий шлях Василя Порика.

Сергій ЗЯТЬЄВ

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».