Пам'ять
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Субота Серпень 08, 2020

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 20 Вересень 2019 18:31

22 вересня – день партизанської слави

Rate this item
(0 votes)

За часів колишнього СРСР партизанів часів Другої світової війни усіляко возвеличували: на їхню честь установлювали величні монументи, складали вірші і писали пісні. А скільки було видано мемуарів партизанських ватажків, на яких виховувалися цілі покоління радянських людей!
З розпадом Радянської імперії «заговорили» архіви партійних і радянських органів, спецслужб. І ми дізналися багато чого такого, про що — принаймні більшість із нас — і не здогадувалися.

Ще незадовго до війни вислів «партизанщина» в СРСР означав неорганізованість і безлад.

Та коли після 22 червня 1941 року вермахт почав швидко просуватися в глиб Радянського Союзу, вище керівництво змінило своє ставлення до «партизанщини».
Уже 30 червня в Українській РСР почала діяти оперативна група ЦК КП(б)У, основним завданням якої було створення партизанського руху. Перше пожвавлення партизанського руху сталося навесні 1942-го, коли розпочали бойові дії партизанські загони під командуванням С. Ковпака, О. Федорова.
За даними НКВС УРСР, на 1 травня 1942 року в Україні вже діяли 37 загонів, які налічували 1918 осіб. Проте у післявоєнний час їхня кількість почала неухильно... зростати! А також і кількість знищених ними гітлерівців, пущених під укіс залізничних ешелонів із технікою, зруйнованих мостів.
Полиці шкільних бібліотек заполонили мемуари-спогади керівників партизанських загонів, на сторінках яких вони відверто хизувалися своїми неіснуючими подвигами.
Вище партійне керівництво СРСР, звісно, знало, що це — звичайні побрехеньки. Проте не заперечувало проти них: усі автори дякували комуністичній партії за те, що «під її мудрим керівництвом розгорнули справжню війну проти гітлерівців».
До того ж ці «подвиги» були частиною прапагандистської кампанії, влаштованої кремлівськими ідеологами, які грубо фальсифікували історію Другої світової війни, приписуючи перемогу у ній виключно Радянському Союзу.
У березні 1944-го перший секретар ЦК КП(б)У Микита Хрущов заявив: в Україні діяли 228 партизанських загонів, які налічували 60 тисяч осіб. А вже через кілька місяців у доповідній записці Українського штабу партизанського руху йшлося про 115 тисяч, а ще через кілька місяців у документах Українського штабу партизанського руху — фігурувало 180 тисяч!
Цифри, які відображали кількісні показники партизанського руху на теренах України, невпинно зростали: у травні 1945-го ЦК КП(б)У вже оперував даними в 200 тисяч, а у 1975-му з’явилася нова цифра — 501 тисяча.
Усі ці цифри історики піддали ревізії після розпаду СРСР. Зокрема, український історик Анатолій Кентій стверджує, що реальна чисельність партизанів, які одночасно діяли на окупованій території, була максимальною на січень 1944 року — близько 48 тисяч.
Він також вважає, що за всі роки німецької окупації через лави радянських партизанів, підконтрольних Москві, пройшло 50–70 тисяч осіб.
За інформацією Українського інституту національної пам’яті, на окупованій гітлерівцями території України воювали понад 45 партизанських з’єднань, які спільно з підпільниками знищили чимало фашистів, тим самим наблизивши День Перемоги у Другій світовій війні.
Закінчу цей допис словами Олександра Довженка, які він занотував у своєму щоденнику:
«У партизанських загонах був різний люд, у тому числі і нікчемний. Але вистачало там і справжніх героїв — людей з великої літери, які щиро робили свою роботу — нищили ворога, який прийшов на їхню землю».
* * *
В партизанських загонах багатьох країн Європи воювали в роки Другої світової війни тисячі українців.
У 1942 році німці вивезли з Франції до сусідньої Бельгії близько 20 тисяч радянських військовополонених, серед яких було чимало етнічних українців. Якось під час прибуття чергового ешелону майже 80 невільникам-українцям удалося утекти.
Попри всі зусилля гітлерівців абсолютна більшість із них змогла уціліти і незабаром хлопці влилися до одного з партизанських загонів, що діяв у цій країні. На жаль, історія не зберегла їхніх прізвищ, за винятком командирів — Григорія Лизогуба та Євгена Доценка.
У квітні 1944 року неподалік Брюсселя, столиці Бельгії, активно діяв партизанський загін під командуванням українця Юрія Никитенка. У вересні він захопив та утримував до підходу союзницьких військ міст через стратегічний канал Альберта. А партизанський полк Григорія Велогоненка влітку 1944-го визволяв населені пункти, розташовані в долині Уст-Амблева, куди союзні війська вступили лише через 6 діб.
У партизанських формуваннях Італії перебувало понад 2 тисячі вихідців із СРСР, серед яких було чимало українців. Зокрема, Степан Васильєв із-під Києва, Іван Петухов із Луганська, Володимир Поліщук із Кіровограда, Григорій Путилін із Донбасу, полтавець Григорій Тригуб, киянин Іван Єгоров, а також вихідці з Миколаївщини В. Дегтяренко, В. Барковський, Г. Андросов, П. Поетика та шахтар-донеччанин П. Мудраков.
Перші згадки про участь наших співвітчизників у визвольній боротьбі на югославських землях датуються 1942 роком. Це були втікачі з концтаборів і так званих трудових команд, транзитних ешелонів, що проходили територією Югославії.
За словами історика Влада Стругара, який досліджував історію партизанського руху на теренах екс-Югославії, чи не найбільше клопоту завдавали фашистам партизани нашого земляка Андрія Дяченка.
Такий красномовний факт: вони подолали майже 8 тисяч км словенським надмор’ям, взявши участь у 180 боях. Десятки етнічних українців були відзначені нагородами, а командира Андрія Дяченка нагородили югославськими орденами «За хоробрість» (двічі), «Братерство і єдність», «Партизанська зірка» І ступеня.
Час стирає з пам’яті не тільки події, а й людей — їхніх учасників. З цієї та інших причин ми не знаємо сьогодні імен сотень, а то й тисяч кращих синів нашого народу — українців, які зі зброєю в руках воювали за сотні й тисячі кілометрів від рідних домівок, наближаючи перемогу над ворогом.

Сергій ЗЯТЬЄВ

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».