Фактично з осені 2014 року Україна не має прямого контракту на купівлю російського газу з «Газпромом». Відповіддю на це стало будівництво другої черги газопроводу «Північний потік». Однак через потужний дипломатичний тиск США, які хочуть створити в Європі платоспроможний ринок для власного скрапленого газу, реалізація зазначеного проекту до кінця поточного року виглядає сумнівною.
Запуск на повну потужність газопроводу «Південний потік» дном Чорного моря до Туреччини і Болгарії також стикається з американською дипломатичною протидією. Крім того, для постачання газу в обхід української газотранспортної системи цим маршрутом теж потрібно побудувати газопроводи-перемички між Сербією і Болгарією.
Згадані технічні і політичні проблеми спонукають «Газпром» повернутися за стіл переговорів. Саме там Росія намагається використати «газові інструменти» для посилення тиску на Україну, зокрема щодо можливого «пакетного рішення» газових проблем і питань активізації процесу мирного врегулювання на Донбасі.
Перший «російський дипломатичний наступ» у вигляді ультимативних вимог прийняття «формули Штайнмайєра», тобто проведення виборів місцевих органів влади в окремих районах Донецької і Луганської областей України до встановлення контролю України над усією протяжністю кордону з РФ, здається, захлинувся. Однак і позиція «Газпрому» на переговорах також є ультимативною.
Російська сторона вимагає відмови від позову до Стокгольмського арбітражу та повернення до практики укладання окремої угоди про умови транзиту газу та окремої угоди про пряме постачання газу українським споживачам. Формально новий раунд переговорів призначено на жовтень, але без конкретної дати.
Відсутність угоди дає Росії можливість представити Україну як «ненадійного транзитера» газу. Можуть вимагати транзит газу без угоди за форс-мажорних обставин, але безкоштовно. Тож дипломатичні маневри навколо газового питання тривають.