Зві­ту­ючи про ді­яль­ність Нац­бан­ку в 2015-му, йо­го фа­хів­ці ос­нов­ним здо­бут­ком на­зи­ва­ли до­сяг­нен­ня фі­нан­со­вої ста­бі­лі­за­ції. Бу­ло за­вер­ше­но ос­нов­ний етап очи­щен­ня бан­ків­ської сис­те­ми, й НБУ пе­рей­шов до її пе­ре­за­ван­та­жен­ня. Врів­но­ва­жив­ся пла­тіж­ний ба­ланс, ста­бі­лі­зу­ва­ла­ся си­ту­ація на ва­лют­но­му рин­ку, упо­віль­ни­лась ін­фля­ція.

Було покладено край домінуванню фіскальної політики над монетарною. Торік золотовалютні резерви збільшилися на 77% — до 13,3 млрд дол. Зміцніла інституційна та фінансова незалежність НБУ, бо в липні вдалося внести зміни до Закону «Про Національний банк України». Відтоді діє незалежний у реалізації своєї політики центробанк.

Оку­па­ція Кри­му та Схід­ної Ук­раї­ни при­ве­ла до та­ко­го яви­ща, як ви­му­ше­ні пе­ре­се­лен­ці. Во­ни ви­би­ра­ють для по­даль­шо­го міс­ця про­жи­ван­ня різ­ні ре­гіо­ни кра­їни. Кан­ди­дат со­ціо­ло­гіч­них на­ук, до­цент ка­фед­ри со­ціо­ло­гії Ук­ра­їн­сько­го ка­то­лиць­ко­го уні­вер­си­те­ту Вік­то­рія Се­ре­да роз­по­ві­ла про до­слі­джен­ня, яке во­на ра­зом із ко­ле­га­ми про­ве­ла.

Мак­си­маль­не за­ну­рен­ня в со­ці­аль­не яви­ще
На зламі листопада 2014 року — лютого 2015-го відбулося соціологічне дослідження серед вимушених переселенців, яке полягало в проведенні глибинного інтерв’ю. Воно складалося з того, що були сформульовані запитання, які не мали конкретних відповідей. Завдання дослідження — максимально зануритися в соціальне явище. Хороше глибинне інтерв’ю в соціології триває від трьох до 12 годин.

На по­чат­ку січ­ня по­точ­но­го ро­ку Між­на­род­не агент­ство з пи­тань роз­вит­ку атом­ної енер­гії офі­цій­но ви­зна­ло, що Іран у пов­но­му об­ся­зі ви­ко­нує то­ріш­ню до­мо­вле­ність про га­ран­тії від­мо­ви від роз­вит­ку вій­сь­ко­вої скла­до­вої своєї ядер­ної про­гра­ми. Це ста­ло дос­то­вір­ним об­ґрун­ту­ван­ням для ска­су­ван­ня всі­ля­ких за­бо­рон на тор­го­вель­но-еко­но­міч­ні від­но­си­ни з Іра­ном.

Фактично різноманітні ембарго діяли відразу від часів лютневої 1979 року Іранської революції, яка змела шахський режим. Під час іраксько-іранської війни 1980–1988 років більшість країн Європи, проголосивши нейтралітет у цьому конфлікті, активно продовжувала працювати з Іраком, а не з Іраном.

Во­да — дже­ре­ло біль­шо­сті проб­лем Цен­траль­ної Азії: дві рі­ки — Аму­дар’я і Сир­дар’я не­суть 90% усіх вод­них ре­сур­сів п’я­ти ко­лиш­ніх ра­дян­ських рес­пуб­лік (Ка­зах­ста­ну, Турк­ме­ни­ста­ну, Узбе­кис­та­ну, Та­джи­кис­та­ну і Кир­гиз­ста­ну), пів­ніч­ної час­ти­ни Аф­га­ніс­та­ну та окре­мих ре­гіо­нів Іра­ну і Па­кис­та­ну.

У радянські часи завданням Киргизії і Таджикистану було нагромадження води взимку і спуск її влітку, щоб дати життя бавовняним полям в Узбекистані. Взамін Узбекистан поставляв Киргизії і Таджикистану електроенергію і газ.
Але система виявилася хибною, про що свідчить екологічна катастрофа Аральського моря, яке майже висохло. Натомість у 80-х роках радянські керівники створили проекти будівництва гігантських гребель Камбарата у Киргизії на ріці Нарин і Рогун у Таджикистані на ріці Вахш.

По­міт­ні змі­ни у внут­ріш­ньо­по­лі­тич­ній роз­ста­нов­ці сил із по­чат­ку по­точ­но­го ро­ку спос­те­рі­гаю­ть­ся в Ні­меч­чи­ні. Ідео­ло­гія муль­ти­куль­тур­ної ін­тег­ра­ції міль­йо­на бі­жен­ців на­штовх­ну­ла­ся на жорст­ку ре­аль­ність. Ви­хо­ва­ні у лі­бе­раль­них тра­ди­ці­ях та на куль­ті про­ви­ни за на­цист­ське ми­ну­ле нім­ці не­спо­ді­ва­но для се­бе зі­штовх­ну­лись із ве­ли­кою кіль­кіс­тю лю­дей, які на­ле­жать до куль­ту­ри на­віть не мо­дер­но­го ти­пу.

До «великого переселення народів» із Близького Сходу і Північної Африки до Німеччини вважалось, що правова держава здатна забезпечити вивчення мігрантами німецької мови на рівні «В-1», тобто здатності читати, писати і розмовляти та вільно все це розуміти.

27 січня 2016 року Пекін відвідав державний секретар США Джон Керрі. Міжнародні оглядачі вважають, що головний сенс його візиту пов’язаний зі спробами заспокоїти китайське керівництво, яке надто стурбовано результатом недавніх президентських виборів на Тайвані.
Перша жінка — президент Тайваню Цай Інвень неодноразово наголошувала, що вона не має наміру негайно проголошувати офіційну незалежність Тайваню від Китаю. Адже від 1949 року, коли на Тайвані оселилися розбиті загони Чан Кайші, обидві сторони де-факто визнавали національну єдність. Китайські комуністи сподівалися повністю повернути контроль над Тайванем, натомість Чан Кайші мріяв про декомунізацію Китаю.

25 січ­ня 2016 ро­ку в Же­не­ві від­но­ви­ли­ся дип­ло­ма­тич­ні зу­сил­ля у спро­бі по­шу­ку мож­ли­вос­тей для дип­ло­ма­тич­но­го вре­гу­лю­ван­ня си­рій­сько­го кон­флік­ту. Цій по­дії пе­ре­ду­ва­ли по­пе­ред­ні кон­суль­та­ції сто­сов­но умов фор­му­ван­ня пред­став­ниць­кої де­ле­га­ції від офі­цій­ної си­рій­ської опо­зи­ції, ство­рен­ня по­ряд­ку ден­но­го пе­ре­го­во­рів.

Досить жвавими були попередні російсько-американські дискусії на тему, кого із сирійських опозиціонерів вважати легітимними, а кого записати у терористи. Ця процедура була тим більш непростою, що за кожним загоном польових командирів у Сирії відповідно стоять спонсори зі своїми специфічними інтересами.

29 СІЧ­НЯ — ДЕНЬ ПАМ’­ЯТІ ГЕ­РО­ЇВ КРУТ

У СІЧ­НІ 1918-го КІЛЬ­КА СО­ТЕНЬ МО­ЛО­ДИХ УКРА­ЇН­ЦІВ ВИ­СТУ­ПИ­ЛИ НА ЗА­ХИСТ РІД­НОЇ ЗЕМ­ЛІ

22 січ­ня 1918 ро­ку Цен­траль­на Ра­да IV Уні­вер­са­лом про­го­ло­си­ла Ук­ра­їн­ську На­род­ну Рес­пуб­лі­ку. Ті дні ви­да­ли­ся над­зви­чай­но склад­ни­ми для мо­ло­дої дер­жа­ви, адже час­ти­на кра­їни бу­ла оку­по­ва­на ро­сій­сько-біль­шо­виць­ки­ми вій­ська­ми, які, зі­брав­ши в Хар­ко­ві так зва­ний все­ук­ра­їн­ський з’їзд, про­го­ло­си­ли на Лі­во­бе­реж­ній Ук­раї­ні ра­дян­ську вла­ду. 
Та цьо­го їм бу­ло за­ма­ло, і во­ни ви­рі­ши­ли йти на Ки­їв. Цю ор­ду очо­лив ко­лиш­ній під­пол­ков­ник цар­ської ар­мії Му­рав­йов, який пе­рей­шов на бік біль­шо­ви­ків і ви­різ­няв­ся не ли­ше осо­бли­вою жор­сто­кіс­тю, а й па­то­ло­гіч­ною не­на­ви­стю до укра­їн­ців.

Піс­ля то­го як 51 на­род­ний де­пу­тат звер­нув­ся до Кон­сти­ту­цій­но­го Су­ду Ук­раї­ни з про­хан­ням роз­тлу­ма­чи­ти, зда­ва­лось би, еле­мен­тар­не по­нят­тя — на­ступ­на чер­го­ва се­сія, ста­ло зро­зу­мі­ло, що най­ближ­чим ча­сом не від­бу­деть­ся уза­ко­нен­ня тих змін до Ос­нов­но­го За­ко­ну, кот­рі у віт­чиз­ня­но­му по­лі­ти­ку­мі прий­ня­то іме­ну­ва­ти «в час­ти­ні де­цен­тра­лі­за­ції». Нав­па­ки, са­ме піс­ля цьо­го наш по­лі­ти­кум по­чав про­ду­ку­ва­ти всі­ля­кі ре­цеп­ти: як би від­тяг­ну­ти ви­ко­нан­ня так зва­них Мін­ських угод чим­да­лі.

За великим рахунком, нічого крамольного в такій поведінці вітчизняних державних мужів немає: надто вже багато мін уповільненої дії закладено до згаданих потенційних конституційних змін. До того ж досі, коли йшлося про Мінські угоди, складалося стійке враження, що про їхнє виконання дбає виключно наша держава.