У пер­ший мі­сяць 2015-го від­бу­ла­ся — на­реш­ті! — дов­го­очі­ку­ва­на по­дія, яка по­ра­ду­ва­ла всіх, ко­му не бай­ду­жа до­ля віт­чиз­ня­но­го авіа­бу­ду­ван­ня і авіа­ції: ство­ре­ний у дер­жав­но­му під­при­єм­стві «Ан­то­нов» спіль­но з йо­го парт­не­ра­ми опе­ра­тив­но-так­тич­ний вій­сь­ко­во-транс­порт­ний лі­так Ан-70 прий­ня­то на озбро­ен­ня Зброй­них Сил Ук­раї­ни.
Та­ку не­пе­ре­січ­ну по­дію бу­ло скріп­ле­но на­ка­зом від 13 січ­ня, під­пи­са­ним мі­ніс­тром обо­ро­ни ге­не­рал-пол­ков­ни­ком Сте­па­ном Пол­то­ра­ком.
А 22 січ­ня з цієї на­го­ди в Ки­єві від­бу­ла­ся прес-кон­фе­рен­ція, на якій твор­ців Ан-70 пред­став­ляв пре­зи­дент — ге­не­раль­ний конс­трук­тор ДП «Ан­то­нов», ака­де­мік НА­НУ, Ге­рой Ук­раї­ни Дмит­ро Кі­ва, а май­бут­ніх екс­плу­атан­тів лі­та­ка — вій­сь­ко­вий льот­чик-ви­про­бу­вач пол­ков­ник Олек­сандр Па­холь­чен­ко, за­ступ­ник на­чаль­ни­ка Дер­жав­но­го на­уко­во-ви­про­бу­валь­но­го цен­тру Зброй­них Сил Ук­раї­ни, який брав без­по­се­ред­ню участь у ре­алі­за­ції про­гра­ми льот­них і спе­ці­аль­них ви­про­бу­вань Ан-70 (зга­да­ний центр ра­ні­ше пра­цю­вав у Кри­му, а піс­ля про­ти­прав­ної анек­сії Ро­сією цієї час­ти­ни те­ри­то­рії на­шої дер­жа­ви пе­ре­ба­зу­вав­ся в од­ну з об­лас­тей на Пів­но­чі Ук­раї­ни).

Фа­хів­ці Між­на­род­ної ор­га­ні­за­ції пра­ці під­ра­ху­ва­ли: як­що ви­клю­чи­ти ін­ва­лі­дів з рин­ку пра­ці, ВВП втра­тить 7% сво­го об­ся­гу.
Ни­ні, за да­ни­ми Мін­соц­по­лі­ти­ки, в Ук­раї­ні близь­ко 2,8 млн гро­ма­дян з ін­ва­лід­ніс­тю, в то­му чис­лі пен­сій­но­го ві­ку, з них 730 985 пра­цює. Се­ред 1,4 млн ін­ва­лі­дів пра­це­здат­но­го ві­ку (жін­ки від 18 до 55 ро­ків, чо­ло­ві­ки— від 18 до 60 ро­ків) ли­ше 530,7 тис. є офі­цій­но пра­це­влаш­то­ва­ни­ми, тоб­то 37%. При цьо­му із за­галь­ної кіль­ко­сті пра­цю­ючих ін­ва­лі­дів 70,9% ма­ють тре­тю гру­пу ін­ва­лід­но­сті, 26,2 — дру­гу та 2,9% — пер­шу.

Майже 74% від загальної кількості інвалідів, більшість з яких є першою та другою групою, не залучені до праці, незважаючи на значну кількість нормативно-правових актів у цій сфері. У країнах ЄС у середньому працює 38,1% інвалідів, людей без інвалідності — 67%. Найбільше інвалідів працевлаштовано у Швеції, Данії та Норвегії (48%). У розвинутих країнах на потреби людей з інвалідністю виділяється 1,2% ВВП, зокрема у Швеції — 3,5 та 0,5% ВВП — на заходи активної політики на ринку праці.

Бо­йо­ві дії на Схо­ді Ук­раї­ни з ча­сом фак­тич­но по­ста­ви­ли в рів­ні умо­ви і вій­сь­ко­вих, і ци­віль­них. Смер­тель­на не­без­пе­ка од­на­ко­во під­ступ­но ча­тує як на од­них, так і на ін­ших че­рез ве­ден­ня не­ого­ло­ше­ної вій­ни вар­вар­ськи­ми ме­то­да­ми — ни­щів­ні об­стрі­ли з важ­кої ар­ти­ле­рії та ра­кет­них сис­тем і не­ве­ли­ких на­се­ле­них пунк­тів, і жи­лих квар­та­лів ве­ли­ких міст.
Тра­гіч­ні по­дії під Вол­но­ва­хою та в Ма­рі­упо­лі до­ве­ли, що під час та­ких атак най­біль­ше жертв се­ред мир­но­го на­се­лен­ня, бо во­но прак­тич­но не­за­хи­ще­не. Пе­ре­біг кри­ва­во­го кон­флік­ту та­кож за­свід­чив, що пла­ни ци­віль­но­го за­хис­ту на­се­лен­ня, які роз­роб­ля­ли­ся в мир­ний час, так і за­ли­ши­ли­ся на па­пе­рах. Їх го­ту­ва­ли ско­ріш для на­чаль­ства, ніж для ре­аль­но­го за­хис­ту на­се­лен­ня.

Якщо завтра війна...
Про здатність місцевої влади організувати захист цивільного люду останніми днями на повний голос заговорили і в Полтаві. Хоча місто, на щастя, поки не фігурує у фронтових зведеннях, але ті з городян, які мислять раціонально, дедалі частіше нагадують чиновникам, що обласний центр уже перебуває в зоні досяжності ракетних установок, які сепаратистам завезли на Донбас. І вимагають конкретних дій для забезпечення безпеки жителів міста на Ворсклі. Зокрема, налагодження надійної системи сповіщення в разі небезпеки та обладнання необхідної кількості бомбосховищ.

2 лютого 2015 року в Пекіні відбулася зустріч міністрів закордонних справ Росії, Китаю та Індії. Зазначена геополітична трикутникова «геометрія» почала формуватися в 1998 році у розпал кризи навколо сербської провінції Косове.
Тодішній російський прем’єр-міністр Євген Примаков ініціював максимальне політичне зближення великих євразійських держав — Китаю, Індії, Росії. Усі вони мали схожі неврегульовані конфлікти, пов’язані з проблемою самовизначення або збереження територіальної цілісності. Росія перебувала в 1998 році на етапі другої чеченської війни, Китай стикався з мусульманським сепаратизмом у Сіньцзян-Уйгурському автономному районі та на Тибеті, Індія також мала хронічну проблему з мусульманами в Кашмірі.
Далі російсько-індійсько-китайський формат стимулював появу декількох міждержавних об’єднань. Зокрема, у вигляді своєрідного російсько-китайського кондомініуму в Центральній Азії утворилася Шанхайська організація співробітництва. Водночас ця ж трійка ініціювала утворення разом із Бразилією та Південно-Африканською Республікою так званого об’єднання БРІКС.

Аг­ре­сія Ро­сії про­ти Ук­раї­ни по­ка­за­ла, як силь­но май­бут­нє сві­ту за­ле­жить від Во­ло­ди­ми­ра Пу­ті­на. А від ко­го і від чо­го за­ле­жить Пу­тін?

Війна Путіна в Україні привела його державу на край економічного занепаду, перетворює Росію у глобального парія. Нині можна, звичайно, демонізувати Путіна. Зрештою, він заслужив на це. Проблема в тому, що президент Росії не тільки злочинець, а й, у певному сенсі, жертва.
Відомий американський совєтолог Джордж Кеннан писав ще в 1947 році: «Увага Москви до закордонних загроз... не випливає з реальних причин, але з необхідності обґрунтування диктаторської влади у країні». Хоча з того часу минуло понад 60 років, не додати не відняти, — Путін у певному сенсі є черговою жертвою цієї логіки, а не її творцем: експансія, розширення впливів — це тільки засіб досягнення мети.

Один із цен­трів спро­ти­ву за­гос­трен­ню санк­цій Єв­ро­со­юзу про­ти Ро­сії іс­нує в Цен­траль­ній Єв­ро­пі. Це ко­рот­ко­зо­рість, за яку цен­траль­но­єв­ро­пей­ські елі­ти мо­жуть за­пла­ти­ти ви­со­ку ці­ну.

Публічні висловлювання лідерів Вишеградської Групи (V4) про «об’єктивність» щодо кризи в Україні (Віктор Орбан), «непотрібність і шкідливість санкцій» (Роберт Фіко) чи «громадянської війни між двома групами українських громадян» (Мілош Земан) свідчать про те, що центральноєвропейські еліти не розуміють ні значення українсько-російського конфлікту, ні теж його загрози для власного регіону. Враховуючи історичний досвід, ця стриманість викликає здивування. Але нині, на жаль, на закордонну політику більше впливає не історія, а економіка.
Складно дивуватись обережній поведінці вишеградської трійки, якщо взяти до уваги хоча б розвиток їх торгових відносин: у 2009–2013 роках відбувся стрибкоподібний ріст продажу товарів і послуг цих країн у Росію — на 25% (Угорщина), 80 (Словаччина) і навіть 130% (Чехія). Злам цього динамічного тренду може принести чималі втрати для їхніх і так проблемних економік.
Якби у відповідь на санкції Євросоюзу Москва, відповідно до своїх погроз, запровадила ембарго на купівлю автомобілів, автомобільних запчастин і електротоварів, воно найбільше вдарило б саме по Чехії, Словаччині та Угорщині — ключовому виробничому хабу для найбільших автомобільних марок. У випадку всіх трьох країн цей сегмент охоплює понад 80% їх експорту в Росію.

За­кін­чен­ня по­точ­но­го тиж­ня по­зна­чи­ло­ся про­ве­ден­ням чер­го­вої Мюн­хен­ської кон­фе­рен­ції з проб­лем без­пе­ки. Не менш сим­во­ліч­но, що ця по­дія збіг­ла­ся з 70-річ­чям Крим­ської (Ял­тин­ської) кон­фе­рен­ції ан­ти­гіт­ле­рів­ської ко­алі­ції, на якій бу­ло ви­бу­до­ва­но об­ри­си гло­баль­ної сис­те­ми між­на­род­них від­но­син, кот­ра пе­ре­жи­ла «хо­лод­ну вій­ну» двох по­лю­сів си­ли — СРСР і США.

Фундаментом ялтинської системи міжнародних відносин був поділ Європи на «радянську» і «західні сфери впливу» з повним «суверенітетом» гегемона у своїй сфері впливу. Для Німеччини ціною такої стабільності була втрата національної єдності. Саме об’єднання 3 жовтня 1990 року Федеративної Республіки Німеччини та Німецької Демократичної Республіки фактично поховало ялтинську систему міжнародних відносин.
Відтоді на мюнхенських конференціях з питань безпеки її учасники намагаються удосконалити норми і принципи, на яких має вибудовуватися європейська і світова системи безпеки. У її основі лежить принцип колективної оборони, якого дотримується євроатлантична спільнота. Однак військова операція НАТО проти авторитарного сербського режиму Слободана Мілошевича в Косові 1999 року стала вододілом сучасної європейської історії. Визнання незалежності Косова більш як сотнею країн — членів ООН стало приводом для Росії створити з косовського винятку універсальний прецедент для перегляду кордонів у Європі.

5 лю­то­го 2015 ро­ку Ки­їв від­ві­дав дер­жав­ний сек­ре­тар США Джон Кер­рі. Йо­го ві­зит прой­шов у не­прос­тих умо­вах. На Дон­ба­сі три­ва­ють бої між ук­ра­їн­ськи­ми вій­сь­ко­ви­ми та під­три­ма­ни­ми Ро­сією бо­йо­ви­ка­ми «ДНР» і «ЛНР». За цих об­ста­вин у Ва­шинг­то­ні роз­гор­тає­ть­ся жва­ва дис­ку­сія між де­мо­кра­та­ми та рес­пуб­лі­кан­ця­ми з при­во­ду до­стат­но­сті аме­ри­кан­ської до­по­мо­ги Ки­єву у йо­го про­ти­сто­ян­ні ро­сій­ським ім­пер­ським за­зі­хан­ням.

Опозиційні до президента Барака Обами республіканці, які нині контролюють обидві палати конгресу, наполягають на повному виконанні положень американського Акта про підтримку свободи в Україні. Його положення передбачають надання 350 мільйонів доларів допомоги українській армії. Однак досі тривають дискусії з приводу надання летальної зброї Україні.
Здається, Вашингтон звертає увагу на російську пропаганду, яка вустами президента Володимира Путіна назвала українську армію «іноземним легіоном» НАТО, який воює проти інтересів Росії на Донбасі. Ці гіпертрофовані аналогії вже навіть виходять за межі пристойності в інформаційно-психологічній війні. Поки що важко побачити адекватну американську відповідь російській пропаганді. Тому не дивно, що ми не знайдемо «ДНР» — «ЛНР» в офіційному американському списку міжнародних терористичних організацій.

На по­чат­ку лю­то­го Бу­да­пешт від­від­ала бун­дес­канц­лер Ан­ге­ла Мер­кель. Во­на на­ма­гає­ть­ся мак­си­маль­но від­но­ви­ти ні­мець­кий вплив на ма­лі та се­ред­ні кра­їни — чле­ни Єв­ро­со­юзу, осо­бли­во ті, де ви­зрі­ва­ють ан­ти­ін­тег­ра­цій­ні на­строї.

З такими проблемами Німеччина вже зіштовхнулася в Греції, де після приходу до влади лівих з партії «Сіріза» Афіни намагаються торгуватися щодо списання більшої частини грецьких боргів. Аналогічні проблеми визрівають в Іспанії, де популістський рух «Подемос» неухильно збільшує свою популярність під гаслами обмеження «диктату Брюсселя» та самостійної економічної політики.
За такого політичного клімату в Євросоюзі візит Ангели Меркель став своєрідною «розвідкою» настроїв угорського керівництва, яке дедалі частіше намагається дистанціюватися від солідарних рішень Європейського Союзу. Два роки тому після проведення конституційної реформи, яка обмежила самостійність угорських суддів, Будапешт був підданий гострій критиці з Брюсселя. У відповідь угорський прем’єр-міністр Віктор Орбан, попри скандал з анексією Росією Криму, почав активно розвивати відносини з Кремлем. Результатом такого курсу стало підписання угоди про будівництво «Россатомом» нової атомної станції в Угорщині, реалізація проекту «Південний потік», критичне ставлення до торговельно-економічних санкцій Євросоюзу щодо Росії.

Юрій Бі­рю­ков на­ро­див­ся у жовт­ні 1974 ро­ку в Ми­ко­ла­єві. На­вчав­ся у Дніп­ро­пет­ров­сько­му ме­дич­но­му ін­сти­ту­ті. Під­при­ємець.
Ак­тив­ний учас­ник Єв­ро­май­да­ну — на­да­вав ме­дич­ну до­по­мо­гу по­страж­да­лим мі­тин­гу­валь­ни­кам. З по­чат­ком бо­йо­вих дій на схо­ді кра­їни по­чав ак­тив­но до­по­ма­га­ти ук­ра­їн­сько­му вій­ську. Вліт­ку 2014 ро­ку Пре­зи­дент Ук­раї­ни при­зна­чив Юрія Бі­рю­ко­ва сво­їм рад­ни­ком, а з 5жовт­ня то­го ж ро­ку він рад­ник і мі­ніс­тра обо­ро­ни Ук­раї­ни.
На­го­род­же­ний ор­де­на­ми «За за­слу­ги» 3-го сту­пе­ня та Бог­да­на Хмель­ниць­ко­го 3-го сту­пе­ня. Од­ру­же­ний. З дру­жи­ною Те­тя­ною ви­хо­вує двох ді­тей.

— Що змусило Вас, успішного підприємця, зайнятися волонтерською діяльністю? Бійці розповідають, що не раз і не два бачили Вас під обстрілами, в тому числі і в Донецькому аеропорту, серед кіборгів. Не боїтеся так ризикувати власним життям? У Вас же двоє дітей...
— По-перше, мене ніхто не примушував і не примушує бувати там, де стріляють, — каже пан Юрій. — Я самостійно так вирішив, вважаючи, що армії, яка, при всій повазі до інших державних структур, на сьогодні є чи не єдиною структурою, здатною зупинити Путіна, гріх не допомагати. Тим більше, коли ти маєш для цього певні можливості. Скажіть, коли ви переходите вулицю і на ваших очах упала бабуся, яка не в змозі піднятися, ви особисто що робитимете?