Остан­ній цьо­го ро­ку по­єди­нок від­бір­но­го тур­ні­ру чем­піо­на­ту Єв­ро­пи 2016 ро­ку фут­боль­на збір­на Ук­раї­ни про­ве­ла в Люк­сем­бур­зі. На від­мі­ну від бок­су, де у важ­кій ва­зі на­віть аут­сай­дер мо­же спо­ді­ва­ти­ся на шанс но­ка­уте­ра, «си­ньо-жов­ті» ма­ли хі­ба що тре­ну­ван­ня з під­ви­ще­ною від­по­ві­даль­ніс­тю.

У Люксембурзі підопічні Михайла Фоменка екзаменували місцеву збірну, яка традиційно пасе задніх в європейському футболі. Не став винятком і звітний поєдинок — Андрій Ярмоленко відзначився хет-триком, українці виграли — 3:0. Але є й тривожні сигнали — попри свою позірну слабкість господарі створили кілька нагод, одного разу від гола врятували лише досвід і реакція голкіпера Андрія П’ятова.

Дру­гий рік по­спіль на по­мо­сті Му­ні­ци­паль­но­го олім­пій­сько­го спор­тив­но­го цен­тру Бар­се­ло­ни не­має рів­них Оле­гу Вер­ня­єву. Го­лов­ний тро­фей Ме­мо­рі­алу Йо­акі­ма Блю­ма за пе­ре­мо­гу у гім­нас­тич­но­му ба­га­то­бор­стві, який ви­бо­рю­ва­ли 25 спортс­ме­нів із 20 кра­їн сві­ту, зно­ву при­їхав до Ук­раї­ни. Олег став єди­ним се­ред усіх учас­ни­ків тур­ні­ру, хто за су­мою шес­ти ви­дів пе­ре­т­нув грос­мей­стер­ський ру­біж у 90 ба­лів (90,400).

Найближчі переслідувачі підопічного Геннадія Сартинського — бразилець Серджіу Сасакі-молодший (88,250) та білорус Андрій Ліховіцький (87,150) — складністю програм поступалися донеччанину й могли сподіватися на перемогу, лише якщо Верняєв подарує її сам. Та дива не сталося: Олег не дав суддям приводу засумніватися.

ГІППОКРАТ ВВАЖАВ ІНСУЛЬТ ОДНИМ ІЗ НАЙНЕБЕЗПЕЧНІШИХ ЗАХВОРЮВАНЬ ЛЮДСТВА

У 2004 році Всесвітня організація охорони здоров’я оголосила інсульт глобальною епідемією. За інформацією ВООЗ, щороку ця недуга буває у 15 мільйонів землян, з яких третина помирає. Прогнози на майбутнє невтішні: до 2025 року кількість потерпілих від цього захворювання зросте на 25–30%.
В Україні ця недуга є однією з головних причин смерті й інвалідності, адже щороку від хвороби потерпають понад 100 тисяч осіб, з яких майже 20 тисяч помирають. Про загрози, які вона несе, шляхи запобігання хворобі розповідає лікар-невропатолог вищої категорії, кандидат медичних наук Анатолій Ткачов.
— Інсульт — це гостре порушення мозкового кровообігу, яке може статися будь-якої миті і здатне дуже швидко відібрати у людини життя, — говорить Анатолій Володимирович. — Перші симптоми інсульту ще у 460-х роках до нашої ери описав Гіппократ, назвавши його ворогом підступним і безжальним.

САМЕ ВІН ЗВОДИТЬ ДО МІНІМУМУ РИЗИК ПІДХОПИТИ ГОСТРУ РЕСПІРАТОРНО-ВІРУСНУ ХВОРОБУ, У ТОМУ ЧИСЛІ ГРИП

На по­ро­зі — зи­ма. А во­на, на жаль, до­дає нам ба­га­то проб­лем, по­в’яза­них зі здо­ров’­ям. Най­час­ті­ше біль­шість гро­ма­дян ста­ють жерт­ва­ми гос­трих рес­пі­ра­тор­но-ві­рус­них ін­фек­цій, зок­ре­ма гри­пу.
Чи мож­на їм за­по­біг­ти? Що по­тріб­но для цьо­го ро­би­ти? На ці та ін­ші за­пи­тан­ня «ДУ» по­про­си­ла від­по­віс­ти Лю­бов Вла­ди­ку — сі­мей­но­го лі­ка­ря ви­щої ка­те­го­рії клі­ні­ки ам­бу­ла­тор­ної до­по­мо­ги Го­лов­но­го вій­сь­ко­во-ме­дич­но­го клі­ніч­но­го цен­тру Мі­ніс­тер­ства обо­ро­ни Ук­раї­ни.

— Найбільше з подібними проблемами ми стикаємося наприкінці осені — на початку зими, — говорить Любов Францівна. — Респіраторні захворювання провокуються багатьма вірусами, серед яких досить поширеним є грип — гостре вірусне захворювання дихальних шляхів з яскраво вираженим епідемічним характером розповсюдження.
— У чому його небезпека?

Для ду­хов­но­го та ін­те­лек­ту­аль­но­го зба­га­чен­ня, оздо­ров­лен­ня лю­ди­на праг­не до сак­раль­них (свя­тих) місць, кот­рі, як пра­ви­ло, над­зви­чай­но ма­льов­ни­чі і жи­во­пис­ні та вод­но­час за­по­від­ні. До та­ких місць, без пе­ре­біль­шен­ня, мож­на від­нес­ти не­ру­ко­твор­ні схи­ли Ка­нів­сько­го При­дніп­ро­в’я, Шаць­кі озе­ра, бу­ко­ві пра­лі­си Кар­пат... і ба­га­то-ба­га­то ін­ших за­по­від­них те­ре­нів Ук­раї­ни.

Виникає свого роду конфлікт між сакральним бажанням людини і святістю заповідної землі, охорона природних комплексів якої передбачена відповідним законодавством. Для збереження заповідних територій існують державного рівня природоохоронні заходи. До їх числа належить забезпечення (розробка і встановлення) диференційованого режиму охорони цих територій.

Наш спів­роз­мов­ник — за­слу­же­ний ар­тист Ук­раї­ни Бо­рис Ло­бо­да, ла­уре­ат Між­на­род­ної пре­мії «Тріумф».

Від 1978 року працює артистом розмовного жанру Національної філармонії України. В репертуарі артиста — твори українських, російських і зарубіжних письменників, власні літературні композиції, присвячені видатним літераторам і композиторам.
Паралельно Борис Лобода постійно бере участь у різних радіопередачах. Він озвучував тексти універсалів Центральної Ради, історичних праць Михайла Грушевського, Івана Крип’якевича, нариси про видатних українців (Івана Огієнка, Симона Петлюру, Євгена Коновальця, Петра Конашевича-Сагайдачного та багатьох інших).
У програмі «Поезія в’язнів сумління» каналу духовного відродження «Культура» задушевно-проникливо озвучував поетичні твори Миколи Руденка, Михтода Волинця, Володимира Косовського, Івана Світличного, у передачі «Золоті ворота» — сторінки багатостраждального життя колишнього політв’язня патріарха Володимира.

Чи­ма­ло лю­би­те­лів те­ат­ру хо­ті­ли б за­гля­ну­ти за ку­лі­си і по­ба­чи­ти, які ак­то­ри на­справ­ді в жит­ті, чим їх­ні ре­аль­ні об­лич­чя від­різ­няю­ть­ся від об­ра­зів, ство­ре­них на сце­ні.

Саме таку унікальну нагоду наразі дає Київський театр «Актор», де режисер Григорій Зіскін нещодавно поставив виставу «Без вини винувата» за комедією відомого російського драматурга Миколи Коляди «Курка».
Назва п’єси походить від прізвиська молодої артистки-початківця — Курка. А розпочалася ця доволі смішна історія з того, що молода дівчина примудрилась одночасно відповісти взаємністю на залицяння двох поважних чоловіків — головного режисера та головного адміністратора театру... Цим порушила спокій провінційного театру, і, що найжахливіше, двох примадонн цього закладу культури. А ті, у свою чергу, вирішили серйозно провчити нахабне дівчисько.

У Державній художній середній школі імені Тараса Шевченка почала діяти військова документально-речова виставка «Герої не вмирають».
На ній представлено особисті речі бійців, що полягли на полі бою, зброя, унікальні історичні фото. Виставку організувала школа за підтримки Міністерства культури України, Національного військово-історичного музею України, Міжнародної асоціації дослідників фортифікації «Цитадель».
Одна з учениць цієї школи у своїй листівці до бійця АТО написала: «Любий воїну! В той час, коли ти кожну хвилину ризикуєш своїм життям, я ходжу до школи, зустрічаюсь із друзями, радіючи життю. Цим усім я завдячую тобі. В ці важкі для країни дні ти став щитом між нами і війною».
Експонати представленої експозиції є свідченням подій, які відбувалися наприкінці серпня — початку вересня цього року в Луганський та Донецькій областях. Експозицію виставки відкривають фотографії рідних співробітників школи, яких вони втратили під час нинішньої війни. Два імені вписано в Книгу пам’яті школи.

Два тижні тривав у Києві Перший фестиваль італійського музичного бароко в Україні, організований із нагоди головування Італії в Раді Європейського Союзу, який подарував столичним шанувальникам класичної музики унікальну можливість почути практично невідомі твори епохи бароко у виконанні італійських та українських митців.
Організований з ініціативи та за підтримки Посольства Італійської Республіки в Україні та Італійського інституту культури в Україні за сприяння Візового центру Італії в Києві цей фестиваль розпочався у Колонному залі імені М. Лисенка Національної філармонії України виступом ансамблю АССАDEMIA BIZANTINA у складі шести музикантів із міста Равенна. Під орудою диригента Стефано Монтанарі, який до того ж грав на скрипці, цей камерний колектив подарував слухачам хвилини високого натхнення, блискуче виконавши незнайомі у нас твори Арканджело Кореллі, Антоніо Вівальді, П’єтро Антоніо Локателлі.

Мо­ло­ді лю­ди за­зви­чай спов­не­ні енер­гії, од­нак роб­лять ба­га­то по­ми­лок. Стар­ше по­ко­лін­ня має знач­ний до­свід, про­те не має си­ли, а ча­сом і ба­жан­ня, аби щось змі­ни­ти. Про­те є у люд­сько­му жит­ті пе­рі­од, ко­ли вже є до­свід, але ще є си­ли й праг­нен­ня зро­би­ти щось хо­ро­ше.

Саме такий період наразі у житті однієї з провідних актрис Київського академічного театру «Колесо» Валентини Бойко, яка нещодавно відзначила ювілей.
Раніше учнів київських шкіл часто водили до театрів, щоб змалечку прищепити їм любов до прекрасного. Так Валентина, яка лише починала навчання у школі, вперше відвідала Київський театр юного глядача, де побачила вистави «Снігова королева» і «Попелюшка», які справили незабутнє враження на все життя.
Уже навчаючись у старших класах, передивилася багато вистав різних театрів, найбільше припали до душі спектаклі столичних драматичних театрів імені Івана Франка та Лесі Українки. У цей же час відвідувала піонерський театр при заводі «Більшовик». Отож питання вибору професії не стояло.