Двадцять третій тур чемпіонату України з футболу у Прем’єр-лізі звів між собою команди, які посідають місця з першого по четверте у турнірній таблиці. І якщо чинний чемпіон першості — донецький «Шахтар» підтвердив свій клас у протистоянні з харківським «Металістом», то київські динамівці втратили другу позицію після програного матчу у Дніпропетровську. 

У матчі «Дніпро» — «Динамо» можна сказати, що Хуанде Рамос тактично переграв Олега Блохіна. Його команда знала куди бігти, коли і як влучати у ворота. У киян абсолютно нічого не виходило при переході від оборони до атаки. Та й з небезпечними моментами біля воріт суперника якось не склалося.
Щось намагався створити Гусєв, який був активний в атаці, а в одному з моментів ледве не помер на футбольному полі. Гусєв пішов на м`яч у штрафний майданчик, де йому в голову коліном влучив голкіпер дніпропетровців Бойко.

Фактично літо приходить набагато раніше, ніж за календарем. У дорослих починаються роботи в полі, саду, на городі, а в дітей — у пісочниці. І тут важливо приділити увагу особливо дитині, адже нас усюди підстерігає різного роду небезпека.
Крім вірусів і бактерій, яких і взимку буває забагато, додаються ще й паразити. Насамперед — це яйця глистів. Їх навіть під мікроскопом не відразу розгледиш. А потрапляють вони до нас, в основному, через немиті руки, а деякі — з пилом через ніс. 

У школі всі ми вивчали, що таке паразити, і як з ними боротися. Але не всі знаємо, як уникнути контакту з ними. Пропаганда знань здебільшого стосується профілактики, адже тема досить делікатна. А що робити, коли глисти вже є у дорослого чи дитини? Тут необхідно звернути особливу увагу на симптоми, які можуть бути, наприклад, при аскаридозі.

Андрій Курков — найтиражніший за межами України й Росії сучасний російськомовний письменник. Його твори перекладені на два десятки мов і виходять у різних країнах — від Франції до Японії. Курков — автор тринадцяти романів і п’яти книг для дітей. Його «Пікнік на льоду» було продано в Україні накладом 150 тисяч примірників — більше, ніж будь-яку іншу книжку будь-якого іншого сучасного українського письменника.
Визнання Курков досяг не лише завдяки тому, що знає, про що і як треба писати, а й тому, що він — чудовий менеджер. 

— Пане Андрію, всі успішні письменники з якогось моменту вибудовують свій образ. Світ нині такий, що майже будь-яка література сприймається як проект. Звичайно, Ви зацікавлені в тому, щоб книги продавалися, щоб їх читали, бо інакше навіщо їх писати? Як Ви працюєте над формуванням свого образу?

Досить сміливу спробу створити образ Кобзаря, який був би близьким і зрозумілим молодому поколінню, здійснив актор і режисер Роман Семисал, який на камерній сцені Київського академічного Молодого театру нещодавно поставив виставу «Рядовий Шевченко». Він же зіграв у цій постановці роль Тараса. 

Це вже не перше звернення митця до української літератури. Кілька років тому в репертуарі Національного театру російської драми імені Лесі Українки була представлена вистава «Іду за край», присвячена життєвому і творчому шляху Василя Стуса, де Роман грав головну роль. Унікальність цієї постановки полягала в тому, що російськомовний театр звернувся до української літератури, яка тут звучала мовою оригіналу (на жаль, цей цікавий проект припинив своє існування).

Напруженість останнього часу неминуче змушує вітчизняних аграріїв замислитися над тим, де вони продаватимуть свою продукцію. Багатьом з них доводиться оперативно переорієнтовуватися. Як швидко вони зможуть це зробити? Про ці та інші питання говоримо з керівником напряму «Розвиток ринкової інфраструктури» проекту USAID «АгроІнвест» Миколою Гриценком. 

— Нам потрібно розділити сільськогосподарську продукцію на дві групи, — розпочав розмову Микола Гриценко. — Перша складається із зернових та технічних культур. Це один блок питань і це одні ринки. До другої групи входить плодоовочева продукція. А це вже інші ринки та інші проблеми.
Якщо йдеться про зернову групу продукції, то маємо сказати, що її ринки де-факто сформовані і майже незалежні від тих подій, які зараз відбуваються в країні.

Коли в країні з’являються біженці, це стає першою ознакою передчуття лиха, що насувається на рідну країну або інші світи, звідки втікають люди в пошуках захисту та, бодай, тимчасового притулку. У січні 2002 року Україна приєдналася до Женевської конвенції про статус біженців від 1951 року, доповненої Протоколом від 1967 року, без застережень. Отже, Україна стала 143-ю країною, яка підписала цю Конвенцію. 

У липні 2011 року Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», котрий визначає умови та порядок надання захисту шукачам притулку. З того часу в Україну прибуло чимало біженців — з Афганістану, Сомалі, Сирії, Іраку, Азербайджану, Вірменії, Киргизстану тощо.
Але то були «чужі» біженці, котрі з різних причин мали залишити свої домівки в далеких від України світах. Те, що бачимо нині, здається поганим сном: в Україні з’явилися «свої» біженці, котрі тікають із Криму, — території, яку весь цивілізований світ розглядає як українську.

Згідно з рейтингом Moody’s, ризик банкрутства України — один із найвищих серед 84 країн світу, які аналізує агентство. Гірші справи лише у Греції, Кіпру, Ямайки. Навіть не розбираючись в економіці, з допомогою рейтингу можна зрозуміти, яка реальна ситуація у країні. Так само акціонери оцінюють роботу компанії за поточною ціною акцій. Новий рейтинг Саа2 з негативним прогнозом означає, що акції «суверенної корпорації» під назвою «Україна» практично знецінились. 

Два попередніх пониження суверенного рейтингу нашої держави з В3 до Саа у вересні 2013 року і до Саа2 наприкінці січня 2014-го призвели до того, що вартість капіталу для українського бізнесу лише за чотири місяці зросла майже на 4%. З нинішнім суверенним рейтингом середньозважена вартість капіталу для вітчизняних компаній перевищує 30%. Якщо такими темпами рухатися далі, то у Moody’s не вистачить інструментів, аби «гідно» оцінити Україну.

Історія знає безліч випадків, коли через суд особа не тільки захистила свої права, а також змінила ситуацію в цілому, дала поштовх до вагомих реформ. Судові справи, які не обмежуються приватним інтересом, а впливають на всю правову систему, називають стратегічними. 

Як закрили аптечну мережу
Першопрохідцями у сфері стратегічного судового захисту стали американські юристи. В Україні піонером у цій справі є Харківська правозахисна група (ХПГ). Вона почала системно займатися цим від 2003 року. Зазвичай, це справа некваплива, іноді результатів доводиться чекати роками, зазначає виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини (УГСПЛ) Аркадій Бущенко, якого називають гуру стратегічного судового захисту.

Одна з найбільш впливових у США піар-агенцій заробила десятки мільйонів доларів на промоції серед американців ідеального іміджу Росії, її лідерів і Газпрому. 
Повідомлення з Росії, опубліковані на американській інтернет-сторінці thinkRUSSIA.com, дивують. У рубриці «Цього тижня в Росії» можна прочитати повідомлення про собачі перегони в Сибіру, Олімпійські ігри в Сочі, економічний форум у Красноярську чи відзначення Дня жінок. Проте нема жодної згадки про російську військову агресію в Криму.
Зате американський інтернавт може пізнати актуальний — останній запис 7 днів тому — список звинувачень Газпрому на адресу України. Вони представлені на сторінці GazpromUkraineFacts.
Обидві ці сторінки Інтернету веде Ketchum, одна з найбільших піар-фірм у США. Як випливає зі звітів, підготовлених цією фірмою для міністерства юстиції, від середини минулого десятиліття Ketchum заробила понад 55 мільйонів доларів, працюючи за дорученням уряду Росії і Газпрому.

31 березня 2014 року Державна дума Російської Федерації денонсувала сумнозвісні Харківські угоди 2010 року. Політичними наслідками цього рішення є посилення системного тиску на Україну, від якої тепер Кремль вимагає «компенсацій» за свої збитки від угоди та погашення газових боргів. 

Російське керівництво не хоче згадувати про великі збитки, яких економіці України завдала анексія Криму. Йдеться не лише про моральні фактори, а й про втрачену вигоду від експлуатації нафтогазових родовищ на кримському шельфі, які незаконно захопив «Газпром». У «сухому залишку» зрозуміло, що останні події поховали фактично всю договірно-правову базу українсько-російських відносин, яка вибудовувалася з 1990 року.
Цей руйнівний процес відбувся під гучним супроводом інформаційної канонади російської пропаганди, яка лила крокодилячі сльози з приводу сумної долі братнього українського народу, коли російська влада відбирає у цього ж народу останню сорочку.