Культура
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Понедiлок Травень 25, 2020

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 04 Квiтень 2014 03:00

Шевченко у джинсах

Rate this item
(0 votes)

Досить сміливу спробу створити образ Кобзаря, який був би близьким і зрозумілим молодому поколінню, здійснив актор і режисер Роман Семисал, який на камерній сцені Київського академічного Молодого театру нещодавно поставив виставу «Рядовий Шевченко». Він же зіграв у цій постановці роль Тараса. 

Це вже не перше звернення митця до української літератури. Кілька років тому в репертуарі Національного театру російської драми імені Лесі Українки була представлена вистава «Іду за край», присвячена життєвому і творчому шляху Василя Стуса, де Роман грав головну роль. Унікальність цієї постановки полягала в тому, що російськомовний театр звернувся до української літератури, яка тут звучала мовою оригіналу (на жаль, цей цікавий проект припинив своє існування).


А два роки тому разом з акторами Юлею Зарембою та Юрієм Шульганом він створив виставу «Шева forever, або Солдат Шевченко». Цій постановці була притаманна унікальна театральна форма, адже як засіб сценічної дії тоді використовувався простір Національного музею імені Тараса Шевченка. Такий підхід надав спектаклю особливого звучання і зробив його неповторним. В іншій сценічній інтерпретації ця п’єса побачила світ у Молодому театрі.
У «Рядовому Шевченку» Тарас постає в найтяжчий період свого життя — заслання та солдатчина: знущальна муштра виснажувала тіло, а заборона писати і малювати — душу. Україна стала далекою, примарною, безнадійною мрією... Чому режисер та актори (Юрій Шульган та Катерина Варченко) обрали саме цей період? Можливо, тому що у найкритичніші часи найбільшою мірою проявляється людське єство, а, може, вистава стане зрозумілою саме зараз, коли Україна переживає один із найскладніших періодів своєї багатовікової історії?
Як вижити, якщо ти втратив усе? Та й узагалі — навіщо далі жити? Єдине, що підтримувало поета всі тяжкі десять років солдатчини, — це його листування з найвідданішими друзями — княгинею Варварою Репніною, Михайлом Лазаревським та Миколою Костомаровим.
Автори вистави намагаються розкрити потаємний світ душі Тараса Шевченка, його переживань, думок та надій, що попри все не полишили поета й допомогли йому вижити в нелюдських умовах. І події подані тут у двох вимірах: з одного боку — це дійсність, що оточувала Шевченка, а з іншого — світ його листування.
Хоча Роман Семисал зовні і не схожий на Тараса, але це саме той випадок, коли візуальна подібність зовсім не потрібна. Перед актором стояло значно складніше завдання — передати внутрішній світ поета. Особливо вражає, як він швидко перетворюється з молодої людини, яка радіє життю, у чоловіка, що пережив великі випробування. Наскільки достовірно йому вдалося відтворити образ Тараса — судити глядачеві, але напевно, що ця акторська робота не може не зацікавити.
Справжнім відкриттям стала Катерина Варченко, яка не так давно почала працювати у Молодому театрі, але своїми ролями у виставах «Наймичка» та «Гра в Бога» заявила про себе як самобутня актриса. По-новому грані її таланту виявилися у «Рядовому Шевченку», де вона зіграла шляхетну Варвару Репніну та романтичну татарку Забараржаду.
Також глядачі мали змогу познайомитися з цікавим актором Юрієм Шульганом, відомим своїми роботами у Класичному Художньому Альтернативному Театрі. Виконавцю не новина створювати в одній виставі кілька образів. Згадати хоча б виставу КХАТу «Йоганна, жінка Хусова», де він виконував одразу дві дуже несхожі ролі.
З одного боку — це шляхетний чоловік, знаний римлянин Публій, а з іншого — стара жінка, мати Хуса Мелхола, що ні за яку ціну не хоче зраджувати звичаям свого народу. І цього разу акторові вдалося створити такі різні образи — інтелігентного Михайла Лазаревського, солдата Андрія Оберемка та непередбачуваного офіцера, від якого можна будь-чого чекати вже наступної хвилини.
Сценограф Лариса Чернова оформила сцену у вигляді художньої майстерні. Одяг героїв поєднує елементи ХІХ і ХХІ ст. Очевидно, це спроба з’єднати різні часи. А Шевченко у джинсах, можливо, буде ближчим молодому глядачеві, ніж хрестоматійний Кобзар із портрета.
Важко прогнозувати, наскільки довгим буде життя цієї вистави. Але вже те, як тепло були сприйняті публікою її перші покази, вселяє оптимізм.

Едуард ОВЧАРЕНКО 

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».