Дня­ми вій­сь­ко­во-мор­ський флот Ве­ли­кої Бри­та­нії пе­ре­хо­пив у Гіб­рал­тар­ській про­то­ці іран­ський наф­то­на­лив­ний тан­кер під па­нам­ським пра­по­ром, який ішов із ван­та­жем наф­ти до Си­рії. Свої дії бри­тан­ці ар­гу­мен­ту­ва­ли ви­ко­нан­ням ре­жи­му аме­ри­кан­ських санк­цій, які ді­ють про­ти Іра­ну і Си­рії.

Зрозуміло, що така рішучість була схвально зустрінута у Вашингтоні. Натомість в Євросоюзі та Ірані реакція була суперечливою. Член Євросоюзу Іспанія, у територіальних водах якої британці перехопили іранський танкер, зробила вигляд, що нічого не помітила.

16 ЛИП­НЯ — 29 РО­КІВ ВІД ДНЯ ПРО­ГО­ЛО­ШЕН­НЯ ДЕ­КЛА­РА­ЦІЇ ПРО ДЕР­ЖАВ­НИЙ СУ­ВЕ­РЕ­НІ­ТЕТ УК­РАЇ­НИ

«Українські націоналісти каламутять воду...»
У серпні 1990-го російські газети — в кращих традиціях радянсько-партійної журналістики — розповідали про те, що «українські націоналісти каламутять у країні воду».
Малося на увазі прийняття Верховною Радою Української РСР Декларації про державний суверенітет України. Навіть деякі російські демократи засудили, хоча й обережно, цю подію, мовляв, потрібно спільними зусиллями оновлювати країну, маючи на увазі Радянський Союз.

Ви­бо­ри до Вер­хов­ної Ра­ди стрім­ко на­бли­жаю­ть­ся. До за­вер­шен­ня агі­та­цій­ної кам­па­нії за­ли­ши­ло­ся за­лед­ве біль­ше тиж­ня. Піс­ля то­го як Центр­ви­борч­ком за­вер­шив ре­єс­тра­цію спис­ків пар­тій і кан­ди­да­тів-ма­жо­ри­тар­ни­ків, по­літ­си­ли на­впе­ре­бій роз­по­ча­ли агі­та­цій­ні ту­ри, а в окру­гах зно­ву з’яви­лась умов­на «греч­ка» в тих чи ін­ших фор­мах.

Загалом для українських реалій картина — більш-менш звична. Утім, коротка агітаційна кампанія і те, що вибори до Ради дострокові, додають процесу певних особливостей.
Найочевидніша з них, на жаль, дуже далека від оптимістичної. Йдеться про участь у кампанії так званої Партії Шарія.

Йо­го ма­ло зна­ють в Ук­раї­ні, але в Єв­ро­пі він мав ба­зу в де­кіль­ка ти­сяч пер­со­наль­них фа­нів. Сер­гій Ле­бідь біль­ше 10 ро­ків ви­сту­пав за мі­лан­ський клуб «Ко­вер», з яким ви­гра­вав чем­піо­нат кра­їни і Лі­гу чем­піо­нів.
В Іта­лії йо­го на­зи­ва­ли Бьян­ко, що в пе­ре­кла­ді з іта­лій­ської озна­чає «бі­лий». Ма­буть, він — єди­ний бі­лий, який успіш­но кон­ку­ру­вав із тем­но­шкі­ри­ми ат­ле­та­ми в кро­сі.
Сер­гій ріс си­ро­тою — бать­ко роз­бив­ся на мо­то­цик­лі, ко­ли наш ге­рой ще був ди­ти­ною. Че­рез 10 ро­ків піс­ля за­ги­бе­лі бать­ка в ін­ший світ пі­шла й ма­ти.
За­раз він — най­ти­ту­ло­ва­ні­ший крос­мен Єв­ро­пи. Чем­піо­нат кон­ти­нен­ту ук­раї­нець ви­грав дев’­ять ра­зів (!) — за цим по­каз­ни­ком він аб­со­лют­ний ре­кордс­мен у Ста­ро­му сві­ті.
У від­вер­то­му ін­тер­в’ю Укр­ін­фор­му Ле­бідь по­яс­нив, чо­му не за­хо­тів при­йма­ти іта­лій­ське гро­ма­дян­ство, в чо­му сек­рет по­пу­ляр­но­сті кро­су в Єв­ро­пі се­ред спон­со­рів і че­рез яку об­ста­ви­ну крос ви­клю­чи­ли з про­гра­ми Олім­пій­ських ігор у 1924 ро­ці.