Інші види спорту
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Понедiлок Сiчень 20, 2020

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 05 Липень 2019 12:34

Сергій Лебідь: 9-разовий чемпіон Європи з кросу

Rate this item
(0 votes)

Йо­го ма­ло зна­ють в Ук­раї­ні, але в Єв­ро­пі він мав ба­зу в де­кіль­ка ти­сяч пер­со­наль­них фа­нів. Сер­гій Ле­бідь біль­ше 10 ро­ків ви­сту­пав за мі­лан­ський клуб «Ко­вер», з яким ви­гра­вав чем­піо­нат кра­їни і Лі­гу чем­піо­нів.
В Іта­лії йо­го на­зи­ва­ли Бьян­ко, що в пе­ре­кла­ді з іта­лій­ської озна­чає «бі­лий». Ма­буть, він — єди­ний бі­лий, який успіш­но кон­ку­ру­вав із тем­но­шкі­ри­ми ат­ле­та­ми в кро­сі.
Сер­гій ріс си­ро­тою — бать­ко роз­бив­ся на мо­то­цик­лі, ко­ли наш ге­рой ще був ди­ти­ною. Че­рез 10 ро­ків піс­ля за­ги­бе­лі бать­ка в ін­ший світ пі­шла й ма­ти.
За­раз він — най­ти­ту­ло­ва­ні­ший крос­мен Єв­ро­пи. Чем­піо­нат кон­ти­нен­ту ук­раї­нець ви­грав дев’­ять ра­зів (!) — за цим по­каз­ни­ком він аб­со­лют­ний ре­кордс­мен у Ста­ро­му сві­ті.
У від­вер­то­му ін­тер­в’ю Укр­ін­фор­му Ле­бідь по­яс­нив, чо­му не за­хо­тів при­йма­ти іта­лій­ське гро­ма­дян­ство, в чо­му сек­рет по­пу­ляр­но­сті кро­су в Єв­ро­пі се­ред спон­со­рів і че­рез яку об­ста­ви­ну крос ви­клю­чи­ли з про­гра­ми Олім­пій­ських ігор у 1924 ро­ці.

— Сер­гію, як ві­до­мо, «бо­ягуз не грає в хо­кей». А хто не бі­гає крос?
— Хто не вміє його бігати. Адже це не всім дано. На гладкій доріжці ти можеш бути чемпіоном світу, але це зовсім не гарантія, що ти зможеш добитися чогось серйозного в кросі.
Універсалів, які однаково успішно виступають і на гладкій доріжці, й у кросі, — одиниці. Найяскравішим представником універсалів був триразовий олімпійський чемпіон ефіоп Кенесісе Бекеле.
— Що най­склад­ні­ше в по­до­лан­ні 10-кі­ло­мет­ро­вої дис­тан­ції по без­до­ріж­жю?
— Особисто мені психологічно легше бігти крос, аніж «десятку» на стадіоні. Тому що 10 тисяч м на арені — це 25 кіл. А в кросі 10 км — максимум п’ять кіл. А може бути і взагалі два.
Ну а складнощів у кросі вистачає. Біжимо по бездоріжжю в грудні, січні, лютому. Місимо бруд ногами. Один із найбільш представницьких міжнародних комерційних турнірів проходив узимку в Брюсселі. Там, коли до фінішу добігали, іноді номерів учасників не було видно — форма заляпана брудом із ніг до голови.
Та й узагалі, порівняно з доріжкою, в кросі — зовсім інша специфіка. На доріжці ти «котиш», а по пересіченій місцевості — «валиш». На гладкій поверхні ти тільки стопою працюєш, а в кросі ще і стегна доводиться підключати — особливо коли по щиколотку в багнюці ноги потопають. Тому без спеціальної підготовки переходити з доріжки на крос і назад дуже складно.
— Чо­му й на до­ріж­ці, й у кро­сі тем­но­шкі­рі хлоп­ці тіс­нять бі­ло­шкі­рих?
— Ще 25 років тому ситуація була трохи іншою. На турнірах по гладкій доріжці серед 20 учасників між білими і чорними був паритет. Зараз буває, що з 20 легкоатлетів на старт виходить лише двоє білих, а решта — темношкірі. Тут певний прорахунок допустили організатори турнірів.
Раніше всім спортсменам за участь у турнірах платили так звані стартові. Білим — по 1000 доларів, африканцям — по 400–500. Потім організатори від практики стартових почали відмовлятися — призові отримували тільки легкоатлети, які посіли перші 6–8 місць.
На рядових комерційних турнірах переможцю виплачувалося, наприклад, 6 тисяч доларів. У темношкірих хлопців з’явився потужний стимул — до цього вони могли тільки за 10 змагань такі гроші заробити, а зараз — за один турнір.
У підсумку через кілька років на подібних турнірах уся Кенія й Ефіопія бігати стала. Всетаки африканці менш перебірливі, аніж європейці.
Перед ними, як правило, стоять більш приземлені завдання: виграти грошей, купити на них у своє селище стадо корів — і далі бігати, поки вся їхня сім’я сільським господарством займається.
А білі — більш вибагливі. Багато моїх колег детально прорахували фінансову привабливість змагань і зробили свій вибір — змінили доріжку на крос. Тому що в Європі крос користується популярністю у спонсорів.
— Звід­ки у спон­со­рів та­ка лю­бов до кро­су?
— Це — твереза любов, із розрахунком. Для того щоб провести турнір на доріжці, потрібно орендувати стадіон. А для кросу він не потрібен. Просто складаєш маршрут, домовляєшся з місцевою владою, перекриваєш дорогу, підключаєш спонсорів і телебачення — і ось тобі турнір.
Глядачів купа прийшла, всі задоволені. 10–12 років тому ще забіги популярні стали — теж на гладкій доріжці, але без арени. Просто маршрут на асфальті склав, домовився з владою, перекрив дорогу — і вперед.
— Піс­ля 35 ро­ків Ви змі­ни­ли крос на ма­ра­фон. Та­кий пе­ре­хід був про­дик­то­ва­ний фі­нан­со­ви­ми при­чи­на­ми?
— Не тільки. Марафон освоював для того, щоб втілити в життя свою найзаповітнішу спортивну мрію — стати олімпійським чемпіоном. Шкода, що свого часу крос виключили з програми Олімпійських ігор.
А все через нехлюйство організаторів Олімпіади в Парижі1924. Дистанція, що пролягала навколо стадіону «Коломб», була дуже важкою. На трасі не виявилося жодного дерева, термометр показував 45 градусів вище нуля.
Крім того, спортсменам довелося бігти по дорозі, яка петляла біля звалища господарських відходів. Дихати було неможливо — й учасники буквально падали на дистанції. Із 38 учасників, які стартували, до фінішу добігли лише 15. Після цього крос виключили з програми Олімпійських ігор.
— Ви пе­ре­ма­га­ли в де­сят­ках най­прес­тиж­ні­ших між­на­род­них ко­мер­цій­них тур­ні­рів. Який най­ори­гі­наль­ні­ший приз от­ри­му­ва­ли? Окрім го­но­ра­ру.
— Якось в Іспанії мені подарували молоденьку вівцю. Живу! Я спочатку думав, що організатори турніру таким екстравагантним чином просто жартують над переможцем. Але все виявилося серйозно. Досі пам’ятаю, як вівця жалібно мекала, немов передчувала щось недобре.
Я потім в іспанському журналі бачив власне фото, де стою на п’єдесталі, тримаючи в руках цю бідну вівцю. Втім, можливо, у неї було й щасливе життя, адже одразу її подарував приятелевііспанцю. Тверезо розсудив, що складно буде взяти її із собою в літак.
Також якось, знову в Іспанії, подарували — разом із чеком і величезним красенемкубком — в’ялену ногу теляти.
— Ко­ли Ви ви­сту­па­ли за іта­лій­ський «Ко­вер», то ма­ли мож­ли­вість офор­ми­ти со­бі іта­лій­ське гро­ма­дян­ство. Чо­му не ско­рис­та­ли­ся цією опцією?
— Тому що мій будинок — у Дніпрі. Там я народився, там живуть мої близькі. Є речі, що важливіші за гроші. Хоча, якби став італійцем, заробляв би, звичайно, набагато більше. Але батьківщину не вибирають. Пишаюся тим, що я — українець.
— Лег­ка ат­ле­ти­ка вва­жає­ть­ся «до­пін­го­вим» ви­дом спор­ту. Скіль­ки до­пінг-кон­тро­лю зда­ли за свою 25-річ­ну кар’­єру?
— Свій перший чемпіонат Європи виграв у 1998 році. Увага до мене з боку працівників Всесвітнього антидопінгового агентства (ВАДА) відразу збільшилася в рази. Протягом наступних 12 років перевіряли по 10 разів на рік. Так що свої 150 допінгпроб — точно здав.
Інспектори ВАДА часто влаштовували мені перевірки поза змаганнями. Я регулярно повинен заповнювати спеціальну відомість, у якій вказую своє місцезнаходження в той чи інший відрізок часу.
Якось у Барселоні за три дні до старту турніру до мене зайшли в гості офіцери ВАДА о сьомій ранку. Показали посвідчення — і вперед, здавай сечу.
Іноді бувають такі моменти, що стає просто неприємно. До Берліна якось їхав: німецькі митники, дізнавшись, що я — легкоатлет, перевіряли всю машину.
До цього у Швейцарію теж на власному авто поїхав. Так там місцеві поліцейські мені чи не обшук «з пристрастю» влаштували. В акумулятор заглядали — мабуть, і там заборонені речовини шукали.

ДО­ВІД­КО­ВО
Сер­гій Ле­бідь на­ро­див­ся 15 лип­ня 1975 ро­ку в Дніп­ро­пет­ров­ську. За­слу­же­ний май­стер спор­ту Ук­раї­ни з лег­кої ат­ле­ти­ки (2004). Де­в’я­ти­ра­зо­вий чем­пі­он Єв­ро­пи (1998, 2001, 2002, 2003, 2004, 2005, 2007, 2008, 2010), сріб­ний при­зер чем­піо­на­ту сві­ту-2001 з кро­су. Брон­зо­вий при­зер Єв­ро-2002, три­ра­зо­вий пе­ре­мо­жець Все­світ­ньої уні­вер­сі­ади (1999, 2001, 2003) з бі­гу на дис­тан­ції 5000 м. Учас­ник Олім­пій­ських ігор у Сід­неї-2000 і Афі­нах-2004.

Мак­сим РО­ЗЕН­КО

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».