Репертуар Київського національного академічного Молодого театру нещодавно поповнила вистава «Ласкаво просимо до пекла». За основу постановки художній керівник театру Андрій Білоус узяв п’єсу російського драматурга Володимира Зуєва «Мамочки», присвячену подіям війни у Чечні, але паралельно з Чечнею в українській виставі події відбуваються і в сучасному Донбасі. Такий підхід дав зовсім нове звучання історії про трагедію солдатських матерів.

П’єсу «Мамочки» засновано на реальних подіях. 2005 року російський музикант і драматург, автор близько 30 п’єс Володимир Зуєв їздив із концертами до Чечні.

Михайло Захаревич — народний артист України, член-кореспондент НАМ України, лауреат Мистецької премії ім. М. Кропивницького та Премії ім. М. Крушельницького, професор КНУТКіТ ім. І. К. Карпенка-Карого.
З 1992 року — генеральний директор, а з 2018-го — генеральний директор — художній керівник Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка.
Про театр, свята і будні розмовляємо з Михайлом Захаревичем.

— Театр розпочинає ювілейний, 100-й сезон. Як запам’ятають цей час актори й глядачі, шанувальники театрального мистецтва?
— З нагоди ювілейного 100-го сезону в театрі відбулись урочисті збори трупи. У нас починається цілий рік свят. Нам треба поставити гарні вистави, поїхати за кордон, щоб нас побачили. Треба взяти участь у фестивалях як за кордоном, так і в Україні.

Влітку 1944-го на шпальтах французької газети «Ліберте» з’явилася стаття з промовистим заголовком «Один із тих, хто загинув заради того, щоб жила Франція». В ній, зокрема, було сказано: «Українець — лейтенант Василь Порик загинув. Василь — ім’я, яке було у всіх на вустах, ім’я, яке ми вимовляємо з повагою і захопленням».

Хто він — Василь Порик? Раніше на цьому прізвищі виховувалися цілі покоління, а сьогодні мало хто з молодих людей скаже, ким він був і що зробив.
Він народився у мальовничому подільському селі Соломірка. Закінчив сільськогосподарський технікум і Харківське військове піхотне училище. Влітку 1941-го опинився в оточенні і потрапив у німецький полон.

За часів колишнього СРСР партизанів часів Другої світової війни усіляко возвеличували: на їхню честь установлювали величні монументи, складали вірші і писали пісні. А скільки було видано мемуарів партизанських ватажків, на яких виховувалися цілі покоління радянських людей!
З розпадом Радянської імперії «заговорили» архіви партійних і радянських органів, спецслужб. І ми дізналися багато чого такого, про що — принаймні більшість із нас — і не здогадувалися.

Ще незадовго до війни вислів «партизанщина» в СРСР означав неорганізованість і безлад.

Серед тих, хто був біля витоків українського державотворення, чільне місце посідає Павло Скоропадський, гетьман України 1918 року. Скоропадському не пощастило, адже на семи з половиною місяцях існування його Гетьманату зосереджені нищівна критика, сарказм та іронія його супротивників, серед яких не бракувало людей із письменницьким або ж публіцистичним хистом.

Проте загальний стан України протягом правління Павла Скоропадського більшість неупереджених спостерігачів оцінювали як блискучий. Серед країн, що виникли на уламках Російської імперії, вона єдина змогла забезпечити спокій та лад, сталу економіку й фінанси.

Про необхідність упорядкувати обіг зброї в українському суспільстві говорять давно. Особливої актуальності ця проблема набула з часу російської агресії, відколи з району бойових дій зброя масово почала потрапляти на мирну територію.

Україна досі залишається єдиною державою в Європі, де немає профільного закону. Особливості обігу зброї в нашій країні розкидано по різних нормативних актах, переважно підзаконних.
У законах ідеться лише про Збройні Сили та Національну поліцію. Але й тут не все гаразд із ліцензуванням розробки, виготовлення, модернізації та продажу продукції військового призначення.

У Пущі-Водиці, передмісті Києва, на базі госпіталю ветеранів «Лісова поляна» планується відкриття Центру психічного здоров’я і реабілітації ветеранів України.
Про це під час презентації мультидисциплінарної команди Центру сказала міністр у справах ветеранів та тимчасово переміщених осіб Оксана Коляда, повідомляє кореспондент Укрінформу.
«У реабілітації ветеранів важливо застосовувати комплексний підхід. Без відновлення психологічного, ментального здоров’я жоден компонент комплексної системи працювати не буде. Ми хочемо на базі госпіталю ветеранів «Лісова поляна» в Пущі-Водиці відкрити унікальний Центр, що допомагатиме ветеранам повернутися до нормального життя.

Провісниця зими — осінь, яка на правах хазяйки вже постукала у двері домівок українців, хоча ще й не дуже відрізняється від занадто спекотного літа, вже заявила про себе. Якщо поки не звичною для нас осінньою погодою, то принаймні нагадуванням про нагальні справи, які не слід відкладати до зими.
У тому переліку знайшлося місце і черговому призову до армійських лав, який у стінах військкоматів, де його проводитимуть, називають осіннім. Пройде зовсім небагато часу і повістки отримують тисячі українських призовників...

Упродовж наступних 30 років населення планети зростатиме, водночас через глобальне потепління із сільгоспобробітку зникатиме 1,6–1,7 млн га землі. Тож тема продовольчої безпеки стає дедалі актуальнішою.

Сільське господарство є надзвичайно перспективним напрямком нашої економіки: від продажу його продукції надходить суттєва валютна виручка до держбюджету. До того ж воно здатне заохочувати країни, які можуть стати для нас важливими партнерами й інвестувати не лише в аграрну галузь, а й в економіку загалом.

Цими днями в обласному центрі на Ворсклі посиленими темпами готуються до зустрічі поважних гостей — військових аташе і, можливо, навіть послів кількох держав антигітлерівської коаліції у Другій світовій війні, представників Міністерства оборони України, учасників відомих вітчизняних військово-патріотичних клубів, делегацій ветеранів з інших обласних центрів тощо.

Усій цей клопіт пов’язано з відзначенням в Україні 75-ї річниці спільної операції союзників у боротьбі проти нацистів у Другій світовій війні під кодовою назвою «Френтик».